- •Питання на екзамен з адміністративного менеджменту 2014
- •Адміністративні органи управління та їх різновиди
- •Американська школа адміністративно-державного управління.
- •Базові принципи створення та функціонування партнерств.(Басок)
- •Бюрократична теорія Макса Вебера
- •Визначення і еволюція менеджменту.
- •Вимоги до сучасного менеджера адміністратора
- •Вимоги ефективного контролю.
- •Виникнення класичної та адміністративної теорії управління.
- •Вплив і влада, баланс влади. Форми влади та впливу.
- •Дванадцять функцій менеджменту місцевих урядових органів.
- •Делегування повноважень. Принципи делегування повноважень.
- •Державна служба в країнах з унітарним типом аду (Франція, Великобританія).
- •Система державної служби в країнах з федеральним типом аду (Німеччина, сша).
- •Еволюція та інституціоналізація державно-приватних партнерств в країнах Заходу.
- •Запровадження загального управління якістю.
- •Зв’язки з громадськістю в системі управлінської діяльності органу державної влади.
- •Зв’язок теорії адміністративно-державного управління із іншими науками.
- •Зміст, діяльності, функції й завдання менеджера-адміністратора.
- •Змістовні та процесуальні теорії мотивації.
- •Інституціолізований діалог між неурядовими організаціями та державними інститутами (зарубіжний досвід). Вимоги до учасників діалогу.
- •Консультації: місце, види, переваги інституціалізації.
- •Концепція партисипативного управління.
- •Лінійні та штабні повноваження.
- •Мета та засади створення державно-правтного партнерства.
- •Методи наукового пізнання адміністративно-державного управління.
- •Методи прийняття рішень.
- •Методи прогнозування.
- •Місія організації. Визначення цілей організації.
- •Модель джерел влади к. Хейлса.
- •Мотивація як функція управління.
- •Найвизначніший у світі принцип менеджменту. Закон результату.
- •32. Напрями аду. Основні проблеми теорії аду.
- •33. Наслідки нездатності організації до змін.
- •34. Наукові передумови виникнення адміністративного менеджменту.
- •35. Наукові та правові засади державного управління.
- •36. Об’єкт та предмет навчальної дисципліни “Адміністративний менеджмент”.
- •37. Організаційні засади державного управління в Україні.
- •38. Організаційні структури управління.
- •39. Основи проектування організаційних структур адміністративного управління.
- •40.Основні вимоги, яким мають відповідати структури управлінь
- •41.Основні етапи становлення та розвитку теорії адміністративно-державного управління.
- •42. Основні поняття лідерства.
- •43. Основні поняття організації як функції управління.
- •44. Основні поняття організації як функції управління.
- •45. Основні проблеми теорії адміністративно-державного управління.
- •46. Основні теорії лідерства.
- •47. Основні функції управління.
- •48. Переговорний процес в адміністративно-державному управлінні
- •49. Підходи до прийняття рішень. Процес прийняття рішень.
- •50. Поняття «бізнесмен», «підприємець», «менеджер».
- •51. Прийняття рішень в адміністративно-державному управлінні. Чотири фази прийняття рішень. Схема аналізу стартових даних.
- •52. Принципи загального управління якістю в державному секторі.
- •53. Причини небажання керівників делегувати свої повноваження та причини уникнення додаткових повноважень підлеглими.
- •54. Причини повільного підвищення якості послуг у державному секторі.
- •55. Програма у.Демінга, її застосування в сфері державного адміністрування.
- •56. Проектування організації.
- •57. Процес прийняття управлінських рішень.
- •58. Процесуальні теорії мотивації.
- •59. Раціоналізація, демократизація та економізація відносин між підлеглим та адміністрацією.
- •60.Реформа державного управління в Україні.
- •61. Розподіл функцій у державно-приватному партнерстві.
- •62. Система державної служби в країнах з федеральним типом аду (Німеччина, сша).
- •63. Стратегічне планування.
- •64. Стратегічний державний менеджмент.
- •65. Суспільно-державні консультації в процесі державного управління.
- •66. Сутність державного управління.
- •67. Сутність і сенс контролю. Види контролю. Характеристики процесу контролю.
- •68. Сутність та значення планування. Види планів.
- •69. Сутність та особливості менеджменту державної влади . (Король)
- •70. Суть Паблік Рілейшнз в державному управлінні: шляхи здійснення.
- •71. Сучасна система аду, її структурні моделі.
- •72. Сучасний досвід аду в країнах Заходу.
- •73. Сучасні погляди на моделі організації.
- •74. Теорія адміністративно-державного управління в Німеччині
- •75. Теорія адміністративно-державного управління у Великобританії.
- •76. Типологія керівник-підлеглий. Сучасні моделі лідерства.
- •77. Управління інвестиційно-інноваційною діяльністю. (Салацький)
- •78. Управління невиробничою сферою в регіоні.
- •Управління жкг включає такі основні завдання і функції:
- •79. Управління неформальною організацією. Чинники що характеризують неформальні групи.
- •81. Управління соціальною інфраструктурою регіону. (Стаднік)
- •82. Участь неурядових інститутів в процесі державного управління.
- •83. Форми адміністрування управлінських рішень. Вимоги до управлінських рішень.
- •84. Форми мотивування адміністративних працівників.
