1. Основні системні наслідки тінізації економіки.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», тінізацію національної економіки визнано однією з загроз національним інтересам і національній безпеці України в економічній сфері.

Оскільки розквіт тіньової діяльності в Україні залишається однією з ключових проблем соціально-економічного розвитку, її розв’язання має стати об’єктом скоординованих зусиль усіх гілок державної влади, науковців, інститутів громадянського суспільства.

Украй важливо зважати на те, що проблема тіньової економіки виходить за межі суто правових відносин і має насамперед макроекономічну природу. Основними системними наслідками тінізації в економічній сфері є: втрата дієвості важелів грошово-кредитної політики через значний обсяг оборотів гривневої та валютної маси, який не підпадає під регулювання засобами банківської системи; втрата дієвості фіскальних інструментів, марнотратство дефіцитних бюджетних ресурсів; втрата потенціалу соціальної політики, занепад соціальної сфери, поширення тіньової зайнятості, зростання диференціації доходів населення; зниження рівня нагромадження в суспільстві та втрата ним інвестиційного потенціалу, витік ресурсів з процесу суспільного відтворення; гальмування переходу до інноваційної моделі розвитку через недостатній розвиток інвестування та неефективне відтворення людського капіталу.

Отже, поширення тіньової економіки призводить до різкого зниження ефективності державної політики, утруднення, а подекуди – й унеможливлення регулювання економіки ринковими методами, із застосуванням інструментів грошово-кредитної та податкової політики. Це зумовлює необхідність звернення органів виконавчої влади до адміністративних інструментів регулювання, що, у свою чергу, складає підґрунтя для поширення корупції, а також гальмує процес розвитку ринкової економіки України, перешкоджає просуванню до членства у міжнародних організаціях.

На мікрорівні негативні наслідки тінізації економіки виявляються у звуженні можливостей суб’єктів господарювання до захисту їхніх прав власності та умов конкуренції через прозорі легальні механізми, в тому числі – передбачені міжнародними економіко-правовими нормами. Це пов’язане як з широким застосуванням самими цими суб’єктами тіньового інструментарію забезпечення власної конкурентоспроможності (отримання невиправданих податкових пільг чи інших преференцій, приховування частини прибутку, використання тіньової зайнятості, прихованих схем постачання й реалізації, тощо), так і з використанням такого інструментарію фірмами-конкурентами, що створює для компаній, які працюють легально, невигідні конкурентні умови.

Водночас багатоаспектність та розгалуженість виявів тінізації свідчить про безперспективність методів лише «симптоматичної» протидії тінізації у вигляді посилення контрольно-каральних функцій держави. Адже основними чинниками тінізації української економіки стали: висока витратність та низька рентабельність ведення бізнесу, обтяжлива податкова система, в якій фіскальна функція відіграє визначальну роль, знецінення вартості робочої сили, вузькість внутрішнього ринку та недорозвиненість ринкових регуляторів визначення ціни ресурсів та чинників конкурентоспроможності, нездатність держави забезпечити транспарентні умови діяльності та гармонізувати економічні інтереси суб’єктів економіки.