1.2. Фази й циклічність прояву криз

Організація (підприємство, фірма) являє собою живий, що постійно рухається організм, що зароджується, розвивається, переживає крах і зникає. Організація - це виробнича система, і як система будь-якої іншої природи й призначення, вона підкоряється циклічним законам життєдіяльності. Існують різні підходи до виділення циклів життєдіяльності організації. Один з найбільш раціональних укладається у виділенні п'ятиэтапного життєвого циклу: зародження, становлення (ріст), стабільність (зрілість), спад (старіння), припинення існування в колишньому виді(банкрутство).

Циклічність природи життєдіяльності організації вже визначає можливість кризи як об'єктивну фазу - старіння, і як слідство, припинення існування в колишньому виді (банкрутство). Життєвий цикл підприємства може бути розтягнуть у часі як завгодно довго, а при сприятливих умовах - ніколи не досягти стадії спаду й, тим більше, банкрутства. Проте, при наростаючій нестабільності зовнішнього середовища кризи можуть виникати й на перших трьох стадіях життєвого циклу підприємства.

Перша стадія життєвого циклу характеризує зародження фірми в ринковому економічному середовищі, формування її первісної структури. На цьому етапі фірма хоч ще й не зложилася остаточно, але вже поставляє на ринок експериментальні зразки, нові ідеї або послуги, зондує ринок на предмет попиту. Це, як правило, ризикова діяльність, тому тут існує небезпеку кризи, що укладається в тім, що за умови невірно обраної стратегії або твердої конкуренції фірма може зникнути вже на цьому етапі її розвитку.

При вдалому розвитку подій підприємство продовжує рости й збільшуватися й вступає в нову фазу життєвого циклу - становлення. Цей етап характеризується найбільшою діловою активністю й наростаючою складністю організації, тобто збільшенням обсягів виробництва, розширенням ринків збуту, нарощуванням потужностей, поліпшенням якості продукції, розширенням штату співробітників. У зв'язку з тенденціями кількісного і якісного росту внутрішнього середовища бізнесу цей період вимагає перебудови керування, що спричинить його ускладнення у функціональному, організаційному, мотиваційному, інформаційному відношенні, зажадає професіоналізації керування. Небезпека кризи на цьому етапі життєвого циклу зароджується при виникненні протиріччя між рівнем і темпами розвитку внутріфірмових бізнесів-процесів і рівнем і темпами розвитку керування. Необхідно, щоб розвиток керування фірмою відповідало або небагато випереджало розвиток внутрішнього середовища організації. Небезпека кризи на цій стадії зкрыта, тому що загальні показники ростуть, і лише зниження темпів росту може сигналізувати про небезпеці кризи.

Третій етап розвитку організації - зрілість - характеризується стійким положенням фірми на ринку, високою конкурентноздатністю, упевненістю, широкими масштабами діяльності, високим рівнем освоєння технологій, масовим випуском продукції. Але й у стані стабільності може таїтися погроза кризи, що проявляється в протиріччі між функціонуванням і розвитком.

Функціонування - це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, що визначають цілісність системи, якісну визначеність, сутнісні характеристики.

Розвиток - це придбання нової якості, що зміцнює життєдіяльність в умовах середовища, що змінюється.

Підприємство в стадії зрілості, покладаючись на накопичений раніше потенціал, лише підтримує стабільність внутріфірмових процесів, не розвиваючись. Але потенціал поступово вичерпується, а база для росту й нагромадження нового потенціалу не створена: відсутня зміна застарілим технологіям, основним коштам, товарам. У результаті функціонування без стратегії розвитку й відсутності потенціалу для переходу в нову стадію росту, підприємство зі стійкої стабільності попадає в стадію спаду, що у цьому випадку розглядається вже як процес розвитку кризи. Зв'язок між функціонуванням і розвитком організації носить діалектичний характер, що проявляється як закономірність формування й можливість дозволу

криз. Функціонування саме по собі стримує розвиток, але в той же час є його живильним . середовищем Розвиток руйнує багато процесів функціонування організації, але одночасно створює умови більше стійкого її існування. Таким чином, виникає циклічна тенденція розвитку, що відображає періодичну ймовірність настання криз.

На цьому етапі кризи на підприємстві відображають не тільки протиріччя функціонування й розвитку, але можуть виникати й у самих процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки й кваліфікацією персоналу, між технологіями й умовами її використання (приміщення, кліматичне середовище, технологічна культура й ін.). Такі кризи викликані суб'єктивними причинами: великі недоліки в системі внутрішнього керування фірмою. Організація як відкрита система взаємодіє із зовнішнім середовищем й, отже, піддана її впливу. Вона підкоряється закономірностям циклічного розвитку всієї соціально-економічної системи. Кожна організація має свій потенціал розвитку, свої умови його здійснення. У випадку розбіжності власних ритмів розвитку кожної окремої організації з ритмами загального розвитку економіки, суспільства або розвитку інших організацій існує ймовірність виникнення кризи. Наприклад, якщо країна перебуває в стані кризи, це не може не відображатися на стані окремої організації. Але на кожної це відображається по-різному. Все залежить від характеру організації й області її діяльності, а також від її внутрішнього стану (економічний потенціал, професіоналізм керування, персонал, соціальна атмосфера й ін.). Посилаючись на дослідження М. Мескона, варто враховувати, що наростання мінливості зовнішніх умов для підприємств означає об'єктивну необхідність відповідним чином здійснювати зміни усередині себе, тому що від цього залежить не тільки успіх, але й саме їхнє існування. Перехід тієї або іншої організації до кожного наступного етапу життєвого циклу є результатом адаптації до зростаючої нестабільності зовнішнього середовища, що викликало появу нових принципів керування (мал. 1.1).

Малорухоме зовнішнє середовище

Рис. 1.1 Еволюція організації й принципів керування

Чим більше проявляється вплив зовнішнього середовища, тим більше уваги вище керівництво повинне приділяти вивченню процесів, що відбуваються в оточенні організації, і розробці адекватних реакцій на можливі зовнішні впливи, способів довгострокового розвитку.

Кризи також можна вивчати під кутом зору теорії довгих хвиль (теорії економічних циклів), розробленої економістом-аграрником Н. Кондратьевым в 20-х роках ХХ в. Професор Н. Кондратьев уважав, що існують більші цикли розвитку промисловості й сільського господарства (48-55 років) і малі (8-10 років). Він виділив 2,5 більших цикли за 140 років (з 80-х років XVIII століття до 20-х років ХХ в.).

Великий внесок у розвиток теорії циклів вніс англійський економіст Дж. Кейнс. На його думку, що вирішує роль у формуванні циклів грає гранична ефективність капіталу.

На рівні організації теорію циклічності криз переломив Л. Грейнар.

	більша
					Криза довіри (психологічної утоми)
Розмір організації
				Криза границь
			Криза контролю
		Криза автономії
	Криза лідерства
мала
молода Вік організації зріла Рис. 1.2. Циклічність криз організації по л. Грейнару

Криза лідерства – усувається шляхом розвитку на творчості;

Криза автономії - усувається шляхом розвитку керівництва;

Криза контролю - усувається шляхом розвитку делегування;

Криза границь – усувається шляхом удосконалювання функції організації;

Криза довіри - усувається шляхом розвитку співробітництва.