1.4. Класифікація криз

Для визначення крапки й часу застосування заходів щодо надання впливу на кризу, недопущенню й подоланню кризи необхідний поділ кризового процесу на різні стадії. Ґрунтуючись на дослідженнях Мазура И.И. і Шапиро В. Д., автор пропонує виділити наступні етапи розвитку кризи: стратегічна, тактичний і криза забезпеченості (мал. 1.3).

Стратегічний етап - це початкова стадія зародження кризи. До стратегічної кризи приводить невідповідне внутріфірмове керування, відсутність на підприємстві стратегії розвитку або відхилення в розвитку, які швидко можуть привести до помилкового (небажаному) розвитку й поставити під погрозу підприємство або навіть саме його існування. Це етап на якому виникають першопричини кризи. Якщо помилки були вчасно виявлені, то можна прийняти адекватну корекцію курсу на нормальний розвиток і життєдіяльність фірми.

Рис. 1.3. Етапи розвитку кризи на підприємстві

Поглиблення стратегічної кризи приводить до виникнення тактичної кризи, зовнішніми ознаками якої є: скорочення масштабів діяльності; зниження частки ринку, зменшення прибутку; скорочення чисельності персоналу й т.п. Подальший розвиток кризового процесу виявляється в росту заборгованості підприємства, погіршенні показників ліквідності й показників фінансової стабільності. У результаті кризовий процес переходить у наступну фазу - кризи забезпеченості.

Слідством кризи забезпеченості може бути тимчасова або тривала хронічна неплатоспроможність підприємства. Стан неплатоспроможності, збитковості хазяйновитої-господарчої-фінансово-господарської діяльності свідчить про те, що підприємство перебуває під загрозою повного краху, якщо не почати своєчасних антикризових мір.

Проміжки між початком і завершенням кризи бувають різної тривалості. З одного боку, є тривалі, слабко прискорювані кризові процеси, з іншого боку, існують зненацька виникаючі кризові процеси, високої інтенсивності й з коротким строком розвитку. Криза може абсолютно зненацька виявитися під час гармонічного розвитку підприємства й носити характер непереборної катастрофи або виникнути відповідно до припущень і розрахунками. Але в рідких випадках криза з'являється зненацька, тобто без якого-небудь попередження для фахівців підприємства. При кризі панує недостача часу й рішень. Оцінка обмеженого часу для прийняття рішень залежить від стану кризи й визначає цим недостачу часу або терміновість рішення проблем. Залежно від фактору часу всі можливі кризи можуть здобувати характер затяжних і короткочасних. Затяжні кризи, як правило, проходять болісно й складно. Вони часто є слідством невміння управляти кризовими ситуаціями, нерозумінням сутності й характеру криз, його причин і можливих наслідків.

У ході свого розвитку підприємство може зштовхнутися із трьома видами криз, що руйнує дія яких тісно зв'язано згодом, протягом якого вони розвивалися (мал. 1.4).

Криза типу А - швидко набирає чинність й якщо оперативно не почати заходів для її усунення, то він швидко приведе підприємство до катастрофи.

Криза типу Б - для цього виду характерно повільне підвищення небезпеки, а після проведення антикризових заходів криза йде на спад, але в певний період часу (коли складаються певні сприятливі для цієї умови), криза знову виявляє свій вплив і швидко розвивається.

Криза типу В - росте повільно й непомітно, але в якийсь період часу, знову таки при наявності необхідних умов, вона швидко починає рости.

Рис. 1.4. Кризи залежно від фактору часу

У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причини, але й різноманітні наслідки: можливий відновлення організації або її руйнування, оздоровлення або виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов'язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи, може бути навіть ще більш глибокого й тривалого. Кризи можуть виникати як ланцюгова реакція. Існує можливість і консервації криз на досить тривалий час. Взагалі наслідку кризи тісно пов'язані із двома факторами: її причинами й можливістю керування процесами кризового розвитку.

Наслідку кризи можуть вести до різких змін або м'якому тривалому й послідовному виходу. Післякризові зміни в розвитку організації бувають довгостроковими й короткостроковими, якісними й кількісними, оборотними й необоротними.

Різні наслідки кризи визначаються не тільки її характером, але й антикризовим керуванням, що може або зм'якшувати криза, або загострювати його.

За проблематикою можна виділити макро- і мікрокризи. Макрокризам властиві досить більші обсяги й масштаби проблематики. Мікрокриза захоплює тільки окрему проблему або групу проблем.

Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальним або мікро- кризою, як ланцюгова реакція, може поширюватися на всю систему або всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіх елементів, і проблеми не вирішуються окремо. Але це виникає тоді, якщо немає керування кризовими ситуаціями, немає заходів локалізації кризи й зниження її чи гостроти навпаки, якщо здійснюється обмірювана мотивація розвитку кризи, можливо й таке.

За структурою відносин у соціально-економічній системі й диференціації проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.

Економічні кризи відображають гострі протиріччя в економіці країни або економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва й реалізації товару, взаємин економічних агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг, банкрутства й ін.

У групі економічних криз окремо можна виділити фінансові кризи. Вони характеризують протиріччя в стані фінансової системи або фінансових можливостей фірми. Це кризи грошового вираження економічних процесів.

Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч або зіткнення інтересів різних соціальних груп або утворень працівників і роботодавців, профспілок і підприємців працівників різних професій, персоналу й менеджерів й ін. Часто соціальні кризи є начебто продовженням і доповненням криз економічних, хоча можуть виникати й самі по собі, наприклад, із приводу стилю керування, невдоволення умовами роботи, відносини до екологічних проблем, з патріотичних почуттів.

Особливе положення в групі соціальних криз займає політична кризу. Це - криза в політичному устрої суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, у керуванні суспільством. Політичні кризи, як правило, стосуються всіх сторін розвитку суспільства й переходять у кризи економічні.

Організаційні кризи виявляються як кризи розподілу й інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіонів, філій або дочірніх фірм.

В організаційному устрої будь-якої соціально-економічної системи можуть загострюватися організаційні відносини. Це виявляється в ділових конфліктах, у виникненні плутанини, безвідповідальності, складності контролю й ін., що буває при надмірному або швидкому росту соціально-економічної системи, зміні умов його функціонування й розвитку, помилках при частковій реконструкції організації або організаційній перестраховці, що народжує бюрократичні тенденції. Організаційна криза виявляється часто як параліч організаційної діяльності. Однієї з її форм є її непомірна бюрократизація.

Психологічні кризи також нерідкі в сучасних умовах соціально-економічного розвитку. Це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що здобуває масовий характер, у виникненні почуття непевності, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю й соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу або окремої групи.

Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах явно вираженої потреби в нових технологіях. Це може бути криза технологічної несумісності виробів або криза відторгнення нових технологічних рішень. У більше узагальненому плані такі кризи можуть виглядати кризами науково-технічного прогресу - загострення протиріч між його тенденціями, можливостями, слідствами. Наприклад, тепер переживає явна криза ідея мирного використання атомної енергії, будівництва атомних електростанцій і кораблів.