- •Конспект лекцій для вивчення предмету «конструкції будівель і споруд»
- •§1.1 Основи архітектурно-будівельного проектування будівель і споруд водогосподарського призначення
- •Основи архітектурно-будівельного проектування будівель і споруд водогосподарського призначення.
- •§ 1.2 Класифікація інженерних будівель і споруд
- •§ 1.3 Організація проектування будівель і споруд
- •§ 1.4 Будівельні матеріали і вироби, які використовують у водогосподарському будівництві.
- •Коефіціенти розпушування грунтів
- •§ 2.1 Конструкція споруд осушувальної мережі
- •§ 2.2 Конструкція споруд зрошувальних мереж
- •§ 2.3 Насосні станції водогосподарських об’єктів
- •§ 2.4 Регулюючи водопровідні споруди
- •§ 2.5 Покращення якості природних вод
- •§ 2.6 Кріплення укосів каналів і ґрунтових гребель
- •§ 2.7 Конструкція водоскидних і водовипускних споруд при ґрунтових греблях
- •3 Архітектурно-конструктивні рішення елементів будинків і споруд
- •§ 3.1 Основи і фундаменти
§ 1.4 Будівельні матеріали і вироби, які використовують у водогосподарському будівництві.
Питання:
Основні властивості будівельних матеріалів.
Фізичні і механічні властивості будівельних матеріалів.
Метал, дерево, бетон, залізобетон, пластмаси як матеріал для інженерних конструкцій.
Теплоізоляційні, акустичні матеріали.
Органічні в’яжучі матеріали та вироби з них.
Грунт, як будівельний матеріал для відсипки грунтових гребель.
Надійність споруд і техніко-економічна ефективність будівництва в значній мірі залежить від правильного вибору матеріалів.
Однією з основних задач будівельного матеріаловедення є розробка шляхів управління властивостями і створення матеріалів з заданими якісними показниками.
Будівельні матеріали класифікують по ряду ознак:
по походженню;
по структурі;
по характерним властивостям;
по призначенню;
по способу виготовлення;
Якість будівельних матеріалів визначається сукупністю їх технічних властивостей.
Головними показниками оцінки якості матеріалів є:
показники надійності (безвідказність, ремонтоздатність, збереження);
показники призначення (склад, структура, транспортування);
При виготовленні будівельних матеріалів важливе значення мають такі колоїдно-хімічні процеси як:
набрякання;
розчин;
гелеутворення;
коагуляція;
пептизація;
адсорбція;
Гелі – це системи, які виникають під дією молекулярних сил зчеплення між колоїдними частками. Гелеутворення буває при твердінні цементу.
Під дією механічних зусиль гелі стають рідкими ( вібрація бетонних сумішей ).
Коагуляція – в колоїдних системах мимовільно протикають процеси злипання і збільшення часток.
Пептизація – процес зворотний коагуляції (виникає при введенні в бетонні суміші пластифікованих добавок).
Адсорбція – концентрування і поглинання речовин на поверхні розподілу фаз (поверхнево-активні речовини, гідрофобізація).
Властивості будівельних матеріалів класифікують по характеру їх відношення до різного впливу оточуючого середовища.
Відокремлюють властивості по відношенню матеріалів до хімічних, фізичних та механічних впливів.
Властивості матеріалів взаємопов’язані і обумовлені їх походженням, складом, структурою, способом одержання.
Для матеріалів, які застосовують в гідромеліоративному будівництві найбільш важливими є фізичні та механічні властивості, які характеризують:
стан матеріалів;
їх відношення до води і температури;
їх відношення до механічних впливів;
Щільність – характеризує масу речовини в одиниці об’єму.
Розпізнають: щільність речовини ρ і щільність матеріалу (з урахуванням пор та порожнин) ρ0.
Щільність пористих матеріалів називають об’ємною масою, а сипучих – об’ємною насипною масою.
Відношення щільності матеріалу ρ0 до щільності речовини ρ характеризує ступінь заповнення об’єму матеріалу твердою речовиною і називається відносною щільністю:
Пористість – показує ступінь заповнення об’єму матеріалу порами.
