Основний зміст дисертації
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, завдання та методи аналізу, окреслено джерела фактичного матеріалу, указано на наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, їх апробацію та особистий унесок здобувача.
У першому розділі «Теоретичні засади вивчення прецедентних феноменів», висвітлюючи базові положення, що стосуються теорії прецедентності, спираємося на праці вітчизняних і зарубіжних дослідників (Ю. Великороди, Д. Гудкова, І. Захаренко, Ю. Караулова, В. Корольової, Т. Космеди, В. Красних, І. Лесик, О. Найдюк, І. Сахарук, О. Селіванової, Г. Слишкіна, Р. Чорновола-Ткаченка, І. Чумак-Жунь та ін.). Прецедентні феномени розглядаємо як складники тезаурусу мовної особистості. Такі одиниці дозволяють реконструювати риси художньо-мовної особистості автора, а також розкрити глибину взаємодії мови та соціокультурних чинників і зануреність мови в позамовну реальність. Прецедентні феномени, які разом із символами, міфологемами, народними уявленнями становлять національну когнітивну базу, є конденсаторами соціокультурної інформації та історичної пам’яті.
Звернення до фонду прецедентних феноменів є характерним для поетів-неоавангардистів, до яких належать І. Римарук і В. Герасим’юк. Пов’язаність творчої манери поетів-неоавангардистів із парадигмою як модернізму, так і постмодернізму зумовило втілення постмодерних рефлексій на ґрунті класичної літературної традиції. Звідси розширення меж тексту, уведення до поетичного твору «чужих» слів, численні цитації, які суперечать авторському тексту або, навпаки, підтримують його, створюючи діалог між текстами, а в підсумку – між автором і читачем.
Оскільки прецедентні феномени є одиницями ментального рівня, що належать до національної когнітивної бази, розглядаємо їх у лінгвокультурному, когнітивному й комунікативному аспектах. Лінгвокультурний аспект прецедентних феноменів виявляється в їхній здатності акумулювати попередній культурно-історичний досвід нації. Когнітивний аспект прецедентних феноменів ґрунтується на актуалізації знань, які мають зв’язок із певними явищем, твором, подією, особою. Такий аспект тісно пов’язаний із рівнями прецедентності – універсальним, національним, соціумним.
Зважаючи на полікодовість поетичного тексту, труднощі в інтерпретації прецедентів у його площині може викликати те, що іноді важко відрізнити власне прецедентні феномени від фактів дійсності, важливих із точки зору індивідуального авторського досвіду. Змістові площини таких знаків можуть перетинатися, що веде до урізноманітнення асоціативного набору, притаманного прецедентному феномену, поглиблення значення, розширення конотативних зв’язків. Такі особливості прецедентних феноменів тісно пов’язані з комунікативним аспектом їх функціонування.
Услід за іншими науковцями визначаємо такі різновиди прецедентних феноменів:
прецедентний текст як твір вербального характеру, апеляція до якого в поетичному творі здійснюється за допомогою цитат, ремінісценцій, алюзій, імен автора або персонажів;
прецедентний вислів як самодостатня й регулярно відтворювана в мовленні одиниця; самодостатність прецедентного вислову виявляється в можливості його використання мовцем без обізнаності останнього з витоками цієї одиниці;
прецедентне ім’я як пряма назва історичної особи або літературного персонажа;
прецедентна ситуація як певна еталонна подія, натяк на відомий історичний факт або процес, актуалізаторами якої можуть бути пряма вказівка на неї або атрибути самої ситуації (час, місце, перебіг подій).
Доповнюємо класифікацію різновидів прецедентних одиниць терміном прецедентна іконема на позначення системи апеляцій до мистецького твору, який не може бути повністю вербалізованим, оскільки його інформативність пов’язана передусім із зоровими або слуховими образами. Апелювання до такого прецеденту відбувається через його назву або сполучення назви та імені автора, описові звороти.
У поетичному творі прецедентні одиниці можуть виконувати різноманітні функції: номінативну як іманентну властивість прецедентних одиниць; експресивну, яка полягає в актуалізації ознаки, що розширює семантичне наповнення одиниці, посиленні емоційної виразності тексту; характеризаційну, яка виявляється в можливості окреслити певні риси зображуваної реалії через посередництво прецедентного феномену; ігрову, що уможливлює створення мовної гри, алюзій, інтертекстуальних зв’язків; аксіологічну, тобто висловлення автором за допомогою прецедентних одиниць власної оцінки (визначальним у цьому разі стає співрозуміння читача та спільність аксіологічного змісту прецедентного феномену для автора й адресата); організаційну, яка полягає у важливості прецедентних феноменів для створення художнього образу або поглиблення змістового наповнення тексту; парольну, що виявляється в здатності поета приховати буквальний зміст твору під шаром цитат і натяків, розрахованих на вдумливого читача; у межах останньої розглядаємо національно-ідентифікаційну функцію, яка сприяє оживленню у свідомості мовця елементів національної культурної пам’яті й вибудовуванню власної позиції на основі розуміння / нерозуміння, сприйняття / несприйняття інформації, закодованої в прецедентній одиниці.
