6. Правове регулювання інвестицій у сільське господарство

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяль­ність» інвестиційна діяльність розглядається як сукупність прак­тичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації ін­вестицій, як широке залучення і використання вітчизняних та іно­земних інвестицій у сільськогосподарському виробництві з метою одержання прибутку та в соціальний розвиток держави.

Особливості правового регулювання інвестиційної діяльності в сільському господарстві полягають у наступному:

а) одним із інвесторів чи учасників інвестиційної діяльності в інвестиційних правовідносинах обов’язково має бути виробник сільськогосподарської продукції: фермер, СТОВ, сільськогосподарський виробничий чи обслуговуючий кооператив та ін. При цьому створення приватних сільськогосподарських підприємств з метою штучного об­меження прав членів колишніх колгоспів і колишніх КСП негативно вплинуло на можливість створення потужних фермерських господарств і виробничих сільськогосподарських кооперативів;

б) об’єктом правовідносин в інвестиційній діяльності може бути виробництво сільськогосподарської продукції, яке здійснюється шля­хом використання земель сільськогосподарського призначення, а та­кож майна (основних фондів та оборотних коштів) і постачання сіль­ському господарству сільськогосподарської техніки, засобів захисту рослин і інших матеріально-технічних засобів;

в) інвестиційні правовідносини у сфері інвестиційної діяльності здійснюються з необхідністю врахування ризиків притаманних сільськогосподарському виробництву у рослинництві і тваринництві (кліматичних, погодних, наявності шкідників, хвороб, надзвичайних ситуацій);

г) необхідність додержання правил (стандартів) зберігання, транспортування, використання і реалізації рослинницької і тваринницької продукції, яка в більшості випадків є швидкопсувною і вимагає відпо­відних умов і правил, передбачених законодавством, або в договорах про інвестиції в АПК.

Основними видами фінансування капітальних проектів у сільсько­му господарстві є:

• власне фінансування сільськогосподарського виробництва сільгоспвиробниками;

• кошти державного бюджету і місцевих бюджетів;

• короткострокове і довгострокове банківське кредитування;

• короткострокові та довгострокові вкладення кредитних спілок та кооперативних небанківських установ;

• фінансовий лізинг;

• факторингові операції (поєднані з кредитуванням оборотного капіталу клієнта);

• форфейтинг (кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі купівлі-продажу без права регресу комерційним банком (форей­тором) в експортера (продавця) векселів чи інших боргових вимог, ак­цептованих імпортером);

• іпотечне кредитування під заставу земель сільськогосподарсько­го призначення (після зняття мораторію на продаж землі);

• інвестування в акціонерний капітал (для сільськогосподарських акціонерних товариств;

• інше довгострокове, в т. ч. венчурне, фінансування.

Державна підтримка іноземних інвестицій в сільське господарство

має забезпечуватись шляхом гарантування стабільного і надійного інвестиційного і податкового законодавства, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, створення належних умов для вкладення інвестицій, а не шляхом необгрунтованого надання їм пільг, у зв’язку з чим держава нічого не отримує від діяльності таких інвесторів. При цьому необхідне:

• зняття мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподар­ського призначення при одночасному суворому обмеженні права влас­ників цих земель на зміну їх цільового призначення та на заборону ви­добування корисних копалин (крім загальнопоширених);

• збереження обмеження і законодавче закріплення права однієї особи (фізичної чи юридичної) на набуття у власність земельної ділян­ки із земель сільськогосподарського призначення до 100 гектарів та без обмеження в довгострокову оренду на строк до 50 років без права пере­дачі в суборенду, яку можна було б допустити як виняток у кожному конкретному випадку за наявності документально підтверджених по­важних причин з дозволу власника і районної, міської, державної адмі­ністрації на строк до 5 років у межах загального права на оренду земель­ної ділянки до 50 років.

• заборону відведення земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення під сміттєсховища та для зберігання радіацій­но забруднюючих відходів, а також про заборону продажі ґрунту (гумусу) для вивезення його за межі України.

• встановлення заборони про переведення земель сільськогоспо­дарського призначення до інших категорій земель;

• з метою усунення корупції у сфері інвестування у сільському господарстві встановити правило, щоб під страхом недійсності право на придбання земельних ділянок із земель сільськогосподарського при­значення надавалося лише тим фізичним і юридичним особам, які бе­руть офіційне нотаріально посвідчене зобов’язання використовувати землі сільськогосподарського призначення тільки за цільовим призна­ченням не менше п’яти років, а право перепродувати такі землі через п’ять років — лише особам, які надалі будуть займатися виробництвом сільськогосподарської продукції.

Особливістю іноземних інвестицій є те що основними їх учасника­ми є іноземні інвестори. Іноземні інвестори — це спеціальні суб’єкти інвестиційного права зі спеціальним правовим статусом. Статтею 1 За­кону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня

1995. р. встановлено, що іноземні інвестори — це суб’єкти, які проводять інвестиційну діяльність на території України. До них належать: а) юри­дичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законо­давство України; б) фізичні особи—іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені в дієздатності;

в) іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; г) ін­ші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України. Інвестиційна діяльність здійсню­ється, з одного боку, інвесторами, особами, що вкладають інвестиції, а з другого боку — учасниками, які використовують інвестиції. Таки­ми учасниками (суб’єктами права) є юридичні особи у формі підпри­ємства — організаційної форми господарювання. Ними можуть бути і фізичні особи, що займаються, як правило, підприємницькою діяльніс­тю. Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у формі: підприємниц­тва, що повністю належить іноземному інвесторові, філії та іншого від­окремленого підрозділу іноземної юридичної особи або придбаного у власність діючого підприємства повністю.

