3. Ідея самопізнання у літературній творчості г.Сковороди

.Сковорода, спираючись на традиції східнохристиянської філософії, розуміє акт самопізнання як процес реального наближення людини до Бога шляхом заглиблення у себе. І результатом цього процесу постає не зміна навколишнього світу, а переображення людини, обоження її. У самопізнанні, з погляду Сковороди, полягає сенс людського життя. У процесі його людина розкриває саму себе, повертається до глибинних основ свого існування.

З цим пов’язане притаманне філософії Сковороди акцентування ролі серця як осереддя душевного життя людини. Філософія серця, яка єднає віру і розум, беручи початок у філософії отців церкви, істотною мірою відбилася в історії української думки і у вченні Сковороди. На думку Сковороди, серце є осереддям людського у людині, воно є органом самопізнання і тією силою, що проводить людину шляхом самовдосконалення.

4) Вчення г.Сковороди про три світи та дві натури.

Основними положеннями філософської системи Сковороди є вчення про дві натури та три світи. З погляду головної проблеми філософії Сковороди, якою є проблема людського щастя, це вчення конкретизує розуміння шляху до досягнення цієї мети.

Вихідним для нього є погляд на світ, що складається з двох натур.

В основу такого погляду, започаткованного в античній традиції, зокрема, в філософії Платона, покладено антитетичне розуміння дійсного буття як єдності протилежностей. Ідея про “двонатурність” світу проходить червоною ниткою через всі філософські праці мислителя. У цьому розумінні сенс самопізнання полягає в осягненні істини, згідно з якою все в світі складається з двох протилежних натур: видимої і невидимої, зовнішньої і внутрішньої, тілесної і духовної.

снуючи в одному сутому, невидима і видима натури перебувають у постійній взаємній боротьбі. Тіло воює з духом, дух – з тілом.

Вчення про дві натури органічно пов’язане з наступним основоположним для філософії Сковороди вченням про три світи. Все Існуюче, на думку Сковороди, розподіляється на три специфічні види буття (“світи”) – великий (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний (Біблія). Погляд на людину – мікрокосм, що є невід’ємною частиною макрокосму, активно розробляється за доби Відродження (М.Кузанський, Д.Бруно та ін.).Аналогічні ідеї, як вже зазначалося, обгрунтовувались у Києво-Могилянськійакадемії. Симеон Полоцький, крім мікрокосму та макрокосму, виокремлює і третій світ – світ першообразний (Бог).

5) Поняття «макро-» і «мікрокосм» у філософській інтерпретації г.Сковороди.

Макрокосм — це великий світ, або світ природи. Аналізуючи макрокосм, Григорій Сковорода робить філософські висновки. По-перше, природа безкінечна, складається з величезної кількості світів. За прикладом античних філософів, відокремлює як першооснову всіх речей чотири елементи: вогонь, повітря, воду та землю. По-друге, природа (матерія) вічна. Усі предмети природи тимчасові, перехідні, виникають та зникають, але природа безсмертна. Неможливість зникнення чогось Григорій Сковорода виводить з вчення про дві натури: «Зникнути нічого не може, воно лише втрачає свою тінь». Пояснює це аналогією: «Художник намалював оленя та павича. Потім стер фарби. Малюнки зникли, але образи їх залишились, не зникають, існують». В природі проходить дещо подібне, змінюється тільки тінь. По-третє, природа, створення світу підкорюються природним законам. Григорій Сковорода вважав, що релігійне вчення про природу неспроможне, тому що йде всупереч з законами природи. Другий світ — це мікрокосм або Людина, що натуральна природа макрокосми притомляється та продовжується в мікрокосмі. Загальні закономірності природи властиві також людині. Іншими словами, людина — це малий світ, що відображає великий світ.