- •Глава 4 основні напрями реалізації прав і свобод людини в сфері інформації
- •Тема 4.
- •4. 1.Право на звернення щодо надання інформації
- •4. 2. Доступ до правової інформації
- •3. Доступ до екологічної інформації
- •5. Захист персональних даних
- •Тема 5. Інформаційна безпека
- •5. І. Історія формування категорій “національна безпека” та “національні інтереси”.
- •Тема 6.
Тема 6.
ПРАВОВІ РЕЖИМИ ІНФОРМАЦІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ
1. Поняття і правовий режим інформаційних ресурсів 2. Режим доступу до інформації: поняття і зміст 3. Основні принципи правового регулювання обігу інформації 4. Обмеження в розповсюдженні інформації
1. Поняття і правовий режим інформаційних ресурсів.
З огляду на нематеріальний характер інформації, однією із важливих умов виникнення правових відносин щодо неї є встановлення певної сукупності правил, що визначають правовий стату с конкретної інформації та її матеріальних носіїв. Так. останнім часом значна увага приділяється питанням правового регулювання формування та функціонування інформаційних ресурсів, а сам цей термін почали широко використовувати в національному' законодавстві. Одне з перших тлумачень поняття "інформаційний ресурс" було запроваджено нормами ч. 1 ст. 10 Закону' України "Про науково-технічну' інформацію", згідно з якою інформаційні ресу рси - це "суку пність довідково-інформаційних фондів з необхідним довідково-пошуковим апаратом і відповідними технічними засобами зберігання, обробки і передачі, що є у володінні, розпорядженні, користуванні державних органів і служб науково-технічної інформації, наукових і науково- технічних бібліотек, комерційних центрів, підприємств, установ і організацій" 1S2.
Таким чином, було запроваджено комплесний підхід до поняття "інформаційний ресурс", згідно з яким останній складається з двох взаємопов'язаних елементів: безпосередньо інформації (су купність довідково-інформаційних фондів) та певна інформаційна система, що забезпечує користування цим ресу рсом (довідково-пошуковий апарат і технічні засобами зберігання, обробки і передачі).
Найбільш універсальне визначення інформаційного ресурсу міститься в Законі України "Про національну програму інформатизації"31. Згідно зі ст. 1 Закону, інформаційний ресурс це сукупність документів в інформаційних системах. Крім того, цією нормою визначаються основні види інформаційних систем, які забезпечують існування й доступ до інформаційних ресурсів, до яких належать: бібліотеки, архіви. банки даних тощо.
На жаль, у національному законодавстві немає єдиного визначення правового режиму інформаційних ресурсів, а більшість нормативно-правових актів регулюють правові режими інформаційних ресурсів в окремих інформаційних системах. Проте саме єдиний правовий режим може бути тією універсальною характеристикою, що об'єднує окремі документи в цілісну інформаційну систему.
Така концепція набула широкого визнання в науковій літерату рі. де вже достатньо давно використовується поняття правовий режим інформаційних ресурсів. яким характеризується суку пність правових норм, що pen-люють суспільні відносини щодо того чи іншого інформаційного ресурсу. "Правові норми в даному випадку встановлюють обов'язкові вимоги, без яких інформаційний ресурс не можна включити до системи правових відносин і отримати повноцінні гарантії в процесі взаємодії суб'єктів з приводу конкретних об'єктів даного ресурсу”32.
Для більш чіткого розуміння змісту й сутності поняття ..інформаційні ресурси" та їх правового режиму звернімося до підписано у рамках СНД Угоди "Про правовий режим інформаційних ресурсів Прикордонних військ держав-членів Співдружності Незалежних Держав"33. Щоправда. Україна від підписання цієї угоди утрималась, а сама угода виражає переважно концептуальні положення правового регулювання інформаційних ресурсів, що застосовуються в законодавстві Російської Федерації.
Ця угода (ст. 1) визначає інформаційні ресурси як оброблену у визначеному порядку сукупність документованої інформації в інформаційних системах. Відповідно сам документ - цс засіб документування, що містить у зафіксованому вигляді згідно зі встановленими формами і правилами інформацію, необхідну для реалізації інформаційних процесів.
Крім того, слід зважити ще на такі два важливих для розуміння змісту поняття інформаційні ресурси, визначення:
матеріальний носій інформації - матеріал із певними фізичними властивостями, який може бути використаний для запису і зберігання інформації;
документована інформація - зафіксована на матеріальному носії інформація з реквізитами, що дають змогу її ідентифіку вати.
Як уже зазначалося, правовий режим інформаційного ресурсу складається з правових норм, що визначають ключові правила, за якими той чи той інформаційний ресурс може бу ти залучений в обіг інформації в суспільстві.
Такими нормами, є:
право власності на інформацію, окремі документи та масиви документів в інформаційних системах;
порядок доку ментування інформації, надання документам юридичної сили та її підтвердження;
категорії інформації відповідно до рівня доступу до неї;
мста й порядок захисту інформації;
права су б'єктів, що беруть участь в інформаційних відносинах щодо певного інформаційного ресурсу.
Право власності на інформацію в межах інформаційного ресурсу є складною категорією, адже в рамках одного інформаційного ресурсу може бути використана інформація, права на яку належать різним особам. Це стосується як окремих документів, так і конкретної інформації (даних), що міститься в кожному з документів.