У другому розділі «Типологічні особливості прецедентних феноменів у поетичних текстах І. Римарука і В. Герасим’юка» розглянуто способи актуалізації прецедентних одиниць залежно від їхнього різновиду, а також особливості звернення до прецедентів різного ступеня поширеності – соціумного, національного, універсального. Поети по-різному апелюють до прецедентних феноменів, способи їх актуалізації підпорядковані авторській меті й залежать від структурного різновиду прецедентної одиниці.
Уважаємо, що під час визначення способів апелювання до прецедентного феномену необхідно розрізняти прецедентний вислів як такий і прецедентний вислів, що є знаком прецедентного тексту. У поетичних текстах І. Римарука та В. Герасим’юка простежуємо вислови, що мають бути визначені як цитати-символи прецедентних текстів або як окремі прецедентні вислови. Різниця між цими одиницями полягає в ускладненості інтерпретації цитат-символів прецедентних текстів, адже якщо у випадку з прецедентними висловами читач може одразу зрозуміти натяк автора, то цитата має складніші асоціативні зв’язки.
Так само слід розрізняти власне прецедентне ім’я і прецедентне ім’я – актуалізатор прецедентної ситуації. Прецедентне ім’я стає фундаментом для творення художнього образу й виростає до цілісного поетичного узагальнення. Визначальну роль у творенні такого образу відіграють диференційні ознаки прецедентного імені. Прецедентна ситуація зазвичай використовується як засіб підкреслення певних рис сучасної дійсності, що досягається шляхом зіставлення прецедентної ситуації та факту дійсності.
Апеляція до прецедентного імені здійснюється через пряме найменування (Буде її немовля невразиме, як Довбуш! / Всі мудреці прилетять поклонитись йому (В. Герасим’юк)) або натяк на особу: У місті замовлянь і мук твоїх колишніх / повечоріє сніг – і з’являться з імли / і той, хто був хрущем і жив колись на вишнях, / і той, кого в чужій сорочці погребли (І. Римарук).
Іноді пряма апеляція до імені поєднується зі зміною його числової парадигми. В. Герасим’юк уводить до контексту два відповідні прецеденти, до того ж подібні за звучанням і оцінністю: ...Немов перестояли й на краю. / Невже і від провалля не холонем?! / Чи ми на дні вже в нашому раю? – / Живі, мов приземлились на гною. / (О, це на зло неронам і харонам!).
Прецедентне ім’я може актуалізуватися за допомогою вказівки на прецедентний текст, наприклад, у В. Герасим’юка в «Київській повісті»: Може, й дано написати повість одну – / не писати її ж про ту, а чи цю шпану, / і про чернь, і про все, черню сховане за образами. / Якщо би вдалося вступити в наступний вік, / сказать би про себе собі: се чоловік, / який написав свого Педро Парамо. Роман «Педро Парамо», який вважається одним із найвизначніших у латиноамериканській літературі, був єдиним твором мексиканського письменника Хуана Рульфо, на що й натякає В. Герасим’юк, водночас проводячи уявну паралель між собою і постаттю автора.
Прецедентний вислів уводиться в нетрансформованому або частіше трансформованому вигляді. Прикладом останнього прийому є фрагмент з вірша І. Римарука: І немов заклинання повторюєш: у листопад / не ступити удруге – немов у ріку Геракліта, – де спостерігаємо заміну ключового компонента відомої сентенції (ріка – листопад), але при цьому він з’являється в доданій порівняльній частині, у якій ще й згадано автора вислову – давньогрецького філософа Геракліта.
Трансформація вислову може полягати у зміні його модальності: Вже грудень дві тисячі п’ятий. Багаття бомжів / Горять, як рукописи (І. Римарук). Порівняльна конструкція змушує читача пригадати прецедентний вислів – слова Воланда «Рукописи не горять» із роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита».
Прецедентний текст може бути актуалізований за допомогою його назви, прецедентних висловів як символів прецедентних текстів, шляхом цитування і квазіцитування, а також згадок про мотивно-сюжетні елементи та ключові образи. У контексті з вірша І. Римарука спостерігаємо поєднання таких указівок: харон приймає будь-яку валюту / наприклад зів’яле листя <…> любов це бджола / яка забула де її вулик / а юдіта забула свій трофей / у старенькім наплічнику / палають небеса / немовби письмена на валтазаровім бенкеті / еринії летять / ніби бджоли по мед / ніби зів’яле листя по тебе. Окрім назви поетичної збірки І. Франка «Зів’яле листя», у поезії наявні відсилання до біблійного тексту (оповіді про Юдіту або Валтазарів бенкет), образи Харона й Ериній є алюзіями до античної міфології.