Вологість – кількість води, яка знаходиться в порах і на поверхні матеріалу відображена в відсотках по відношенню до його маси в сухому стані.
Гідрофільність або змочування водою матеріалу характеризується ступінню розтікання каплі води по його поверхні.
Гідрофобність – це водовідштовхувальні властивості.
Гігроскопічність – можливість матеріалу поглинати водяний пар з повітря в результаті адсорбції.
Кількість адсорбірованої води підвищується з підвищенням відносної вологості, зниженням температури і збільшенням тиску.
Водопоглинення – здібність матеріалу поглинати і утримувати воду.
Водостійкість – здібність матеріалу зберігати міцність при насиченні водою.
Показником водостійкості є коефіцієнт розм’якшення:
де: Rн.в. – міцність матеріалу насиченого водою;
Rc – міцність сухого матеріалу.
Коефіцієнт розм’якшення наближається до нуля для необпалених глиняних матеріалів і до одиниці – для металів, скла, полімерів.
Для водостійких матеріалів Кр =0,75-0,8.
Підвищується гідрофобізацією і за рахунок зниження пористості.
Морозостійкість – стійкість матеріалу, насиченого водою до перемінного замороження та відтавання.
Показником морозостійкості є число циклів заморожування та відтавання, яке витримують зразки при допустимому ступені руйнування.
Ступінь морозостійкості обумовлена опором матеріалу, високому тиску, який виникає в його порах при замерзанні води. Морозостійкість залежить від складу, пористості і структури пористого середовища. Вона знижується при зменшенні водостійкості і зростанням водопоглинення матеріалу.
Для зниження тиску льоду ефективно утворення в матеріалі замкнутих повітряних пор, які виконують роль амортизаторів.
Водонепроникливість – це здібність матеріалу не пропускати воду під тиском.
Практично водонепроникливими є матеріали, відносна щільність котрих наближається до одиниці (метали, скло, полімери).
Високу водонепроникливість мають матеріали з замкнутими порами.
Водонепоникливість матеріалу вимірюється трьома методами:
тиском води, який витримує зразок протягом заданого часу без з’явлення ознак фільтрації;
часом, необхідним для проходження заданого об’єму води при постійному тиску;
кількістю води, яка просочується протягом заданого часу при встановленому тиску.
В групу теплофізичних властивостей входять ті, що характеризують відношення матеріалів до зміни температури.
Теплоємкість – це здібність матеріалу поглинати теплоту при нагріванні на один градус.
Питома теплоємкість використовується при розрахунку теплостійкості огорожі, термічної тріщиностійкості матеріалу, необхідного підігріву матеріалу при зимовому бетонуванні.
Матеріали мають здібність як поглинати, так і передавати тепло. Це явище називається теплопровідністю.
Питома теплопровідність λ, характеризує кількість теплоти Q, яка проходить в одиницю часу через одиницю поверхні матеріалу при зміні температури на 1ºС.
Теплопровідність збільшується з підвищенням температури і вологості матеріалу. При підвищенні пористості вона знижується.
При дії на матеріал високих температур розглядаються:
теплостійкість;
термо- і огнестійкість;
вогнестійкість;
вогнетривкість;
Теплостійкість – властивість матеріалу утримувати експлуатаційні характеристики (міцність, пластичність, ударна в’язкість) при механічній і хімічній дії в умовах високої температури.
Жаростійкість – це здібність матеріалу витримувати тривале нагрівання до 1000ºС без змін експлуатаційних характеристик (керамічні і металеві матеріали, спеціальний бетон, ситали).
Термостійкість – здібність матеріалу витримувати без руйнування циклічні зміни температури.
Вогнестійкість – здібність матеріалу утримувати свої експлуатаційні властивості при дії вогню в умовах пожежі.
Вогнетривкість – це здібність матеріалу протистояти дії високих температур не плавлячись.
МЕХАНІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:
міцність;
твердість;
стираємість;
ударна в’язкість;
Міцність – це опір матеріалів руйнуванню під дією зовнішніх навантажень.
В залежності від будови і умов випробування руйнування матеріалу може бути крихким або пластичним.
Максимальна напруга, під дією якої матеріал руйнується при зростанні навантаження називається межею міцності.