За Законом України "Про інформацію’486 (ст. 38). право власності на інформацію - цс врегульовані законом суспільні відносини з володіння. користування й розпорядження інформацією.
Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Вона може бути таким об'єктом права яку повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користу вання чи розпорядження.
Підставами виникнення права власності на інформацію є:
створення інформації своїми силами і своїм коштом;
договір на створення інформації;
договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.
Важливим є також право власності на масиви документів в інформаційних системах, (ст. 40, 41 Закон}' України "Про інформацію").
Результатами інформаційної діяльності можу ть бути:
інформаційна продукція - матеріалізований результат інформаційної діяльності. призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій;
інформаційна послуга - здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності з доведення інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.
Таким чином, інформаційних ресурс загалом, як сукупність документів, також є об'єктом права власності, яке може відрізнятися від прав власності на окремі документи, що містяться в ньому.
Не менш важливим у правовому режимі інформаційного ресурсу є порядок документування інформації та інколи порядок надання документам юридичної сили та її підтвердження. Порядок документу вання інформації визначає форму подання документа і вид фізичного носія, на якому його закріплено. Найбільш поширеними носіями доку ментів є паперові, магнітні та оптичні носії. Відповідно, доку менти можуть бути друковані, рукописні* аудіо, візу альні чи електронні. На носії та форми подання документів встановлені певні технічні стандарти. Порядок надання документам юридичної сили передбачає наявність у документі визначених законодавством обов язкових реквізитів, за якими можна визначити авторство, цілісність та достовірність документа.
Інформаційні ресурси поділяють залежно від категорії інформації за доступом до неї. Ці категорії зумовлені режимом доступу до інформації та її матеріальних носіїв, що містяться в конкретному інформаційному ресурсі. За режимом досту пу до інформації інформаційні ресу рси поділяються на:
відкриті - інформаційні ресу рси загального користування, які створюються для задоволення інформаційних потреб суспільства і право досту пу до яких мають будь-які фізичні або юридичні особи:
з обмеженим доступом - інформаційні ресурси, які використовують органи публічної влади, підприємства, установи та організації і їх посадові особи та працівники, відповідно до законодавства і з метою виконання обов'язків та завдань, віднесених до їх компетенції.
З огляду на потребу у забезпеченні права власності на інформаційний ресурс та режими досту пу до інформації, що міститься в інформаційному ресурсі, визначають і мету і порядок захисту інформації, що відображує діяльність, спрямовану на запобігання несанкціонованим діям щодо інформаційного ресурсу.
Для інформаційних ресурсів загального доступу основною метою захисту інформації є запобігання її блокуванню порушенню цілісності або знищенню інформації.
Для інформаційних ресурсів з обмеженим доступом, крім зазначеного вище, важливим є запобігання витоку інформації, тобто несанкціонованих дій, внаслідок яких інформація стає відомою чи доступною особам, що не мають права досту пу- до неї.
Залежно від мети захисту інформації визначають порядок її захисту, тобто заходи її правового, організаційного, технічного та криптографічного захисту.
Введення інформаційного ресурсу в обіг неможливе без установлення прав суб ектів, що беруть участь в інформаційних відносинах щодо даного інформаційного ресурсу. Такими суб'єктами, можу ть бути: власник інформації, власник інформаційного ресу рсу , адміністратор інформаційного ресурсу та користувач інформаційного ресурсу.
Власником інформації є особа, наділена правами володіння, користування та розпорядження інформацією, що залучено до інформаційного ресурсу. Він має право вживати певних заходів для реалізації та забезпечення своїх прав і законних інтересів, зокрема, укладенням відповідних угод із власником інформаційного ресурсу, якими визначаються права останнього щодо використання інформації та її розповсюдження.
Власник інформаційного ресурсу - це особа у власності якої є сукупність (зібрання) окремих документів та інформаційна система, що становлять інформаційний ресурс. Він визначає організаційні та методологічні принципи створення інформаційного ресу рсу', ухвалює рішення про залучення окремих відомостей і доку ментів до інформацінного ресурсу, опрацьовує їх. ідентифікує, класифікує, відповідає за зміст доку ментів, забезпечує їх зберігання і доступ до них, здійснює контроль за порядком користування інформаційним ресурсом та ін.
Адміністратор інформаційного ресурсу - це уповноважена власником цього ресурсу' особа, яка здійснює супровід інформаційної системи. що є основою інформаційного ресурсу: відповідає за його функціонування. збереження даних і захист їх від ру йну вання, технічну підготовку доку ментів для внесення їх до інформаційного ресурсу; здійснює обслуговування, веде облік користу вачів інформаційного ресурсу та організовує контроль доступу до нього.
Користувач інформаційного ресурсу - будь-яка юридична або фізична особа, якій надано право доступу до інформаційного ресурсу. Користувач має право отримувати відомості й доку менти з інформаційного ресурсу та несе відповідальність за дотримання правил користування інформаційним ресу рсом і використання отриманої інформації.
2. Режим доступу до інформації: поняття і зміст.
Ще однією особливістю правового регулювання обігу інформації є те. що залежно від типу інформації існу ють і відповідні, специфічні правила поведінки при виконанні інформаційної діяльності. встановлені правовими нормами. Законом України “Про інформацію" (ст. 28) такі правила поведінки визначають як режими досту пу до інформації. Згідно з нормами цієї статті, "режим доступу до інформації це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання. поширення / зберігання інформації'^. За своїм значенням режим доступу є однією із головних юридичних характеристик інформації, адже ним визначаються конкретні групи правових норм, що застосовуються до тієї чи іншої документованої або оприлюдненої інформації.