Апелювання до персонажів прецедентних текстів спостерігаємо в інших поетичних творах авторів, зокрема, в поезії І. Римарука: Випала дорога – між золою / і снігами йтимеш, як Улісс, / десять літ. Наведений уривок є прикладом того, як персонаж прецедентного тексту стає основою для створення поетичного порівняння. Образ Улісса пов’язується в уяві читача з прецедентним текстом – «Одіссеєю» Гомера, а через нього з такими значеннями, як ‘довга мандрівка’, ‘повернення’, ‘випробування’. Таке прочитання поглиблюється вказівкою на часовий проміжок – десять літ.
Ключовий образ прецедентного тексту стає основою поетичного порівняння в поезії В. Герасим’юка: В смертельних кільцях здавила / історія, як змія. / На силу не встала сила. / Хай буде воля Твоя. Процитований фрагмент містить алюзію до давньогрецької легенди про Лаокоона, який насмілився протистояти богам і за це був жорстоко покараний – він та його сини загинули в обіймах величезного змія, що був насланий богами за непокору.
Одна з поезій І. Римарука демонструє апелювання до прецедентного тексту через наявну в ньому географічну назву: Тоді, як присягалася: «до смерті…» – / крізь ветхі голоси, крізь небеса обстріпані, протерті / хтось вивернув часи / й туману наганяє в чесні очі підбивкою століть, / і пропонує ложе серед ночі тобі перестелить, / і обіцяє зваби небувалі – / немов не знав забав... / Омила рани – тільки не в Каялі / намок її рукав. Назва річки пов’язана з текстом «Слова о полку Ігоревім», зокрема з однією з його складових частин – «Плачем Ярославни».
Фразеологічна одиниця літературного походження також є одним із способів актуалізації прецедентного тексту. Спостерігаємо подібний фразеологізм у поезії І. Римарука: ...на тій землі... де ковалі близького щастя голі, мов королі, – який актуалізує прецедентний текст – казку Г. Х. Андерсена «Голий король».
Указівкою на прецедентну ситуацію може бути ім’я діяча або атрибути ситуації. Наприклад, у рядках із вірша І. Римарука: Тому він тепер не збагне: / з якої причини серед листя, серед вечора празникового прозріла душа голодує... немовби студентка на площі – вказівка на студентську Революцію на граніті 1990 року реалізується через її опис, втілений у поетичному порівнянні.
Апелювання до прецедентної ситуації відбувається через географічну назву, у свідомості мовців пов’язану зі знаковими історичними подіями. Одним із ключових образів у ліриці І. Римарука є образ Берестечка – місця, де була битва між козацьким та російським військами: Щоб час не плив крізь пальці... щоб за нами / раптовий вибух не підмів столи... / щоб ми під вогняними небесами, / немов під Берестечком, не лягли. Наведений контекст сполучає в собі вказівки на дві прецедентні ситуації, одна з яких – згадувана битва під Берестечком, а інша – вибух на Чорнобильській АЕС, які є семантично одноплановими: вони передають значення загрози, загибелі. При цьому друга історична події вгадується за метафоричними конструкціями (раптовий вибух не підмів столи, під вогняними небесами).
Прецедентна іконема актуалізується через назву мистецького твору, ім’я митця або описовий зворот. Так, в одному з віршів В. Герасим’юк апелює до витвору живопису – картини Рембрандта, образ якої покладено в основу поезії: Мій улюблений художник – Рембрандт. / Як він тримає Саскію на колінах! / Як він тримає келих з вином!
Загалом досліджені феномени різняться за рівнем прецедентності, своєї поширеності та зрозумілості для читача. В ідіостилях письменників виокремлюємо соціумно-, національно-, універсально-прецедентні феномени. Соціумно-прецедентні одиниці більшою мірою наявні в поетичних контекстах В. Герасим’юка й стосуються тодішнього літературного процесу та суспільних подій. Автор часто використовує імена представників української інтелігенції: ...і звучить «Козацький марш» із вулиці Чапаєва, / колишня князя Святослава, Івана Козаченка, / Віталія Никитюка, Юрія Приходька – / моїх відданих друзів, улюблених воїнів. Такі антропоніми перебувають на початковому етапі набуття ними прецедентного значення, адже не всі вони є загальновідомими. Підставою для визначення онімів як прецедентних одиниць є їхнє аксіологічне навантаження, оскільки в поетичному контексті вони увиразнюють протиставлення творчості атмосфері тоталітаризму.