Міцність залежить від температури, характеру середовища і виду напруженого стану (стиснення, розтягування, зріз, кручення).
Міцність зменшується при збільшенні пористості матеріалу. Випробування міцності матеріалу у виробах і конструкціях проводять не руйнуючим способами:
механічним;
ультразвуковим;
Твердість – опір матеріалів руйнуванню або деформації в поверхневому шарі при місцевих силових діях.
Твердість можливо розглядати як міцність при вдавлюванні.
Деформаційні властивості характеризують здібність матеріалу змінювати форму і розміри без змін маси.
Пружність – властивість матеріалу повертати форму і об’єм після завершення дії деформуючих сил.
Найбільша напруга, при який практично не зв’язується остаточні деформації, називається межею пружності.
Пластичність – властивість матеріалу змінювати під дією зовнішніх сил, не руйнуючись, свою форму і розміри і зберігати пластичні деформації після дії навантаження.
Пластичні деформації виникають при напругах, які перевищують межу пружності.
Здібність до пластичних деформацій без помітного збільшення навантаження називається текучістю.
При певних умовах для ряду матеріалів (бетон, метал, кераміка) характерна повзучість – безперервне повільне підвищення деформацій при постійному навантаженні.
Здібність матеріалу руйнуватись без помітної пластичної деформації називається крихкістю, а опір розвитку пластичних деформацій – в’язкістю.
Металами називають матеріали для яких характерні такі ознаки:
висока тепло- і електропровідність;
ковкість;
блиск.
Ці властивості обумовлені наявністю в кристалічні решітці металів електронів, які вільно пересуваються.
Всі метали та їх сплави підрозділяються на:
чорні – залізо і сплави на його основі: чавун, сталь, феросплави;
кольорові – всі інші метали: мідь, алюміній, цинк, нікель та ін.
Деревинні будівельні матеріали застосовують у вигляді деревини для спорудження невеликих гребель, водовипусків, перемичок, набережних, тимчасових мостів. Деревинні матеріали мають високу механічну міцність при невеликій міцності, пружність, малу теплопровідність, стійкість до змінного заморожування та відтавання, легко обробляються. Але вони можуть загнивати, коробитись, розбухати і тріскатися.
Бетон – це штучний кам’яний матеріал, одержаний після твердіння раціонально підібраної суміші в’яжучої речовини, води і заповнювачів.
Бетон легко формується, має високу міцність та довговічність, а для заповнювачів використовують порівняно дешеві місцеві кам’яні матеріали(до 80% об’єму). Виготовлення бетонної суміші можна механізувати і автоматизовувати.
Бетон класифікують:
по виду в’яжучого;
по щільності;
по структурі і крупності заповнювачів;
по призначенню.
В залежності від щільності бетони підрозділяють:
тяжкі ρ0 = 1800 – 2500 кг/м3
легкі ρ0 = 500 – 1800 кг/м3
особливо тяжкі ρ0 > 2500 кг/м3
особливо легкі ρ0 < 500 кг/м3
Залізобетон – це бетон посилений сталевою арматурою. З’єднання бетону і сталі в єдиний матеріал стало можливим дякуючи їх високому зчепленню і майже однаковим температурним коефіцієнтом лінійного поширення. Бетон надійно захищає арматуру від корозії. В залізобетонних конструкція бетон працює на стиск, а сталева арматура – на розтяг.
По способу виготовлення залізобетонні конструкції бувають:
монолітні;
збірні;
збірно-монолітні;
Пластичними масами називають матеріли, зв’язуючимив яких є синтетичні високомолекулярні з’єднання – полімери.
Позитивні особливості пластмас:
легкість;
висока механічна міцність;
стійкість у воді та інших агресивних середовищах;
зносостійкість.
В гідромеліоративному будівництві пластмаси застосовують:
при спорудженні закритих зрошувальних і осушувальних систем;
для протифільтраційних екранів і облицьовок на каналах і водоймищах;
для гідроізоляції споруд;
при безвологосному догляді за монолітним бетоном, герметизації швів;
при ремонті і поновленні бетонних і залізобетонних конструкцій;
влаштуванні облицьовок підвищеної зносостійкості і кавітаційної стійкості.