За своєю су тністю режим досту пу до інформації є різновидом спеціальних правових режимів, які становлять ’‘сукупність правил, закріплених в юридичних нормах, які регулюють певну діяльність людей”34. Правові режими існу ють у межах багатьох галузей права Оскільки вже було зазначено, що захист інформації в цілях інформаційної безпеки здійснюється на основі імперативного методу правового регулювання, то відповідні режими доступу до інформації за своїми характеристиками є найбільш близькими до адміністративно- правових режимів.
Особливою ознакою режиму досту пу до інформації є специфіка його об’єкта - правові відносини, що виникають з приводу отримання, збереження, використання та розповсюдж ення інформації. .
Головними характеристиками режиму доступу до інформації є: суб'єкт визначення досту пності цієї інформації:
коло суб'єктів, які мають досту п до цієї інформації; особливі вимоги і правила зберігання та поширення цієї інформації;
строк дії режиму.
Су б єктом визначення доступності інформації є особа, до компетенції якої належить вирішення питань щодо встановлення обмежень на досту п до інформації та її матеріальних носіїв, а також наданім права доступу до такої інформації.
Суб 'єкт, що має доступ до інформації\ - цс особа, якій надано право ознайомлення з матеріальними носіями інформації або їх використання. Надання особі права доступу до інформації з обмеженим доступом зазвичай пов'язане із взяттям нею на себе зобов'язань щодо нерозголошення отриманої інформації.
Режим доступу до інформації означає певну сукупність правил, якими окреслено особливі вимоги і правила зберігання та поширення інформації. Ці правила визначають діяльність осіб, на яких покладена відповідальність за зберігання матеріальних носіїв інформації, установлюють необхідність застосування певних правових, організаційних. технічних та криптографічних засобів захисту інформації. Ці правила також визначають порядок надання доступу до такої інформації.
Нарешті, більшість видів інформації з обмеженим доступом мають визначений законодавством або власником інформації строк дії режиму обмеження доступу до інформації. Цей строк визначають, як правило, під час ухвалення рішення про обмеження доступу до інформації або її матеріальних носіїв. Після закінчення цього строку може бути прийняте рішення або про його поновлення, або про надання інформації статусу відкритої.
Режим доступу до інформації можна також розглядати в рамках правового режиму інформаційних ресурсів, як невід'ємну* складову останнього. Проте, саме режим доступу є універсальною характеристикою інформації, оскільки властивий будь-якій інформації, яку введено в обіг.
Режим досту пу' до інформації не залежить від порядку документування та форми подання інформації.
Режимом доступу' до інформації визначаються права і обов'язки суб'єктів інформаційних відносин щодо отримання й поширення інформації.
Нарешті, установлення режиму обмеження доступу до інформації тягне за собою застосування таких механізмів правового захисту інформації, як установлення юридичної відповідальності за несанкціоновані дії з такою інформацією.
Згідно із Законом України “Про інформацію" (ст. 28), за режимом доступу' інформація поділяється на відкриту' та з обмеженим доступом. Основними ознаками відкритої інформації є те. що дос ту п до неї надається будь-яким зацікавленим особам, а будь-яке обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється.
Закон (ст. 29) також передбачає способи забезпечення доступу до відкритої інформації:
систематична пу блікація її в офіційних дру кованих виданнях (бюлетенях, збірниках);
поширення її засобами масової комунікації; безпосереднє надання її зацікавленим громадянам, державним органам та юридичним особам.
Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну' і таємну (ст. ЗО Закону України 'Про інформацію").
Конфіденційна інформація - цс відомості, якими володіють, користуються або розпоряджаються окремі фізичні чи юридичні особи і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.
••
До таємної належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.
Основними характеристиками таємної інформації є те. що: віднесення її до категорії таємних відомостей, доступ до неї громадян, порядок обігу та захисту, порядок і терміни її оприлюднення визначаються законодавством.
Отже, основою класифікації інформації з обмеженим досту пом виступає су б 'єкт визначення доступності інформації.
Обмеження доступу до конфіденційної інформації належить до компетенції власника цієї інформації або особи, що має право розпоряджатися цією інформацією на законних підставах. Ці особи на власний розсуд визначають як режим обмеження доступу до інформації так і суть цього режиму, зокрема, і потребу застосуванні засобів захисту інформації та визначенні порядку надання доступу до неї. Законодавство ж встановлює права осіб на встановлення обмежень доступу до інформації, юридичну відповідальність за порушення та зловживання цим правом, категорії інформації, доступ до якої не може бути обмежений.
щ/
Обмеження доступу до таємної інформації встановлюється законодавством у разі відповідності інформації певним критеріям. Засекречується інформація незалежно від бажання чи небажання її власника, понад тс власник інформації зобов'язаний реалізовувати своє право власності на інформацію з у рахуванням встановлених законодавством обмежень, а у разі їх порушення може бути позбавлений права власності на інформацію та її матеріальні носії. Рішснння про засекречу вання інформації ухвалюють уповноважені органи державної влади, а зміст режиму доступу' до інформації, засоби її захисту та юридична відповідальність за порушення режиму визначаються законодавством.
