2. Проаналізувати основні документи Болонського процесу, та урядові документи України щодо впровадження та адаптації Болонських угод у вищу освіту України:

Сорбоннська декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти (Париж, 25.05.1998)

• цей документ було підписано на ювілеї Паризького університету міністрами освіти чотирьох країн (Велика Британія, Італія, Германія, Франція). У «Спільній декларації про гармонізацію архітектури системи європейської вищої освіти» міністри чотирьох провідних країн ЄС, заявили, що Європа вступає в період великих змін в освіті й умовах праці, диверсифікованості курсів професійних кар'єр, коли освіта і навчання впродовж життя стають явною необхідністю.

Поява Сорбонскої декларації викликало почуття здивування не тільки в академічному співтоваристві, але й у Європейській Комісії, а також у міністрів освіти інших держав-членів ЄС. Уявлялося майже неймовірним, щоб країни, які настільки традиційно різняться, пішли шляхом гармонізації своїх систем освіти.

Цей документ треба розглядати як такий, що надав первинного поштовху процесу консолідації Європейського простору вищої освіти у контексті загальноєвропейського процесу і який пізніше отримав назву Болонського.

Болонська декларація «ТheЕuropeanHigherEducationArea»

(19.06.1999, м. Болонья)

• за запрошенням італійського міністра освіти у Болоньї 19 червня 1999 року відбулася зустріч його колег з 29 європейських країн. Основою дискусії учасників стали Сорбонська декларація і дослідження експертів «Тренди в європейських навчальних структурах» (яке згодом отримало назву «Trends-I»), висновки якого свідчать про наявність суттєвих розбіжностей у структурах європейських програм і ступенів. Тут мова вже йде про «дії, що можуть сприяти необхідній конвергенції і більшій прозорості кваліфікаційних структур у Європі».

Декларація, яка була проголошена і підписана міністрами освіти у Болоньї, започаткувала на офіційному рівні процес створення (побудови, утвердження, консолідації) європейського простору вищої освіти. Переймаючись проблемами конкурентоздатності та привабливості європейської системи вищої освіти, міністри проголосили цілі, які, на їх погляд, є першорядними і які мають бути досягнуті в межах першого десятиліття ХХІ сторіччя.

Цілі Декларації:

• Прийняття системи прозорих та порівнянних ступенів, зокрема, за допомогою додатку до диплома, з метою полегшення працевлаштування громадян Європи і міжнародної конкуренто спроможності європейської вищої освіти.

• Прийняття системи, заснованої на двох основних циклах (undergraduateandgraduate). Доступ до другого циклу навчання повинен вимагати успішного завершення першого циклу тривалістю мінімум 3 роки. Ступінь, що здобувається після першого циклу, повинна відповідати європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації. Другий цикл повинен закінчуватися ступінню магістра і / або ступінню доктора, як в багатьох європейських країнах.

• Запровадження системи кредитів – подібної ECTS система – як засобу підвищення мобільності студентів. Кредити можуть також набуватися поза сферою вищої освіти, включаючи навчання впродовж життя, якщо це визнано відповідними Університетами.

• Сприяння мобільності через усунення перешкод ефективному здійсненню свободи пересування, приділяючи особливу увагу:

- студентам, щоб вони мали доступ до навчання та інших освітніх послуг;

- викладачам, дослідникам і адміністративним працівникам для визнання та збільшення обсягу часу на дослідження, викладання та навчання без ураження своїх законних прав.

• Сприяння європейській співпраці в забезпеченні якості освіти, порівнянних критеріїв і методологій.

• Сприяння розвитку європейської складової у вищій освіті, особливо відносно розробки навчальних планів, співпраці між навчальними закладами, розробки схем мобільності і інтегрованих програм навчання і досліджень.

Як бачимо, сформульовані цілі мають дуже загальний вигляд. Міністри, мабуть цілком свідомо, уникали конкретних формулювань, враховуючи суттєві розбіжності освітніх систем країн-учасників. Вважалося, що шляхом копіткої праці будуть знайдені компромісні рішення, у першу чергу, за рахунок швидкої позитивної реакції університетів та на їх вагомий внесок в досягнення успіху Болонської ініціативи. Але, незважаючи на активну діяльність учасників, вагому ресурснупідтримку та оптимістичні заяви міністрів на зустрічах, які стали регулярними, процес просувається досить повільно.

Саламанське звернення (конференція європейських вищих навчальних закладів та освітніх організацій) (29-30.03.2001, м. Саламанка, Іспанія).

• конференція керівників університетів та представницьких організацій європейських вищих закладів освіти, яка була скликана у відповідь на заклик Болонської декларації. На конференції було підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних цілей Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів - EUA.

У підсумковому документі – Зверненні Саламанкської конференції європейських закладів вищої освіти «Формування європейського простору вищої освіти» було підкреслено, що одним з найважливіших чинників розвитку системи вищої освіти є академічна свобода і автономія університетів, у поєднанні з їхньою відповідальністю перед суспільством за якість освіти та наукових досліджень.

Як зазначено у Зверненні «...університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати свої пріоритети в навчанні й провадженні наукових досліджень, розподіляти свої ресурси, профілювати свої програми й встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів». І далі: «Плани завершення створення європейського простору вищої освіти залишаться невиконаними або призведуть до нерівної конкуренції, якщо в багатьох країнах будуть здійснюватися безпосереднє регулювання, детальний адміністративний і фінансовий контроль стосовно вищої освіти».

