Тема 12
Управління виробничою інфраструктурою підприємства
12.1. Склад, сутність і завдання виробничої інфраструктури.
12.2. Ремонт технологічного устаткування в системі виробничого
менеджменту.
12.3. Система технічного обслуговування і ремонту устаткування.
12.4. Особливості енергогосподарства як об'єкта виробничого менеджменту.
12.5. Організація і управління складським господарством підприємства.
12.6. Організація і управління транспортним обслуговуванням.
Виробнича інфраструктура підприємства – це комплекс обслуговуючих допоміжних виробництв, які забезпечують основний виробничий процес сировиною, матеріалами, паливом, оснасткою, а також підтримують технологічне й енергетичне обладнання в робочому стані. Склад підрозділів технологічного обслуговування створює виробничу інфраструктуру підприємства, а саме: допоміжні цехи, служби або господарства (ремонтні, енергетичні, інструментальні, транспортні, складське господарство тощо).
Ремонтні цехи і служби підприємства забезпечують постійну експлуатаційну готовність технологічного устаткування шляхом ремонту і модернізації. Завдання цих служб полягають у тому, щоб ремонт і модернізація устаткування виконувалися якісно й у встановлений термін за оптимальних витрат.
Енергетичні цехи й служби забезпечують підприємство всіма видами енергії, організовують раціональне її використання, підтримують електроустаткування й енергоустановки в постійній експлуатаційній готовності шляхом їх ремонту і модернізації, упроваджують нове енергетичне обладнання, здійснюють контроль за виконанням правил експлуатації енергоустановок в основних виробничих цехах, забезпечують телефонний і радіозв’язок. Інструментальні цехи і служби підприємства забезпечують основне виробництво інструментом і оснащенням високої якості за мінімальних витрат на їх виготовлення й експлуатацію. Основними завданнями інструментального господарства є: безперебійне забезпечення високоякісним інструментом усіх цехів і робочих місць; контроль за правильною експлуатацією інструмента і скорочення його витрат; зменшення витрат на виготовлення, придбання, збереження, ремонт і відновлення інструмента; підтримка мінімально необхідних запасів інструмента.
Транспортні, постачальні і складські господарства, цехи й служби забезпечують своєчасне постачання всіх матеріальних ресурсів, їх збереження і рух у процесі виробництва. Від їх роботи залежать ритмічність роботи підприємства й економічне використання матеріальних ресурсів.
Під час детального розгляду роботи ремонтного господарства слід звернути увагу на те, що завдання, поставлені перед ним, вирішуються шляхом:
розробки раціональної системи виробничого менеджменту з технічного обслуговування устаткування в процесі його експлуатації з метою попередження прогресуючого зносу й аварій;
своєчасності якісного планово-попереджувального ремонту устаткування;
модернізації застарілого устаткування;
підвищення організаційно-технічного рівня ремонтного виробництва.
На кожному підприємстві запроваджується система планово-попереджувальних ремонтів та міжремонтного обслуговування.
Сутність системи планово-попереджувального ремонту (система ППР) полягає в тому, що після роботи устаткування протягом визначеної кількості годин, поза залежністю від навантаження й фактичного стану, його зупиняють для проведення запланованого ремонту.
Організаційна структура управління ремонтним виробництвом підприємства може бути децентралізованою, централізованою і змішаною. Для ремонту складної техніки застосовують сертифіковане обслуговування. Адміністративне управління централізованими ремонтними службами здійснює головний механік через свого заступника і начальника ремонтного виробництва. Функціональне управління здійснює відділ головного механіка.
Перспективним є створення комплексного виробничого об’єднання технічного обслуговування обладнання та енергоносіїв. Система технологічного обслуговування і ремонту обладнання виконує роботи за відомими термінами та затвердженими графіками ремонту кожного виду обладнання.
Важливе місце в системі виробничого менеджменту займає забезпечення виробництва всіма видами енергії, водою, зв’язком і ремонтом енергомереж і енергетичного устаткування. Ці функції виконує енергетичне господарство підприємства.