Законодавство установлює певні обмеження щодо дотримання режиму обмеження доступу до інформації з мірку вань суспільного блага. Так, згідно з ч. 11 ст. ЗО Закону України ' Про інформацію "інформація з обмеженим досту пом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою. тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист ”. Питання про відповідні умови для поширення інформації з обмеженим доступом без згоди її власника та звільнення від відповідальності осіб, що поширили цю інформацію, вирішуються в судовому порядку.
3. Основні принципи правового регулювання
обігу інформації.
Проблеми застосу вання обмежень доступу та поширення інформації можна цілком справедливо вважати найбільш давнім напрямом інформаційної безпеки держави. Від самого виникнення такого інституту. як держава, почала поширюватися практика оголошення різних відомостей таємними та конфіденційними або встановлення обмежень на їх вільне розповсюдження. Не втрачає актуальності ця проблема і в наш час.
Для чіткого визначення правової природи подібних заборон і обмежень потрібно визначитися з основними принципами обігу інформації в суспільстві, зу мовленого низкою чиннків.
По перше, цс природні фактори, тобто різні фізичні й фізіологічні закони, які впливають на обіг інформації. До фізичних факторів наприклад. належать: значення швидкості світла, якою обмежуються передача даних за допомогою електронних засобів кому нікації; фізичні якості фізичних носіїв інформації, які зу мовлюють строк зберігання інформації на цих носіях, можливість її зміни тощо. Діють також, фізіологічні закони, які характеризують властивості індивіда як носія інформації: рівень його інтелекту', який визначає можливості збирання і обробки інформації, його здатність до забування, чим окреслюється строк, за який інформація може залишатися точною без збереження її на фізичних носіях, та ін.
Велике значення для обігу інформації в суспільстві мають суспільні закони’, норми моралі та норми права. Саме ці норми визначають основні характеристики процесів, які прийнято називати інформаційними відносинами, ідо виникають між різними у часниками: фізичними та юридичними особами і державою. Інформаційні відносини - це '’процеси створення, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку. розповсюдження і споживання інформації” ш.
Інформаційні відносини, оскільки суб'єктами передачі інформації в них виступають як індивіди, так і соціальні групи, безумовно, є різновидом суспільних відносин. У цьому разі актуальним є також загальне правило стосовно охорони державою найбільш важливих видів суспільних відносин, що набувають підвищеного суспільного значення. Тому держава встановлює відповідні правові норми, якими регламентуються права, обов'язки та правила поведінки їх учасників.
Отже, врегульованість певних видів інформаційних відносин правовими нормами безпосередньо пов'язана із суспільним значенням конкретних видів інформації, щодо якої вони виникають. Ці правові норми регламентують насамперед параметри інформаційних процесів. за якими відбувається обіг інформації в людському суспільстві. Безумовно, що обіг різних видів інформації (зокрема, відкритої та з обмеженим досту пом) регулюється різними правовими нормами, які відповідають їхній специфіці. Залежно від виду інформації законодавство передбачає наявність або відсутність тих чи інших обмежень чи заборон. Але схема " відкритої та закритої інформації" не може до кінця розкрити особливості існуючих в інформаційних правовідносинах обмежень і заборон. Наприклад, схема не розрізняє інформації, яка містить державну таємницю і доступ до якої може бути наданий лише обмеженому колу осіб, та інформацію, яка може бути передана будь-яким зацікавленим особам за відповідну винагороду (ноу-хау), при чому це може бути як передача копії цієї інформації, так і повна передача усіх прав на подібну інформацію.
І відкрита інформація може бути закритою для певного кола осіб. Цс наприклад, стосується заборони, відповідно до Положення 'Про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів"35, Національною Радою України з питань телебачення і радіомовлення демонстрації по телебаченню фільмів з елементами насильства та еротики до 22.00. Крім того, в рамках такої класифікації абсолютно ігнорується система авторських прав та права власності на інформацію, за яких інформація може бути відкритою для досту пу, але мати обмеження щодо розповсюдження або обробки.
Отже система правового регулювання обігу інформації складніша. ніж за режими доступу до інформації або правові режими інформаційних ресурсів, які є лише складовими цього регулювання. Основою класифікації можуть бути методи правового регулювання, які застосовують в регулюванні суспільного обігу того чи іншого виду інформації. -диспозитивний та імперативний.
За диспозитивного методу умови обігу інформації. її використання, розповсюдження, передачі прав на неї третім особам визначаються або власником цієї інформації особисто, або на основі договору з іншими зацікавленими особами. Хоча є нормативно-правове регу лювання обігу цієї інформації, в його межах передбачена відповідна свобода дії. наприклад, законодавство про авторські права, про право інтелектуальної власності; законодавство, що охороняє інформацію про особисте життя (адже ці дані також можуть бути оприлюднені за згодою цієї особи) та ін.
Існує специфічний обіг інформації, який регулюється імперативним методом, тобто чіткими законодавчими приписами і нормами поведінки. скасування яких за згодою сторін неможлива. Це стосується, зокрема, встановлених законом прямих обмежень державної, службової, лікарської, адвокатської таємниці, певних видів статистичної інформації. персональних та інших даних.
Застосування до обігу інформації диспозитивного регулювання не виключає одночасного існування певних імперативних заборон та обмежень, і навпаки.
