1.Гормони нейрогіпофіза

Нейрогіпофіз (задня доля гіпофіза) містить два гормони -вазопресин і окситоцин, які синтезуються в нейронах гіпоталамуса, звідки переносяться в задню долю гіпофіза і надходять у кров при відповідній стимуляції. Кожен із гормонів транспортується за аксоном у сполученні зі специфічним білком-переносником (нейрофізином).

Антидіуретичний гормон (АДГ). АДГ головним чином викликає затримку виділення води нирками, збільшуючи проникність дистального тубулярного епітелію для води. У високих концентраціях АДГ також викликає вазоконстрік-цію. Подібно альдостерону АДГ відіграє важливу роль у підтримці водно-елект-тролітного гомеостазу, судинної і клітинної гідратації. Головною причиною викиду АДГ є підвищення осмотичного тиску води в організмі, що сприймається осморецепторами гіпоталамуса. Іншою важливою причиною є зниження ОЦК. Інгібіторами АДГ є алкоголь,-блокатори і глюкокортикоїди.

Окситоцин. викликає сильне скорочення гладкої мускулатури матки при пологах і скорочення м'язових волокон, локалізованих навколо альвеол молочних залоз, стимулюючи секрецію молока. Окрім того, окситоцин викликає скорочення м'язів кишечника, жовчного міхура, сечоводу і сечового міхура. Головними стимулами секреції окситоцину є нервові імпульси, що виникають при подразненні сосків молочних залоз, а також імпульси від судин родового каналу. Окситоцин вводять внутрішньо венно, внутрішньом’язово, а також у шийку або стінку матки. Для збудження пологів внутрішньом’язово вводять 0,5 – 2,0 МО Окситоцину і при необхідності ін’єкції повторюють кожні 30–60 хв. При слабкій пологовій діяльності рекомендується тривале (протягом всіх пологів) внутрішньо венне краплинне введення Окситоцину в дозі 5 МО. Перед застосуванням 1 мл (5 МО) препарату розводять у 500 мл 5 % розчину глюкози.

2.Синдром відміни— складний комплекс патофізіологічних явищ, що розвивається при раптовому припиненні прийому лікарського препарату після тривалого його застосування, як правило, у великих дозах.

За тривалої глюкокортикоїдної терапії може розвинутися характерний синдром відміни. Для легкої його форми (стероїдний псевдоревматизм) характерні: артралгія, міалгія, диспептичні явища, емоційна лабільність, головний біль, депресія, нездужання, безсоння, лущення шкіри. Ці прояви швидко купіруються при призначенні адекватних доз глюкокортикоїдних препаратів.

При тяжких формах синдрому відміни розвивається панмезенхімальна реакція з гарячковим станом і генералізацією запальних реакцій (включаючи серозити та легеневі інфільтрати), що можуть трансформуватися в панартеріїт та системний червоний вовчак. Іноді синдром відміни нагадує клінічні прояви основного захворювання.

З метою профілактики синдрому відміни рекомендується знижувати дози препаратів поступово. Лікування синдрому полягає у відновленні введення глюкокортикоїдних препаратів з подальшою більш повільною їх відміною. Вибір швидкості зниження дози багато в чому залежить від конкретної клінічної ситуації