Основними специфічними особливостями енергогосподарства є:
збіг у часі і домірність виробництва та споживання енергії. Це обумовлюється тим, що, по-перше, неможливе вироблення енергії «на склад», по-друге, режим виробництва енергії в кожен момент часу залежить від режиму споживання;
широка взаємозамінність окремих установок, видів енергоресурсів і технологічних процесів під час виробництва продукції;
велика кількість зв’язків енергогосподарства з підрозділами підприємства і системою енергопостачання району, його місця розташування (зв’язки з основним і допоміжним виробництвом з послуг, грошові й інформаційні зв’язки, обмежувальні зв’язки з чисельності персоналу, капітальних вкладень, матеріальних ресурсів та ін.; зв’язки з основними показниками господарської діяльності підприємства, що дозволяють оцінити взаємний вплив енергетики й економіки виробництва);
зв’язки енергогосподарства з основним виробництвом з комплексного енерготехнологічного використання палива і вторинних енергоресурсів та з поліпшення стану навколишнього середовища. З урахуванням дії об'єктивних, невизначених і випадкових факторів на енергетичне обслуговування виділяють два основні напрями вдосконалення виробничих процесів і управління енергогосподарством підприємства:
удосконалення системи енергоспоживання;
удосконалення роботи енергогосподарства.
Існує централізована й змішана системи енергозабезпечення підприємства.
Планування потреб в енергії та енергоносіях здійснюється відповідно до норм їх витрат на потреби основного, допоміжного, обслуговуючого виробництва та соціальної інфраструктури.
Складське господарство великого промислового підприємства являє собою складну систему, що включає мережу складів зі спеціальними пристроями й устаткуванням для переміщення, штабелювання й збереження матеріалів, а також з ваговим і вимірювальним устаткуванням, обчислювальною технікою, протипожежними засобами.
Складське господарство виконує функції:
акумулювання матеріальних ресурсів в обсягах і номенклатурі, достатніх для стійкої ритмічності процесу виробництва;
належне збереження й облік предметів праці і готової продукції;
планомірне, безперебійне й комплектне постачання цехів і дільниць матеріальними ресурсами;
підготовка матеріалів до їх безпосереднього споживання;
відвантаження готової продукції споживачам;
різні види вирівнювання збережених запасів готової продукції.
Склади є одним з найважливіших елементів системи складського господарства – це будинки, спорудження і різноманітні пристрої, призначені для приймання, розміщення і збереження товарів, що надійшли до них, їх підготовки до споживання й відпуску споживачеві. Об'єктивна необхідність у спеціально обладнаних місцях для зберігання запасів існує на всіх стадіях руху матеріального потоку, починаючи від первинного джерела сировини і закінчуючи кінцевим споживачем. Цим обумовлюється наявність великої кількості різноманітних видів складів.
Склади на промислових підприємствах мають різні призначення, зокрема:
склади покупних комплектуючих;
склади матеріалів (сировини, допоміжного і виробничого призначення);
склади напівфабрикатів;
проміжні виробничі склади;
склади готової продукції.
У системі розподілу й збуту продукції розрізняють централізовані і децентралізовані склади. Перші – це здебільшого заводські склади або так звані центральні склади. Децентралізовані склади орієнтовані, з погляду їх обсягів, на вимоги клієнтів і кількість товарів, що зберігаються.
Склади класифікуються і за іншими різноманітними ознаками. У широкому діапазоні варіюються розміри складів: від невеликих приміщень, загальною площею в кілька сотень квадратних метрів, до складів-гігантів, що займають площі в сотні тисяч квадратних метрів.
Розрізняються склади і за висотою укладання вантажів. В одних вантаж зберігається не вище від людського росту, в інших необхідні спеціальні пристрої, здатні підняти і точно укласти вантаж в осередок на висоті 24 м і більше.
Склади можуть мати різні конструкції: розміщатися в окремих приміщеннях (закриті); мати тільки дах або дах і одну, дві або три стіни (напівзакриті). Деякі вантажі взагалі зберігаються поза приміщеннями на спеціально обладнаних майданчиках, у так званих відкритих складах. У складі може створюватися і підтримуватися спеціальний режим, наприклад, температура, вологість.
Склад може призначатися для збереження товарів одного підприємства (склад індивідуального користування), а може, на умовах лізингу, здаватися в оренду фізичним або юридичним особам (склад колективного користування або склад-готель).
Розрізняються склади і за ступенем механізації складських операцій: немеханізовані, механізовані, автоматизовані і автоматичні.
Істотною ознакою складу є можливість доставки і вивезення вантажу за допомогою залізничного або водного транспорту. Відповідно до цієї ознаки розрізняють пристанційні або портові склади (розташовані на території залізничної станції або порту), прирейкові (такі, що мають підведену залізничну колію для подачі і прибирання вагонів) і глибинні.
Складські операції можна умовно звести до двох груп: власне складські, або система складування (вивантаження і приймання вантажів, що надходять, розміщення і збереження продукції, відпуск її споживачам тощо); допоміжні, виробничого характеру (розпакування, сортування, комплектування, збирання матеріалів і виробів, упакування готової продукції тощо). Обсяг цих операцій визначається параметрами складської системи.