Таким чином. два правових методи регулювання створюють три можливих види правового обігу інформації, відкритий, що регулюються диспозитивним методом (виключно цивільно-правовими нормами); закритий, що регу люються імперативним методом (адміністративно- правовими нормами); і обмежений, до якого застосовуються обидва види правового регулювання (Рис 6.1). До цих методів також долу чається вільний обіг інформації, який безпосередньо правом не врегу льований, але щодо якого можуть виникати охоронні правовідносини у разі порушення певних заборон чи обмежень. Причому інформація, змінюючи свою суспільну* цінність, може переходити з одного виду обігу до іншого (зняття грифів "таємно'', або “для службового користування”, закінчення строку дії авторських прав тощо).
Інформація)' відкритому обігу представлена всіма видами відкритої інформації, щодо доступу та розповсюдження якої немає жодних обмежень. Такою зокрема, є інформація: масова інформація, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування, правова, довідково-енциклопедична, соціологічна, екологічна, науково-технічна, відкрита статистична та інша інформація необмеженого доступу.
Основними характеристиками відкритого обігу інформації є: відносини щодо даного виду інформації врегульовано законодавством;
: Вільний
обіг
(безпосереднє
правове регулювання)
Рис 6.1. Види суспільного обігу інформації
кожен суб'єкт інформаційних відносин має право на доступ до цієї інформації або безоплатно, або за певну плату; обмеження встановлює виключно власник та виключно для забезпечення власних інтересів;
інформаційна продукція може вільно розповсюджуватися у будь-який спосіб.
До інформації в закритому обігу, як уже зазначалося, належить таємна і конфіденційна інформація, яка містить державну таємницю, конфіденційні дані про особу, конфіденційну інформацію, що перебуває у власності держави, комерційну таємницю. банківську таємницю, лікарську таємницю, адвокатську таємницю, таємницю слідства та судочинства, таємницю страхування і таємницю вчинення нотаріальних дій, іншу передбачену законом таємницю.
Закритий обіг інформації має такі основні характеристики:
інформація вилучена з вільного обігу на підставі закону: законодавство надає інформації статусу конфіденційної або таємної:
власник інформації здійснює заходи щодо її захисту*:
надання такої інформації третім особам або допу ск до неї можливий лише у разі проведення певної процедури.
отримання такої інформації пов'язане, як правило, із виконанням службових або професійних обов'язків.
Специфічною є інформація в обмеженому обігу, тобто така щодо якої не встановлено обмеженого режиму доступу, але разом з тим існують певні заборони або обмеження в її розповсюдженні, які встановлено зазвичай з метою захисту7 суспільної моралі та здоров'я і запобігання негативному інформаційному впливу на суспільство або окремі, найбільш вразливі його групи. Обмежений обіг інформації визначається насамперед заборонами щодо її поширення, як, наприклад, правила, встановлені нормами ст. 46 Закону України “Про інформацію *, дія яких поширюється на заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України. пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини. До цієї ж групи належить заборонена в Україні порнографія. Іншу групу становить інформація, щодо розповсюдження якої законодавство встановлює обмеження. Останні можуть стосуватися аудиторії, на яку розповсюджується інформація (діти, неповнолітні), часу розповсюдження через електронні ЗМІ (денний, вечірній, нічний), міць розповсюдження (публічні місця, дитячі, освітні заклади) тощо. Такою, зокрема, є: інформація відео і друкована продукція що містить еротику. елементи насильства та жорстокості, деякі види рекламної інформації тощо.
Обмежений обіг інформації має такі ознаки:
інформація не є конфіденційною або таємною; законодавство встановлює певні обмеження щодо її розповсюдження:
для отримання такої інформації су б'єкт має відповідати певним вимогам.
Нарешті, найбільш нерегульованою є інформація у вільному обігу, того така, яка через втрату суспільної цінності або її відсутність вільно розповсюджується в суспільстві. Ця інформація міститься в будь-яких документованих або оприлюднених відомостях, що не належать до попередніх трьох типів обігу інформації. Загальними характеристиками вільного обіг}7 інформації є такі:
відносини щодо цього виду інформації безпосередньо законодавством не врегульовані:
розповсюдження інформації регу люється виключно морально- етичними нормами;
охоронні правовідносини виникають лише у випадку, якщо розповсюдження такої інформації порушує права третіх осіб.
Важливою особливістю системи обігу інформації в суспільстві є тс. що одна й та сама інформація з плином часу або через зміну певних обставин (втрата актуальності, закінчення строку' режиму обмеження досту пу' або його порушення, закінчення строку дії авторських прав) може переміщуватися з одного виду обігу до іншого, відповідно змінюючи свій правовий режим.
4. Обмеження щодо розповсюдження інформації
Обмеження доступу- до інформації та обмеження щодо її розповсюдження. хоча і є винятками із загального принципу свободи інформації. різняться способами реалізації. Основні способи обмеження права на інформацію такі:
установлення обов'язків щодо вжиття певних дій із захисту інформації з мстою недопущення її несанкціонованого витоку, отримання та збирання;
установлення зобов'язання утриматися від певних дій з мстою запобігання розголошенню або розповсюдженню інформації.