Для І. Римарука більш показовим є звернення до універсально-прецедентних одиниць, які в його поезіях часто поєднуються з національно-прецедентними: Блажен хто зрозумів густу зимівлю світу / не квапить рішенець не преться на рожен / шанує Заповіт чита Бгагавадгіту / і знає геть усе – хто блазень хто блажен. Сполучення в контексті посилань на два прецедентні тексти – «Заповіт» Шевченка і Бгагавадгіту, священний текст індуїзму, – створює ефект іронії. Біблійний текст стає основою для творення авторського іронічного тексту (через уведення в контекст стилістично зниженого сполучення не преться на рожен і мовну гру, засновану на співзвучності лексем блазень – блажен). Ідентичність людини стає ключовою в полікультурному середовищі, і це є певним вибором і рішенням.
У ліриці поетів, вписаній у контекст загальнонаціональної семіосфери, органічними є національно-прецедентні феномени. І. Римарук доволі часто актуалізує прецедентну ситуацію битви під Берестечком: Вже не стачить старих підошов, / але й путь недалечка. / Ось, неборе, і ти підійшов / до свого Берестечка. <…> Повтікали із бою свої, / а казали – татари... <…> Може, ікла іще не тупі, / не урвалась вервечка, / і лише бракувало тобі / для душі – Берестечка? Образ Берестечка стає символічним, оскільки реалізує такі значення, як ‘поразка’ і ‘зрада’. Відомо, що саме зрада татар призвела до поразки в битві, і саме до цієї подробиці апелює автор. Щоправда, І. Римарук інакше аналізує ситуацію й не бажає перекладати вину на союзників (повтікали із бою свої...).
Третій розділ дисертації – «Функціонально-семантичні аспекти різногенетичних прецедентних одиниць у поетичних текстах І. Римарука і В. Герасим’юка» – присвячено аналізу функцій прецедентів залежно від сфери їхнього походження – література, історія, Біблія, міфологія, суспільне життя, мистецтво, фольклор, філософія. Найпоказовішими для обох поетів є прецедентні феномени літературного, біблійного та історичного походження. У поетичних текстах І. Римарука більшою мірою виявляються прецеденти, що беруть свій початок із давньогрецької і давньослов’янської міфології. Натомість поетична манера В. Герасим’юка позначена активним зверненням до фактів суспільно-політичного життя.
Однією з найбільш характерних функцій аналізованих одиниць є організаційна, яка полягає в їхній важливості для створення художнього образу, структурування тексту й поглиблення його змісту. Прикладом вияву такої функції є поезія І. Римарука «Вій»: Обведи себе колом! – за мить / кожен подих і спогад зів’яне, / і ріка заскрипить, / і відхилиться віко туману, / і зведеться над водами панна – / не з далеких століть... / Біла крапля з незримої рани! Розсипається чорна коса! / Той же страх? зі словами такими ж? – / «підніміте мені небеса!» / Чи піднімеш, / одхрестившись від листя й води? На ремінісценцію до твору М. Гоголя вказують номінація панна (у М. Гоголя панночка) та описові конструкції (Біла крапля з незримої рани! Розсипається чорна коса!). Крім того, показниками зв’язку з твором М. Гоголя є метафоричні сполучення ріка заскрипить, відхилиться віко туману, одхрестившись від листя й води. Уведення в контекст таких конструкцій створює образ простору, подібного до церковного, в якому відбувалася дія згадуваної повісті. Ще більш промовистими є заклик «Обведи себе колом!», трансформоване цитування «підніміте мені небеса!» і завершальний рядок вірша, який актуалізує народні забобони (спів півня проганяє нечисту силу).
Визначальним у вияві аксіологічної функції є спільність оцінного змісту прецедентного феномену для автора й адресата. Прецедентні одиниці є засобом передачі світоглядної позиції поетів, зокрема, прецедент історичного походження в контексті з В. Герасим’юка виконує аксіологічну та експресивну роль: ...ці вірші мляві, смирні, випадкові... / Вони мене звели собі, як дім. / Невже мій вірш на цім материкові, / де був Майданек, є життям моїм? Натяк на ситуацію масового знищення в’язнів у концентраційному таборі Майданек – універсально-прецедентний феномен, який має символіку смерті й мучеництва. Крім того, наведений контекст є поетичним переосмисленням В. Герасим’юком вислову з есе Т. Адорно «Після Освенціму», в якому філософ розмірковує про жорстокість світу й існування культури в ньому. Завдяки введенню до поетичного тексту прецедентного феномену вербалізується сам концепт ПОЕЗІЯ.