Вони можуть здійснюватись також у формі: придбання не заборо­неного законом України нерухомого чи рухомого майна шляхом прямо­го одержання майна та майнових комплексів у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; часткової участі у підприємствах, що створю­ються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; придбання інших майнових прав або ж господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції (ст. З Закону). Згідно зі ст. 7 вищезгаданого За­кону для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародни­ми договорами України. Для окремих суб’єктів підприємницької діяль­ності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються до державних програм розвитку пріорите­тних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлю­ватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльнос­ті (ст. 7 Закону). До таких суб’єктів інвестиційної діяльності належать, у першу чергу, підприємства і фізичні особи, що зайняті в аграрній сфе­рі України, що передбачається Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народно­му господарстві» (в редакції від 15 травня 1992 р.). Отже, інвесторам, в т. ч. іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які мали б пере­шкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та припиненню (ст. 19 Закону про інвестиційну діяльність). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій. Якщо в подальшому спеціальним законом України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, то протягом десяти років з дня набуття таким законом чинності на вимогу іноземного інвестора застосовують­ся державні гарантії захисту іноземних інвестицій (ст. 8 Закону «Про режим іноземного інвестування»). Встановлено також, що суб’єкти ін­вестиційної діяльності зобов’язані додержуватись державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України, а також сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України.

Об’єктом іноземного інвестування є іноземні інвестиції, до яких належать цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту (ч. 2 ст. 1 За­кону).

Правове регулювання іноземного інвестування в агропромислово­му комплексі має певні особливості. Іноземні інвестиції в об’єкти агропромислового комплексу, належить розглядати як такі, що передбача­ють отримання прибутку або досягнення соціального ефекту інвестором та учасником інвестиційної діяльності в процесі сільськогосподарсько­го виробництва чи інших видів агропромислової діяльності. Якщо інвес­тор особисто займається інвестиційною діяльністю, в т. ч. і виробниц­твом, то йому особисто належить і прибуток від господарської діяль­ності. Якщо ж виробництвом займається інший учасник інвестиційних відносин (фермер, сільськогосподарський кооператив, сільськогоспо­дарське акціонерне товариство), який використовує вкладені інвести­ції, то природно, що він також розраховує на одержання частини при­бутку від інвестиційної діяльності. Питання задоволення майнового інтересу інвестором і тим учасником інвестиційної діяльності, який використовує інвестиції у господарській діяльності, вирішуються на підставі кредитного договору (ст. 1054 ЦК України), договору банків­ського вкладу (ст. 1058 ЦК України), договору про розподіл продукції від господарської (підприємницької) діяльності та інших договорів із суб’єктами господарської діяльності в інших формах, у т. ч. без ство­рення юридичної особи та на основі придбання інших майнових прав.

Складнощі для участі в інвестиційній діяльності з іноземними ін­вестиціями виробників сільськогосподарської продукції, виникають, коли іноземними інвесторами є іноземні держави чи іноземні юридич­ні особи приватного права. Складнощі обумовлені тим, що суб’єктами одержання іноземних інвестицій в Україні та їх використання виступа­ють підприємства, що займаються сільськогосподарським виробниц­твом чи постачанням сільськогосподарських засобів виробництва, ме­ханізації, хімізації, переробної промисловості, будівельної індустрії, енергетичних ресурсів. Кожний з них має свій інтерес для одержання іноземних інвестицій, у зв’язку з чим переважній більшості виробників сільськогосподарської продукції залишається мало шансів для отри­мання інвестицій. При цьому і серед учасників із числа виробників сільськогосподарської продукції іноземні інвестиції одержують, як пра­вило, так звані приватні сільськогосподарські підприємства, більшість яких створені обманним шляхом керівниками чи спеціалістами колиш­ніх колгоспів і колективних сільськогосподарських підприємств. І це за умови, що згідно зі ст. 4 Закону «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господар­стві» усі форми господарювання в АПК мають рівні права на організа­цію виробництва, а ст. 9 Закону «Про фермерське господарство» містить спеціальний ІІІ-й розділ «Державна підтримка фермерських господарств». Статтею 9 Закону встановлено обов’язок держави надавати допомогу новоствореним фермерським господарствам у період станов­лення та фермерським господарством з відокремленими садибами.

На підвищення чи зниження рівня привабливості іноземних інвес­тицій в сільське господарство України впливають такі позитивні фак­тори: а) наявність в Україні Закону «Про режим іноземного інвесту­вання» та інших нормативно-правових актів; б) наявність в Україні великих площ родючих земель і кліматичних умов; в) багато дешевої робочої сили, великої кількості досвідчених спеціалістів сільського го­сподарства; г) можливості виробляти і збувати конкурентоспроможну екологічно чисту сільськогосподарську продукцію і високоякісні про­дукти харчування; ґ) можливість вивозити на експорт і вигідно прода­вати вироблену товарну сільськогосподарську продукцію за межами України.

До негативних факторів належать: а) нестабільність законодавства щодо регулювання цивільних, господарських, аграрних і податкових відносин, яким визначаються гарантії пільг і переваг, що надаються іноземним інвесторам; б) невиправдане надання іноземним інвесторам пільг і переваг у здійсненні інвестиційної діяльності в обсягах, що пе­ревищують обсяги пільг і переваг для вітчизняних інвесторів, і ство­рення нерівних умов інвестування, які спричиняють шкоду державі і вітчизняним інвесторам.

До негативних факторів належать також неналежне врегулювання питань про вивезення виробленої сільськогосподарської продукції за межі України та про повернення іноземним інвесторам ПДВ. Непооди­нокі випадки, коли окремі іноземні інвестори в процесі інвестиційної діяльності застосовують різні форми для незаконного викачування кош­тів, одержаних від сільськогосподарського виробництва з України і пе­реведення їх до інших держав.