Якщо до таємної і конфіденційної інформації застосовуються одночасно обидва способи обмеження, до забороненої або обмеженої до розповсюдження лише останній. Це стосу ється передбаченого багатьма міжнародно-правовими актами, зокрема Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ч. 2 ст. 10),191 обмежень для забезпечення територіальної цілісності або громадського порядку, для захисту здоров'я і моралі. В Україні існує система норм, різних законодавчих актів, які обмежують або забороняють розповсюдження інформації з певною метою. Усі заходи досягнення цієї мети можна поділити на три основні гру пи:
норми, що забороняють або обмежують виготовлення інформаційної продукції;
норми, що забороняють або обмежують ввезення інформаційної продукції на митну територію України;
норми, що встановлюють особливі правила здійснення інформаційної діяльності з розповсюдження певних видів інформації.
Закон України "Про захист суспільної моралі'' 36 (ст. 1) вводить поняття держ авного регулювання і контролю обігу продукції\ що негативно впливає на суспільну мораль, яка представляє собою визначення законом і прийнятими на його основі нормативно-правовими актами порядку й умов обіг}' відповідної продукції та контроль за ним, вироблення правових механізмів і встановлення прав та обов'язків органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ і організацій усіх форм власності по забезпеченню захисту суспільної моралі.
Основними напрямами державного регулювання обігу інформаційної проду кції, що впливає на суспільну мораль, є:
формування єдиної комплексної системи забезпечення захисту моральних засад і утвердження здорового способу життя у сфері інформаційної діяльності, освіти та культури;
недопущення пропаганди в електронних та інших засобах масової інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії;
впровадження експертного оцінювання відсо-, аудіо- та друкованої інформації й інформації на електронних носіях, розроблення механізмів і методик віднесення її до такої, що завдає шкоди суспільній моралі;
підтримка національної культури, мистецтва, кінематографії, книговидання, поліпшення системи пропаганди кращих зразків світової літерату ри, культу ри та мистецтва;
заборона демонстрації неліцензійної аудіо-, відеопродукції в усіх національних телерадіокомпаніях;
установлення контролю за обігом продукції, що становить загрозу суспільній моралі;
приєднання до міжнародних договорів з питання захисту суспільної моралі.
Нормами ст. 2 зазначеного Закону встановлено такі обмеження і заборони щодо інформаційної продукції.
забороняється виробництво та обіг у будь-якій формі продукції порнографічного характеру;
забороняється виробництво та розповсюдження продукції, яка:
- пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України;
пропагу є фашизм і неофашизм;
принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою:
пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь;
принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей:
пропагує невігластво, неповагу до батьків;
пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопа- ління та інші шкідливі звички;
3) виробництво та обіг у будь-якій формі продукції еротичного характеру та продукції, що містить елементи насильства та жорстокості. дозволяються виключно за умови дотримання обмежень, установлених законодавством.
Зазначені обмеження передбачають розповсюдження продукції еротичного характеру та продукції, що містить елементи насильства й жорстокості. у спеціально відведених для цього місцях, визначених цим Законом, та у спосіб, установлений органами державної влади й органами місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, запровадження ліцензування відповідних видів інформаційної діяльності.
Основні функції державного регулювання і контролю обігу' продукції, що негативно впливає на суспільну мораль, покладено на Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі, яка
• ч/ • • юя
є постшнодіючим державним експертним і контролюючим органом .
Основні завдання цієї Комісії такі:
проведення експертизи проду кції, видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру та продукції, що містить елементи або пропаганду ку льту насильства, жорстокості, порнографії;
проведення аналізу процесів і тенденцій у сфері захисту суспільної моралі, розроблення для органів державної влади та органів місцевого самоврядування рекомендацій з їх правового регулювання;
І0-' Про Національну експертну комісію України і питань захисту суспільної моралі: Постанова Кабінеіу Міністрів України від 17 листопада 2004 р. № 1550.
здійснення контролю за дотриманням законодавства у сфері захист}' суспільної моралі.
Комісія формується з провідних діячів культу ри, мистецтв, науки і освіти, психіатрів, сексопатологів, фахівців у галузі інформації та інших осіб за рекомендаціями юридичних осіб, у яких вони працюють.
Персональний склад Комісії затверджує Кабінет Міністрів України за поданням її Голови. Строк повноважень членів Комісії - 5 років.
Загальні правила, встановлені Законом України 'Про захист суспільної моралі'", додатково конкретизуються в законодавчих актах, що регулюють окремі напрями інформаційної діяльності.
Так, Закон України "Про видавничу справу "37 (ст. 28) передбачає, що діяльність у видавничій справі не може бути використана для закликів. спрямованих на ліквідацію незалежності України, зміну кон- ститу ційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. З цією метою, зокрема, забороняється:
виготовляти чи розповсюджувати продукцію, яка містить інформацію. віднесену до недобросовісної реклами, або рекламувати товари, послу ги, які можуть завдати шкоди громадянам, підприємствам, у становам, організаціям або державі; виготовляти чи розповсюджу вати видавничу проду кцію порнографічного характеру і таку, що пропагує культ насильства і жорстокості;
виготовляти чи розповсюджу вати видавничу продукцію, що проповідує релігійні віровчення, які загрожують життю, здоров'ю, моралі громадян, порушують їх права і свободи або закликають до порушення громадського порядку.
Норми ст. 13 Основ законодавства України про культу ру ! ,> забороняють розповсюдження творів аналогічного змісту.
Відповідні переліки видів інформаційної проду кції, які теле- радіоорганізації не мають права розповсюджу вати в своїх програмах, визначені нормами ч. 2 ст. 2. Закону "Про телебачення і радіомовлення1'196.