Прецедентні феномени виконують роль згорнутих метафор, економізуючи та семантично наснажуючи поетичний вислів. Так, алюзія одразу до кількох прецедентних текстів викликає в уяві читача оцінні асоціації та пригадування, які ґрунтуються на загальновідомих історичних знаннях: І розверзнеться небо й лайном та гноєм / заколотить закрутить безжальний вир / і можливо знайдеться кому називатись Ноєм / і напевно врятується знову останній звір / ти злетиш аки птах над потопом / у ковчегу уздриш свого двійника / він загинув під Берестечком? Під Конотопом? / А різниця йому яка? Оцінне навантаження біблійних прецедентів – образів потопу й ковчега, імені персонажа Ной – розкривається тільки за умови розуміння цілісності твору, образної зв’язності. Початок тексту повторює особливості біблійного синтаксису – уживання підсилювальної частки і, так створюється ефект пророчого послання. Отже, в наведеному уривку аксіологічна функція сполучається з організаційною. Алюзія до біблійної оповіді про потоп (актуалізатор мотиву спасіння) переплітається з натяком на історичні події України – битви під Берестечком та під Конотопом. Завершальне риторичне питання загострює оцінку – значення «патріотизм», «відвага» нівелюються.
Ігрова функція виявляється і на текстовому рівні в нанизуванні прецедентних одиниць, їх переплетінні, завдяки чому їхній зміст взаємодоповнюється, і на семантичному, що виявляється у зміні значення такої одиниці, появі енантіосемії, подвійній актуалізації. Так, в одному з віршів І. Римарука завдяки поєднанню кількох прецедентних феноменів та особливостям поетичного синтаксису створюється ефект багатоголосся: ти звик що камінь це камінь та й годі / а коли говорить Павло про Петра / (так писав спіноза) то він говорить про себе <…> ти вимовляєш те що не мав би казати / а вона (як писав москалець) від вина не п’яніє / і любить хіба що себе (так писав бодрійяр) <…> ти замовляєш на себе в цигана срібну кулю / а циган (так не писав ніхто окрім тебе) / поспішає в світ де без кулі тебе зустріне. Художній текст містить кілька прецедентних феноменів: трансформовані цитати Б. Спінози («Слова Павла про Петра більше говорять нам про Павла, ніж про Петра»), К. Москальця (пісня «Вона») і Ж. Бодрійяра (філософська праця «Суспільство споживання»). Ці одиниці належать не лише до різних часових відрізків, але й до різних шарів культури й різних дискурсів – художнього та філософського. Автор будує вірш, використовуючи однакові синтаксичні конструкції, доповнюючи кожну з них вставною фразою «так писав...». Кожна зі строф містить прецедентну одиницю, і тому, коли в останній з них прецедентне ім’я замінюється особовим займенником, який може вказувати на самого автора, виникає ефект несподіваності. Вписуючи себе в один ряд зі Спінозою, Бодрійяром, Москальцем, поет вдається до самоіронії.
Ігрова функція прецедентів може виявлятися в перенесенні асоціацій, пов’язаних з оригінальним текстом, на поетичний образ, як, наприклад, у поезії В. Герасим’юка «Найсумніший у Києві лев»: Наприкінці тисячолітньої дороги / лежить лев – / стереже знадвору сходи до вівтаря. / <…> Хто ти і звідки? – питаю його. – Чому ти тут? / І він, голову схопивши в лапи, / дивується: чому? Уривок «голову схопивши в лапи, дивується» є трансформованою цитатою з вірша Т. Шевченка «І день іде, і ніч іде». Обігравання Шевченкової фрази стає можливим завдяки заміні не лише компонента вислову (руки – лапи), але й авторському питанню «Хто ти і звідки? – питаю його. – Чому ти тут?».
Так само яскраво виражена в мові поетів парольна функція, яка виявляється в приховуванні буквального змісту твору під шаром цитат і натяків, розрахованих на вдумливого читача. Прецедентні одиниці в поезіях І. Римарука і В. Герасим’юка мають важливе парольне навантаження. Такі феномени актуалізують спорідненість зі «своїми» читачами. Парольна функція реалізується шляхом уведення до тексту ключових художніх образів або домінантних слів чи висловів із твору, до якого апелює автор, а також у використанні заголовка національно-прецедентного тексту. Прикладом створення «закодованого» тексту на основі фольклорних прецедентів є поезія В. Герасим’юка: Битий небитого повезе. Так, і не навпаки! / Так, бо коли, як у казці все, / значить, ще є казки. <…> Без вікон, без дверей / вижив наш дух, бо його живло – / віра сліпих людей. / Радуйся, діду! Старче, присядь, / знову нам розкажи, / як брали штурмом злу непроглядь / вічні Іван та Жид. Поет вдається до нанизування кількох фольклорних текстів: казки «Про лисичку-сестричку», загадки, на яку вказує уривок «Без вікон, без дверей», легенди про Вічного жида Агасфера та героя українських казок Івана. В одному поетичному контексті сполучаються два дискурси – фольклорний, виразником якого на текстуальному рівні стають цитати, і релігійний, що виявляється за допомогою лексем дух, віра. Цитата «Без вікон, без дверей» дозволяє авторові уяскравити атмосферу замкненості, безвиході, таким чином реалізуючи ще й характеризаційну функцію, і, на противагу цій атмосфері, утвердити ідею збереження власної ідентичності, віри. Прихований зміст вірша полягає саме в протиставленні своєї ідентичності будь-яким спробам її знищити. Тексти казки й загадки стають своєрідним кодом, необхідним для того, щоб вимовити заборонене.
