4. Бюрократична теорія Макса Вебера

 Відомим теоретиком класичної школи теорії організацій був М. Вебер («Теорія соціальних та економічних організацій», 1947). Він в результаті емпіричного аналізу церковних, урядових, військових та ко­мерційних організацій сформулював концепцію ідеальної бюрократії. Вебер розглядав бюрократію як нормативну модель, як ідеал, досягнен­ня якого мають прагнути всі організації.

За Вебером ідеальна бюрократія має 5 основних характеристик:

1) високий ступінь розподілу праці — кожна операція повинна вико­нуватися спеціалістом;

2) чітка управлінська ієрархія — кожний нижчий рівень контролю­ється вищим і підпорядковується йому;

3) численні правила, стандарти та показники оцінки роботи — орга­нізація повинна розробити та встановити певний набір правил та стандартів, аби гарантувати певну єдність виконання робіт;

4) «дух формальної безособовості» — менеджери повинні управляти бізнесом за відсутності симпатій та переваг щодо окремих робіт­ників;

5) підбір кадрів в організації має здійснюватися виключно за діло­вими та професійними якостями кожного співробітника.

Таблиця 2.1.

Сильні та слабкі сторони ідеальної бюрократії

Сильні	Слабкі
1. Такі елементи, як: - розподіл праці - ієрархія повноважень - використання правил - підбір кадрів за їх діловими якостями звичайно підвищують ефективність 2. Бюрократична модель є основою для розуміння сутності процесу організації	1. Бюрократична модель є жорсткою, стабільною та негнучкою 2. У кожній моделі не приймаються до уваги людські та соціальні процеси в організації 3. Тезис щодо управління в дусі формальної безособовості не є реалістичним

У розумінні німецького соціолога Макса Вебера (1864-1920), бюро­кратія — ідеальний тип організації, що забезпечує найбільшу ефектив­ність і передбачуваність поведінки членів організації.

Вебер вважав, що за своєю ефективністю, стабільністю, дисциплі­ною і надійністю бюрократична структура є кращою, за будь-яку іншу організаційну форму.

Переваги бюрократії по відношенню до інших форм, на думку Ве­бера, такі ж великі, як переваги машини над немеханічним способом виробництва. Ідеальна бюрократія згідно з Вебером повинна володіти наступними характеристиками.

1. Розподіл праці та спеціалізація. Усі завдання, необхідні для до­сягнення тих, що стоять перед організацією цілей, поділяються на вузь- коспеціалізовані види робіт. Розподіл праці та спеціалізація створюють умови, за яких у всіх ланках працюють фахівці-експерти, що несуть по­вну відповідальність за ефективне виконання своїх обов’язків.

2. Чітко певна ієрархія влади. Кожен нижчестоящий працівник або підрозділ організації підпорядковуються вищестоящому керівнику. Кожен керівник в ієрархії влади відповідає перед вищестоящим керів­ництвом не тільки за свої рішення і дії, але і діяльність всіх підлеглих йому осіб. Влада керівника ґрунтується на посадових повноваженнях, делегованих з верхніх рівнів ієрархії. Це забезпечує його владою і пра­вом віддавати підлеглим накази, яким вони зобов’язані слідувати. Таким чином створюється ланцюг команд. Проте влада керівника обмежується ниь іючно пбл.іп ю формальної діяльності організації.

3. Висока формалізація. Діяльність організації регулюється «по­слідовною системою абстрактних правил» і полягає «в застосуванні цих правил до окремих випадків». Чіткі правила і інструкції повинні визна­чати відповідальність кожного члена організації і форми участі у вико­нанні загальної мети. Це забезпечує одноманітність і координацію пове­дінки членів організації незалежно від їх індивідуальних особливостей і характеру діяльності.

4. Позаособистісний характер. Кожна офіційна особа в організації виконує свою роботу неупереджено і формально, постійно зберігаючи дистанцію з іншими членами організації і її клієнтами. Функціонування ідеальної бюрократичної організації відповідно до цього принципу ви­ключає інтерференцію особистих інтересів, симпатій і емоцій. На думку М. Вебера, будь-яка упередженість неминуче завдає шкоди справі, впли­ваючи на раціональність і справедливість рішень, породжує фавори­тизм, поблажливість, зведення особистих рахунків і т.д. Таким чином, ті поведінкові чинники, які сприяли формуванню негативного стереотипу про бюрократа як неупереджену, холодну людину, позбавлену будь-якої жалості та співчуття, з погляду Вебера, є оптимальними для ефективної роботи організації.

5. Кадрові рішення, засновані на достоїнствах. Найм на роботу в організацію повинен Грунтуватися на технічній кваліфікації майбутньо­го працівника, його досвіді та ділових якостях.

6. Планування кар’єри. Найм в організацію — це початок кар’єри на все життя. У організації повинна існувати система «просування» по службі відповідно до старшинства і досягнень. Члени організації по­винні бути захищені від довільного звільнення. Така кадрова політика покликана розвивати «корпоративний дух» і виховувати у працівників лояльність до своєї організації.

7. Чіткий розподіл організаційного й приватного життя членів ор­ганізації. Для того, щоб особисті справи, потреби і інтереси не вступали в суперечність з раціональною, безособовою поведінкою співробітників в організації, ці дві сфери повинні бути повністю відокремлені одна від одної.

8. Дисципліна. Навіть якщо раціональна поведінка буде властива всім членам організації, їх робота може виявитися малоефективною через не­стачу координації між ними. Тому виникає необхідність в дисципліні, призначення якої полягає в обмеженні «мір свободи» організаційної по­ведінки за допомогою системи правил, інструкцій і ієрархії контролю. На­віть розумна ініціатива, що суперечить системі основоположних правил функціонування організації, несумісна з бюрократичною організацією, де завдання всіх службовців полягає в суворому дотриманні правил.

Наявність вказаних характеристик здатна забезпечити значне під­вищення дієвості організації. І слід визнати, не дивлячись на величезні зміни, які світ зазнав з часів Вебера, бюрократична форма організації і нині панує в діловій практиці всього світу.

Разом з тим веберовська концепція має деякі обмеження, що вирази­лися перш за все в тому, що характеристики ідеальної організації стосують­ся тільки формальних аспектів організації і мають нормативний характер. За Вебером, «раціоналізація» і «бюрократизація» — поняття тотожні. Він розглядає організацію як деяку безособову, механічну машину, повністю вільну від особистих справ, інтересів і проблем членів організації, що зна­ходиться у владі вищого керівника і діє згідно з його розпорядженнями.

Та все ж, не незважаючи на деякі обмеження, принципи «класичної» теорії і концепція М. Вебера відіграли важливу роль в раціоналізації управління, отримали широке визнання і продовжують впливати на розвиток теорії і практики сучасної організації і управління.