Регу лювання питань захисту моральності та інформаційної безпеки суспільства в галузі виробництва, розповсюдження, зберігання і демонстрування кіно та відеопродукції здійснюється на основі Закону '‘Про кінематографію"38.
Ще одна група правових норм спрямована на недопущення ввезення забороненої до розповсюдження інформаційної продукції на територію України або вивезення її з цієї території. 'Гак, згідно із Законом ''Про порядок ввезення (пересилання) в Україну , митного оформлення й оподатку вання особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України "18 (ст. 9). не підлягають пропуску через митний кордон України: літературні та художні твори, поліграфічна та інша друкована продукція, кіно-, фото-, ау діо- та відеомагеріали, що пропагують війну, жорстокість, порнографію, расову, етнічну або релігійну ворожнечу, закликають до насильницького повалення конституційного ладу в Україні.
Окремою сферою обмежень щодо розповсюдження інформаційної проду кції є комерційна реклама. Так. ст. 7 Закону України 4*Про рекламу " визначає, що “основними принципами рекламної діяльності є: законність, точність, достовірність, використання державної та інших мов відповідно до законодавства України, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди'499. Крім того, цей Закон установлює низку загальних обмежень в рекламній діяльності, серед яких заборони:
поширювати інформацію щодо продукції, виробництво або реалізацію якої заборонено законодавством України;
вміщу вати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, за мовними ознаками, за родом і характером занять, місцем проживання. за інших обставин або такі, що дискредитують продукцію інших осіб;
подавати відомості або закликати до дій. які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спону кають до нехтування засобами безпеки;
використовувати засоби і технології, які безпосередньо діють на підсвідомість споживача;
наводити твердження, що дискримінують осіб, які не користуються продукцією, що рекламу ється.
Інформаційно-психологічну безпеку особи захищає таож норма ч. 8 ст. 20 Закону України "Про рекламу", якою встановлено заборону реклами ‘‘ліку вальних сеансів, інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу та інших методів психічного або біоенергетичного впливу без дозволу Міністерства охорони здоров'я України ’.
Законодавець приділяє також увагу захисту неповнолітніх від негативного впливу рекламної інформації. Така увага зумовлена підвищеною вразливістю, недостатнім життєвим досвідом цієї соціальної групи, внаслідок чого її представники дуже часто наражаються на вплив сторонніх осіб. Так, у рекламі, розрахованій на неповнолітніх (ст. 19 Закону "'Про рекламу"), забороняється використову вати інформацію. яка може підірвати авторитет дорослих або дискредитувати довіру неповнолітніх до них; використовувати легковірність чи брак досвіду у неповнолітніх; використовувати справжню або іграшко ву зброю. Крім того, така реклама не повинна містити тверджень або зображень неповнолітніх у небезпечних ситу аціях чи за обставин, що у разі їх імітації можуть завдати шкоди неповнолітнім або іншим особам, а також інформації, здатної викликати зневажливе ставлення неповнолітніх до небезпечних для здоров'я і життя ситуацій.
Додаткові обмеження визначено щодо телевізійної реклами відповідно до ст. ЗІ Закону' "Про телебачення і радіомовлення"39.
Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції сесій Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, офіційних державних заходів і церемоній, висту пів Президента України, Голови Верховної Ради України. Прем'єр-Міністра України. Голови Конститу ційного Суду України, народних депутатів України, членів Уряду України.
Для молодшого покоління захист від негативного інформаційного впливу визначено, що реклама не повинна містити в тексті і зображенні того, що може завдати ду ховної, моральної або психічної шкоди молоді і дітям, а реклама в передачах, розрахованих на дитячу (до 14 років) аудиторію, взагалі забороняється.
Разом з тим у демократичному суспільстві необхідний пошук відповідного балансу між питаннями захисту моральності та правом на інформацію. І в цьому разі випадку на перше місце потрібно ставити право кожної дієздатної людини самостійно вирішувати питання про віОповіднїсть її моральним принципам конкретної інформації. І головним стандартом у цій сфері є вимоги щодо обоє язкового попередження про зміст інформаційного продукту та обмеження доступу до такого продукту неповнолітніх. В інших випадках застосування імперативних обмежень певною мірою починає межувати з цензурою та порушенням права на доступ до інформації.
Ще одним важливим аспектом проблеми, який, на жаль, все ще залишається поза увагою законодавця, є необхідність встановлення нормативно-правового регулювання пропаганди вчень та релігійної практики релігійних культів тоталітарного характеру. Проте, за даними досліджень40, пропаганда нових релігійних учень та релігійної практики, що включає елементи нейрон-лінгвістичного програмування людини, набуває дедалі більшого поширення, в тому числі з використанням електронних ЗМІ.
1 Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. ■ Відомості Верховної Ради України. 1992. - № 48. - Ст. 650.
2,и9 Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднання громадян, на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, в засоби масової інформації: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 348.
3Про Регламент Верховної Ради України: Постанова Верховної Ради України від 16 березня 2006 p. № 3547-1V / Відомості Верховної Ради України 2006 № 23, № 24 25. Ст. 202.
4 Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України. Від 10 червня 1997 р № 503 97. (В редакції Указу Президента України №1235/98 Від 10 листопада 1998 р )
5ш Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. № 376.