Наголосивши, що «…якість - головна умова для довіри, доречності, мобільності, сумісності й привабливості в Європейському просторі вищої освіти», європейські ректори вбачають гарантії якості у конкуренції, яка «…не відкидає співробітництва і не може бути зведена до концепції комерції».

Наприкінці Звернення ректори підтвердили «…свою здатність і готовність ініціювати та підтримувати прогрес у спільних спробах:

• провести переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;

• реорганізувати й омолодити програми і вищу освіту в цілому;

• розвивати і базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;

• приймати взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії й підтвердження якості;

• покладатися на загальні терміни європейського виміру і забезпечувати сумісність різних інститутів, навчальних планів і ступенів;

• сприяти мобільності студентів, персоналу і можливості працевлаштування випускників у Європі;

• підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують великі проблеми входження в європейський простір вищої освіти;

• проводити зміни будучи відкритими, привабливими і конкурентоспроможними вдома, в Європі та у світі;

• продовжувати вважати за необхідне, щоб вища освіта була відповідальною перед суспільством».

Празький саміт (комюніке зустрічі європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту), (18-19.05.2001, м. Прага)

• виконуючи зобов‘язання, прийняте у Болоньї 19.06.1999 р., міністри, що відповідали за вищу освіту у 29 країнах, які підписали Болонську декларацію, зустрілися у Празі 18 – 19 травня 2001 р. За результатами дискусії, яка відбулася на цій зустрічі, було опубліковане спільне комюніке. Цікаво прослідкувати структуру цього документу, який, очевидно, відповідає процедурі проведення дискусії на цій зустрічі. Спираючись на звіт експертів (Trends II), міністри приділили увагу просування Болонського процесу по кожному з шести зобов‘язань Болонської декларації і сформулювали завдання щодо подальших дій для досягнення цих шести цілей.

Дуже важливим є те, що у Празі міністри наголосили на необхідності у подальшому обговоренні (поряд з шістьма зобов‘язаннями Болонської декларації) ще трьох важливих аспектів Європейського простору вищої освіти, а саме:

• обговорення проблем навчання впродовж життя;

• обговорення проблем ролі вищих навчальних закладів і студентів в контексті Болонського процесу;

• обговорення проблем сприяння забезпеченню привабливості Європейського простору вищої освіти.

Міністри підкреслили видатне значення навчання впродовж життя для формування Європи знань. Навчаннявпродовж життя було визнане невід’ємним елементом Європейського простору вищої освіти. Як було зазначено, «…у майбутній Європі, де знання складатимуть основусуспільства та економіки, стратегіїнавчання впродовж життя необхідні для того, щоб витримувати випробування конкурентоспроможності та застосування новихтехнологій і для зміцнення соціальноїєдності, забезпечення рівних можливостей та покращення якості життя».

Хоча у Празі міністри не назвали конкретних дат початку реалізації хоча б деяких зобов’язань Болонської декларації, однак, вони підтвердили свою рішимість і далі активно діяти відповідно до прийнятих у Болоньї зобов’язань. Празький самміт, по суті, започаткував регулярні (кожні два роки) зустрічі міністрів освіти з метою розгляду просування та корегування Болонського процесу.

Берлінська конференція (комюніке конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту), (19-20.09.2003, м. Берлін)

• за результатами конференції було опубліковане спільне комюніке. В комюніке розглядається прогрес вже не в шести, а дев’яти аспектах Болонського процесу (шість «болонських» + три «празьких»). На відміну від Праги, у Берліні було сформульовано конкретні завдання і названо дати їх реалізації (або початку реалізації). Визнаючи, що «…якість вищої освіти лежить в основі розвитку Європейського простору вищої освіти», міністри зобов’язалися «…підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, на національному і європейському рівнях». Вони також підкреслили, що, «…відповідно до принципу інституційної автономії, основна відповідальність за забезпечення якості вищої освіти лежить на кожному з вузів,що є основою реальної відповідальності академічної системи в рамках національної системи якості.

Отже, міністри дійшли згоди, що до 2005 р. національні системи із забезпечення якості повинні в собі містити:

• Визначення обов'язків органів і установ, які беруть участь.

• Оцінювання програм або вузів, яка включає внутрішню оцінку і зовнішній перегляд участі студентів і публікації результатів.

• Система акредитації, сертифікації і сумірних процедур.

• Міжнародне партнерство, співробітництво і співпраця.

Ще одне конкретне зобов’язання із зазначенням конкретної дати: усі міністри зобов’язалися «почати реалізацію двоциклічної системи до 2005 р.». Крім того, «міністри вважають потрібним вийти за межі сьогоднішнього усвідомлення двох циклів вищої освіти й додати докторський рівень як третій цикл у Болонському процесі, що доповнює два основних ступені вищої освіти». Стосовно прийняття системи сумірних та порівнянних ступенів міністри «…поставили ціль, що кожен студент, що випускається з 2005 року повинен отримати додаток до диплому автоматично та безкоштовно. Він повинен випускатися на поширеній європейській мові».