- •85. Французька школа адміністративно-державного управління. (Фанок)
- •86. Функції адміністративних органів держави (м.Роскін, р.Корд, у.Джонс).
- •87. Характеристики аду та сучасні тенденції його функціонування.
- •88. Характеристики процесу контролю. Види контролю.
- •89. Чинники стратегічного планування Джона Зіммермана.
- •90. Чинники які впливають на проектування організації.(Філоненко)
71. Сучасна система аду, її структурні моделі.
У теорії адміністративно-державного управління поняття структури означає сукупність стійких зв'язків у системі управління, що забезпечують її цілісність і тотожність самій собі.
Виділяють два основні типи адміністративно-державного управління: унітарний і федеральний.
Унітарна система надає територіям, що входять у неї, дуже мало автономії, основне управління здійснюється безпосередньо зі столиці. Територіальні підрозділи - департаменти у Франції, провінції в Італії, графства у Швеції – здебільшого існують заради адміністративної зручності.
Федеральна система управління складається з одиниць, що мають значне власне політичне життя (штати в США і Бразилії, кантони у Швейцарії, землі в Німеччині). Ці одиниці не можуть бути довільно скасовані або змінені центральною владою на законній підставі. Теоретично існує ще і третя можливість – конфедерація – настільки вільне формування, що його складові частини можуть успішно боротися проти центральної влади. Конфедерації зазвичай недовговічні, вони або розпадаються на частини, або перетворюються на федерації. Історичним прикладом може слугувати Швейцарія. Ця країна дотепер називає себе конфедерацією, але фактично вона має федеральний тип адміністративно-державного управління.
Розглянемо структуру основних рівнів адміністративно-державного управління в сучасній державі. В більшості країн таких рівнів три: національний, регіональний і місцевий. Вони можуть створюватися і функціонувати принципово незалежно один від одного (федеральна модель) або в межах єдиної адміністративно-державної системи (унітарна модель). Кожному з рівнів управління відведена власна, автономна сфера компетенції, кожний підпорядковується у політичних відносинах іншим органам: парламенту, уряду, общинному представництву тощо (відповідно до закону).
Національний (федеральний) рівень управління. У більшості країн цей рівень включає адміністрацію президента, апарат уряду, апарат парламенту і верховного суду. Структура центральних органів управління досить часто змінюється. Після зміни уряду, як правило, змінюються чисельність, функції і найменування міністерств: деякі управління та відділи переходять з одного міністерства в інше чи поділяються між ними
Регіональний рівень управління (штатів, земель, провінцій, республік). У федеральних державах переважна частина завдань адміністративного управління припадає саме на цей рівень. Тут реалізовується як більшість федеральних законів, так і власне право.
Місцевий рівень управління (графство, місто). І в унітарних, і у федеральних державах на місцевому рівні адміністративного управління адміністративні органи, як правило, виконують шість основних функцій:
- суспільна безпека, включаючи утримання поліції і пожежної охорони, а також служби охорони здоров'я;
- програми допомоги людям літнього віку, інвалідам, дітям;
- регулювальні функції, включаючи поділ на зони, дорожню безпеку, захист споживачів;
- планування суспільного будівництва;
- суспільні послуги (школи, парки, бібліотеки тощо);
- володіння і розпоряджання державними підприємствами.
При федеральній системі адміністративно-державного управління основні одиниці місцевого управління - графство і місто – зазвичай створює влада штатів (земель, провінцій). Вони діють у межах розроблених законодавцями штату хартій, де виділено структуру їх адміністративної відповідальності. Поправки в ці хартії можуть вносити тільки законодавці штату.
Відповідно до його класифікації в системі адміністративного управління розрізняють три категорії або організації служб.
Оперативні служби – адміністративні одиниці, що надають послуги безпосередньо населенню, виконуючи тим самим завдання, з якими пов'язано створення цієї адміністративної установи чи служби, наприклад, поштове відділення, муніципальна бібліотека, паспортний стіл.
Допоміжні служби – адміністративні утворення, що не мають самостійних кінцевих цілей, їхня діяльність полягає в наданні іншим службам (насамперед, оперативним) допомоги матеріального і нематеріального характеру у формі надання в їх розпорядження різних засобів чи послуг. Так, комплектування штатів, організація навчання службовців, забезпечення виконання рішень, що стосуються проходження служби, нарахування заробітної плати тощо здійснюють управління, служби чи бюро кадрів. До допоміжних служб належать також фінансові та бухгалтерські служби, постачальницькі і закупівельні організації (господарські управління), юрисконсультські відділи тощо.
Штабні служби – це адміністративні одиниці, які консультують керівників організацій з питань політики, розробки проектів, програм тощо. Особи, що працюють у службах цього типу, як правило, не здійснюють повсякденного управління. На них покладено виконання під керівництвом і в тісному контакті з керівником завдань, що виникають у зв'язку з прийняттям важливих рішень. Зміст діяльності працівників штабних служб складає кілька основних напрямів:
- проведення досліджень і розробок, необхідних для вироблення політики організації, консультування керівників установ;
- вироблення гіпотез про передбачувані напрями майбутнього розвитку як самої організації, так і зовнішніх чинників;
- підготовка проектів програм чи планів заходів;
- спостереження за виконанням прийнятих рішень і програм, координація дій служб-виконавців і контроль за результатами;
- підготовка заходів щодо реорганізації структури, удосконалення методів роботи як усередині, так і поза організацією.