6 Про затвердження Інструкції про порядок та умови одержання інформації з інформаційного фонду Єдиного державного реєс тру нормативно-правових актів: Наказ Міністерства юстиції України від 26 червня 2002 р № 57/5.
7 Наказ Міністерства юстиції України ‘Про затвердження Типового положення про правову громадську приймальню" від 15 червня 2005 р. № 61/5.
8 Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації: Наказ Мінприроди України від IS грудня 2003 р. № 169.
9m Про затвердження Положення про щоквартальне інформування населення через ЗМІ про об'єкти, які г найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища: Наказ Мінприроди України від 1 листопада 2005 р. № 397.
10 Про затвердження Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля: Наказ Мінприроди України від 18 грдуня 2003 р. № 168
11ш Про зону надзвичайної екологічної ситуації: Закон України від 13 липня 2000 p. № 1908-ІІІ // Відомості Верховної Ради. - 2000. - № 42. - Ст. 348.
12 Крос K., 1 а кет Р. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах. Перспективи конкуренції. K, : Основи, 2000. С. 10.
ш Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-ї річниці незалежності України. K. : Інстиіут держави і права ім. В. М. Корецько- го HAH України. 2001. - с. 249 - 250.
131і7 Про Центральну виборчу комісію: Закон України від 30 червня 2004 р № 1932-1Y Відомості Верховної Ради України. 2004. - № 36. - Ст. 448.
14w Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. / Відомості Верховної Ради України 1992. - № 48. - Ст. 650
107
15 Про державну статистику від 17 вересня 1992 р. 7 Відомості Верховної Ради. - 1992 № 43. - Ст. 608 (В редакції Закону № 1922-111 від 13. 07. 2000 / ВВР, 2000. - № 43. - Ст. 362)
16ш Бандурко О. А/., Собопєв В. О. Теорія та методи роботи і персоналом в органах внутрішніх справ. - X.: Вид-во Ун-ту внутр. справ. 2000. - С. 266 - 267.
1,: Конституція України, Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради. 1996. №30. Ст. 141.
17 Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 p. № 565-ХІІ Відомості Верховної Ради. -1991.-№4.-Ст. .20.
18 Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 10 жовтня 2004 р. № 1177.
19 Dewit tD. Common. Comprehensive and Cooperative Security. - The Pacific Review, 1994 -V.
201ї0 Про проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. 7 Гам само. - 1991 — № 38. - Ст. 502.
2114 Про концепцію (основи державної політики) національної безпеки України: Постанова Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР 7 Голос України. 1997 4 лют. С. 5.
22 Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року і: Відомості Верховної Ради України. - 1996, - №30 - Ст. 141.
23 Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р № 964 - IV // Офіційний вісник України. - № 29. - с. 38. - Ст. 1433.
24О безоиасносіи: Закон Российекой Федерации от 25 декабря 1992 г. № 4235-1 Відомості! Верховного Совета РФ. - 1992. - №15. - Ст 770.
25ш Про Стратегію національної безпеки України: Указ Президента України від 12 лютого 2007 р. № 105/2007.
26ш Конституція України Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року Відомості Верховної Ради України. 1996. №30 Ст. 141.
27ш Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України: Указ Президента України від 14 жовтня 2005 р № 1446/2005.
2810* Про затвердження положення про Міністерство внутрішніх справ України: Постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р. № 1383.
29 Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 р № 2229-ХІІ Відомості Верховної Ради України. -1992. - № 27. - Ст. 382.
30 United Nations. A RES 51 210. “Measures to eliminate international terrorism" Resolution Adopted By The General Assembly. 17 December 1996.
31
32ш Про Національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. № 74 98-ВР
Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 27-28. - Ст. 18.
w Бачило И. Я. Информационное право. Основьі гірактической информатики. М., 2001.
С. 99.
33 Соглашение о правовом режиме ипформационньїх ресуреов Пограничпьіх войск гоеударств- участников Содружества Независимьіх Государетв (Москва, 25 ноября 1998 і ) Содружество. Инф. вест. Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ. -№ 3(30). -С. 299 - 304.
34,£7 Про інформацію: Закон України віл 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України.
1992. -№48 - Ст. 650. las БахрахД. Я. Администрагивное право: Учебникдля вузов. - М.: БЕК. 1999. -С. 202
35Про положення нро державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів: Постанова Кабінег> Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1315.
36І<>2 Про захист суспільної моралі: Закон України від 20 листопада 2003 р. №1296- IV/ ' Відомості Верх. Ради України. - 2004. - №14. - Ст. 192.
37ІМ Про видавничу справу: Закон України від 5 червня 1997 р. № 318/97-ВР. // Відомості Верховної Ради України. 1997. № 32. Ст. 206.
1Qt Основи законодавства України про культуру: Закон України від 14 лютою 1992 р № 2117- XII / Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 21. - Ст. 294.
38 Про кінематографію: Закон України від 13 січня 1998 p. № 9/98-ВР// Відомості Верховної Ради України. 1998. -№ 22. - Ст. 114.
39Про телебачення і радіомовлення: Закон України 21 і рудня 1993 року № 3759-XII. Відомості Верховної Ради. 1994 - № 10. - Ст. 43. (В ред. закону від 11 05. 2000 № 1709-ИІ)
40 Чинники ескалації загроз інформаційній безпеці України /••’ Національна бе зпека і оборона.-2001.-№ 1.-С 39.
Матеріал,
захище вторські/ 1ВОМ