У межах парольної функції виділяємо національно-ідентифікаційну, яка виявляється в оживленні у свідомості мовця елементів національної культурної пам’яті й вибудовування власної позиції на основі сприйняття / несприйняття інформації, закодованої в прецедентній одиниці. Саме реакція / її відсутність, розуміння / нерозуміння таких одиниць стають маркером спільної ідентичності автора і читача. Національно-ідентифікаційна функція якнайповніше розкривається в прецедентних ситуаціях, котрі стосуються знакових подій української історії.
Апелювання до прецедентного тексту дозволяє створити відчуття спорідненості, закоріненості в спільний шар культури: Сивий гуцул просив над трупом коня: / «Боже, дай мені сили». / Ті, що і «Чічку» читали, пиво пили. / Ті, що і «Чічку» читали, з дідом тужили. / Ті, що знали діда й коня, підійшли: / «Боже, дай йому сили» (В. Герасим’юк). У наведеному контексті наявне звернення до прецедентного тексту М. Черемшини «Чічка». Критерієм виокремлення цієї одиниці як прецедентного феномену є її значущість і зрозумілість для мовців. У контексті назва твору набуває лінгвокультурного змісту: це вже не просто заголовок оповідання, а єднальна ланка, у цьому випадку – для гуцулів.
Означену функцію можуть реалізувати й прецедентні імена, як, наприклад, у поезії І. Римарука: Я знав / Тата і Маму / обох бабусь / і ліс де встрелили Діда / знав циганського барона Артура / львівського батяра Сашка / роздовбая Ігоря з Києва / повішеного Петра з Луганська / знав / Чичибабіна й Вінграновського / Чубая й Мозолевського / Кордуна й Москаленка / знав Патріарха Мстислава / легендарного Лебідя / генерал-хорунжого Кука / Шереха-Шевельова але ж / я / не / знав / України. Текстова цілісність будується на переліченні онімів, кожен з яких закріплений у пам’яті автора. Успішність діалогу з читачем залежатиме від того, чи сприйме той ці імена як і свою власну історію. Показовим є те, що національно-прецедентні одиниці не мають додаткового пояснення, тоді як інші імена обтяжені географічними деталями, які також виконують специфічну функцію: назви Львова, Києва, Луганська є маркерами різних регіонів і створюють панорамну картину. Важливість цих указівок стає зрозумілою в кінці твору, в якому заперечна фраза Я не знав України перекреслює цю всеохопність. Не менш важливо те, що національно-прецедентні оніми стосуються різних сфер: літератури (Вінграновський, Чичибабін), історії (Мозолевський), релігії (Патріарх Мстислав), історії та політики (Лебідь, Кук), науки (Шерех-Шевельов) і позначають яскравих представників національної культури. Таке нанизування імен має на меті не лише зафіксувати елементи індивідуальної пам’яті поета, але й засвідчити його належність до української національної спільноти, якій ці імена мають бути відомі.
Характеризаційна функція виявляється в можливості окреслити риси позначуваного явища через посередництво прецедентного феномену: Вони й восени ні на кого не схожі, / ці пізні похресники, внуки Даждьбожі, / самі не свої і свої не самі. / Сидять, оковитим теплом оповиті, / бо так їм незатишно в білому світі, / неначе Пілату в Святому Письмі. У наведеному уривку спостерігаємо творче переосмислення двох прецедентних феноменів: алюзію до біблійної оповіді про Пілата й актуалізацію тексту «Слова о полку Ігоревім». Остання уможливлюється через використання вторинного номена внуки Даждьбожі. У свідомості представника слов’янської лінгвокультурної спільноти ці мовні знаки є виразниками полярності «язичництво» – «християнство». Антитетичність виявляється імпліцитно, оскільки подається не прямо, а через зіткнення двох різних шарів культур: язичницької слов’янської (внуки Даждьбожі) і християнської (Пілат), завдяки чому вибудовується модель світовідчуття людини, яка не може віднайти себе в цьому світі. Мовним виявом цього є поетичне порівняння «так їм незатишно в білому світі, неначе Пілату в Святому Письмі».