Теплоізоляційними називають матеріали, які мають низьку теплопровідність і використовують для теплової ізоляції будівельних конструкцій, промислового обладнання і трубопроводів. Застосування теплоізоляційних матеріалів дозволяє знизити масу обгорожуючих і несучих конструкцій, витрати. Головна особливість теплоізоляційних матеріалів – висока пористість, яка забезпечує їх низьку теплопровідність.
Теплоізоляційні матеріали класифікуються:
по щільності і призначенню;
по будові;
по виду основної сировини;
по формі і зовнішньому вигляді.
Щільність найважливішій показник теплоізоляційних матеріалів. В залежності від щільності їх підрозділяють на марки: 12, 25, 35, 75, 100, 125, 150, 175, 200, 225, 250, 300, 350, 400, 450, 500, 600, 700.
До складу органічних в’яжучих належать бітуми та дьогті. Їх тужавіння відбувається в результаті складних фізико-хімічних процесів структуроутворення, окислювання, полімеризація.
Для органічних в’яжучих характерні:
висока водо- і хімічна стійкість;
ключа здібність;
пластичність.
В гідромеліоративному будівництві органічні в’яжучі застосовують для:
гідроізоляційних;
антикорозійних;
зносостійких покрить;
у якості герметиків.
Природні бітуми утворюються в результаті природного окислення нафти. Штучні або нафтені бітуми – залишкові продукти перегонки нафти, які утворюються після видалення масел з мазуту. Для підвищення в’язкості залишкові бітуми окислюють повітрям при температурі 180-280ºС. Основні компоненти бітумів - смоли, асфальтени.
Ґрунти - гірські породи і мінерально-органічні середовища, які складають верхню частину земної кори, що зачіпає виробничу діяльність людини.
По фізичним властивостям ґрунти підрозділяються на тверді і рихлі.
Тверді грунти, у свою чергу, підрозділяються на скельні (граніти, базальти) і напівскельні (гіпс, конгломерати). Вони мають жорсткі зв'язки між частинками; при цьому міцність скельних порід на стиснення складає більше 5 МПа, а напівскельних - менше 5 МПа.
Рихлі грунти підрозділяються на незв'язні, не володіючі силами зчеплення між частинками (піски, галечники), і связные (суглинки, глини), у яких між частинками діють сили зчеплення. Рихлі грунти складаються з частинок різної крупності. Вміст в грунті частинок різної крупної, вираз у відсотках маси або кількості частинок в досліджуваному зразку, називається гранулометричним складом (від гранула - зерно).
В будівельній справі прийнято розрізняти наступні фракції частинок за розмірами в міліметрах: глиністі - d <0,005; пилуваті - d = 0,005...0,05; піщані –
d =0,05...2; гравелисті - d = 2...20; гальку – d =20...200; каміння і валуни –d >200 мм При виробництві земляних робіт необхідно враховувати наступні физико-механічні властивості грунтів.
Щільність частинок грунта – це відношення маси сухого грунту до об'єму твердої частини без об'єму пір; для більшості грунтів ця щільність складає від 2,35 до 3,3 т/м3. Щільність грунту - відношення маси грунту з урахуванням води в порах до об'єму разом з порами; вона звичайно складає 1,5- 2 т/м3.
Вологість грунту - вміст води в грунті, виражене в відсотках до маси або об'єму грунту в сухому стані.
Розпушування грунту - здібність грунту до збільшення в об'ємі в процесі розробки. Розрізняється первинне розпушування грунту, яке має місце при розробці, і залишкове розпушування - зберігається після самоущільнення грунту не менше ніж через рік після укладання його в насип.
Розпушування грунту характеризується коефіцієнтами первинного Кр і остаточного розпушування Кр.о. які розраховуються по формулах:
Кр
=
Кр.о.
=
де Vр і Vр.о - об'єми розпушеного ґрунту відповідно у момент розробки і після самоущільнення; Vп - об'єм тієї ж кількості грунту в природному щільному стані.
Значення коефіцієнтів розпушування грунтів приведені в табл. 1.1.