Експресивна функція реалізується шляхом переходу власного імені в категорію загальних: Сюркоче степовий митуса. / Вітри розгадують кросворд. / Пливе замріяна медуза / в піщаний мілководний порт. Номен Митуса (славетний співець, ім’я якого згадано у Галицько-Волинському літописі), ужитий у вірші І. Римарука, обтяжений асоціаціями, пов’язаними із пісенною творчістю, тому органічно лягає в основу образу цвіркуна.
У Висновках узагальнено основні результати дослідження. Проведений комплексний аналіз дав змогу з’ясувати специфіку функціонування прецедентних одиниць у поетичних текстах І. Римарука і В. Герасим’юка, їхню роль у вербалізації елементів буття й актуалізації культурної пам’яті.
Основні результати дослідження можна звести до таких положень:
1. Прецедентний феномен визначаємо як складну одиницю ментального рівня, яка має специфічну структуру. У прецедентних одиницях виокремлюються поверхове, або буквальне значення, яке випливає з розуміння їхніх словесних складників; глибинне значення, яке певною мірою є метафоричним і залежить від комплексу асоціацій та аксіологічних конотацій, якими обтяжено прецедент; системне значення, яке є основою для інтерпретування прецедентного феномену в його зв’язках зі знаковими текстами, подіями, особами тощо. Визначальними рисами прецедентних феноменів є пов’язаність зі значущими для спільноти текстами, історичними подіями, особами, мистецькими творами, одиничність, актуальність, закоріненість у національну когнітивну базу, культурна значущість. Усталену типологію прецедентних феноменів (прецедентне ім’я, вислів, текст, ситуація) доповнюємо ще одним різновидом – прецедентною іконемою на позначення одиниць, які стосуються будь-якого мистецького твору (живопис, музика, скульптура, кінематограф), чия інформативність пов’язана із зоровим або слуховим образом.
2. Цілісний аналіз текстів українських поетів-вісімдесятників І. Римарука і В. Герасим’юка дозволив дослідити особливості української поетичної мовної особистості кінця ХХ – початку ХХІ століття. Добір конкретних прецедентів характеризує кожного з авторів як мовну особистість, якій властиве орієнтування на класичну літературну традицію; заглибленість в українську національну семіосферу з її християнським світоглядом та водночас автентичною міфологією; використання античних міфологем; переосмислення національної та світової історії на тлі сьогодення; іронізування з дійсності, одним із виявів чого є гра з фактами суспільно-політичного життя; усвідомлення себе як особи, нерозривно пов’язаної з життям свого народу і в найширшому розумінні – із життям світу. Відсутність потреби коментування прецедентних феноменів створює можливості для кодування, шифрування інформації, орієнтування її на «свого» читача.
3. Ідіостилі І. Римарука і В. Герасим’юка засвідчують використання всіх різновидів прецедентних одиниць: імені, вислову, тексту, ситуації та іконеми. Найбільш помітними групами в поезіях І. Римарука і В. Герасим’юка є прецедентні тексти, звернення до яких пов’язане з такою рисою ідіостилів досліджуваних поетів, як переосмислення класичної літературної традиції, і прецедентні ситуації, які надзвичайно продуктивні для поетичного розгортання їхнього змісту й використання образотвірного потенціалу.
4. Апеляція до прецедентних феноменів у поетичному тексті може здійснюватися різноманітними способами залежно від різновиду прецедентної одиниці. Визначаємо такі способи апелювання до прецедентних феноменів у поетичних текстах авторів: до прецедентного імені – через пряме найменування або натяк на особу, опис її діяльності; до прецедентного вислову – шляхом прямого відтворення або його видозміни; до прецедентного тексту – за допомогою назви тексту, уведення до поетичного контексту трансформованих і нетрансформованих цитат, а також згадки про мотивно-сюжетні елементи; до прецедентної ситуації – через географічну назву або ім’я діяча, атрибути ситуації; до прецедентної іконеми – через описовий зворот або назву мистецького твору.
5. Прецедентні феномени різняться за рівнем прецедентності, своєї поширеності та зрозумілості для читача. Так, в ідіостилях письменників виокремлюємо соціумно-, національно-, універсально-прецедентні феномени. Соціумно-прецедентні феномени більшою мірою наявні в поетичних контекстах В. Герасим’юка і стосуються тодішнього літературного процесу й суспільних подій. Для І. Римарука більш показовим є звернення до універсально-прецедентних одиниць, основу яких становлять феномени релігійного й міфологічного походження. Лірика поетів позначена великою кількістю національно-прецедентних феноменів, пов’язаних зі сферами української культури, історії, політики.
6. Різногенетичні прецедентні феномени є актуалізаторами національної культурної пам’яті. Визначаємо феномени літературного, релігійного, міфологічного, історичного, суспільного, фольклорного, мистецького і філософського походження. Серед них найбільшою мірою виявляються літературні, біблійні та історичні прецеденти, характерні для обох авторів. Прецедентні феномени актуалізують тексти української та світової літератур, пам’ятки давньої літератури, давньогрецькі і слов’янські міфи, біблійні оповіді, історичні й суспільно-політичні події, мистецькі твори.
Лірика поетів засвідчує різницю у використанні тих чи тих прецедентних феноменів. Так, для поетичної картини світу І. Римарука більш показовим є звернення до християнської семіосфери, доказом чого є велика кількість прецедентних феноменів релігійного походження. Творчість В. Герасим’юка також позначена зверненням до прецедентних біблійних текстів, але водночас у поетичних контекстах цього автора наявна значна кількість відсилань до української історії та суспільно-політичного життя. Разом із тим у поетичній мові В. Герасим’юка доволі частотними є своєрідні описові конструкції, покликані реанімувати в уяві читача ті чи ті історичні події.
Деякі прецедентні феномени повторюються у віршах, що свідчить про їхню значущість для авторів і продуктивність для створення поетичних образів. Такими є, наприклад, прецедентна ситуація битви під Берестечком для І. Римарука, прецедентне ім’я Олекси Довбуша для В. Герасим’юка.
7. У поетичному тексті прецедентні феномени виконують різноманітні функції, серед яких номінативна, експресивна, організаційна, аксіологічна, парольна, національно-ідентифікаційна, ігрова й характеризаційна. Номінативна й експресивна функції властиві всім прецедентним одиницям, що зумовлено природою поетичної мови.
Доведено, що організаційна функція є показовою для всіх прецедентних одиниць незалежно від походження. Алюзії до біблійного тексту, ремінісценції, вказівки на знакові історичні події, імена, філософські ідеї тощо в ліриці І. Римарука і В. Герасим’юка структурують художній простір текстів, сприяють змістовому розгортанню творів і втіленню художніх образів. Це стає можливим завдяки обігруванню диференційних ознак прецедентних одиниць.
Ігрова функція виявляється в структурних, семантичних модифікаціях прецедентних висловів, нанизуванні, переплетінні різних прецедентних одиниць, Відповідні трансформації створюють ефект змістової багатоплановості, посилюють виразність поетичного тексту.
Прецедентні одиниці, спостережені в поетичних текстах І. Римарука і В. Герасим’юка, мають високий оцінний потенціал. Завдяки цій властивості такі феномени відіграють важливу роль у створенні іронії або, навпаки, трагічного пафосу, актуалізують знакові для представників української лінгвокультурної спільноти історичні події, наприклад вибух на Чорнобильській АЕС або поразку під Берестечком. Аксіологічна функція найбільш повно виявляє свій потенціал у прецедентах історичного, релігійного, літературного, суспільно-політичного походження.
Парольна функція прецедентів властива поетичним текстам В. Герасим’юка. Спостерігаємо парольну апеляцію до прецедентів літературного, суспільно-політичного й фольклорного походження, що стає основою алюзій і натяків, покликаних «зашифрувати» смисл художнього слова.
У межах парольної розглядаємо національно-ідентифікаційну функцію, яка є однією з ключових у поезіях І. Римарука і В. Герасим’юка. Вона виявляється в доборі тих прецедентних одиниць, які актуалізують національну історичну пам’ять. Такими здебільшого є феномени, пов’язані з українською історією, а також знаковими творами національної літератури.
У поетичних текстах обох авторів прецедентні феномени виконують характеризаційну функцію, яка полягає в інтенсифікації визначальних ознак зображуваного явища. Ця функція, яку реалізують прецеденти літературного або історичного походження, є менш показовою для мови поезій І. Римарука і В. Герасим’юка й виявляється у взаємозв’язку з аксіологічною.
Отже, у поетичному тексті прецедентні феномени повною мірою реалізують свій лінгвокультурний потенціал, виявляють семантичну багатоплановість, постають як поліфункціональні одиниці, що беруть участь у творенні художнього тексту і трансляції авторських інтенцій. Набір актуалізованих прецедентів і способи апелювання до них варіюються залежно від ідіостильових настанов, рис поетичної мовної особистості. Перспективним видається подальше вивчення прецедентних феноменів в українських поетичних текстах різного періоду, жанру, стилю з метою вироблення типологічних узагальнень щодо текстотвірних і дискурсивних властивостей цих одиниць з урахуванням специфіки національної літератури; з’ясування динаміки корпусу прецедентів, а також їх лексикографічної репрезентації.