2.Спроби врегулювання Бессарабського питання.

Складнощі в стосунках з Радянською Росією змусили Румунію в 1921 році підписати з Польщею оборонний союз проти Москви. Зі свого боку СРСР неодноразово наполягав на поверненні окупованих територій, а при відновленні дипломатичних відносин поставив за умову, що не визнає Бессарабію частиною Румунії. Більше цього, щоб показати непорушність позиції «Рад» не лише в Бессарабському питанні, але й в усіх інших територіальних претензіях СРСР до своїх лімітрофів, Г. В. Чичерін, у своєму листі від 16 травня 1924 року повноважному представникові СРСР в Туреччині Я. З. Суріцу, писав:

«Всі ті, у чиїх руках перебувають шматочки колишньої російської території, пройняті великим страхом, що ми захочемо ці шматочки відняти».

12 жовтня 1924 року, після розгрому Татарбунарського повстання, яке очолювали комуністи, за ініціативою Котовського, була створена Молдавська АРСР у складі Української Соціалістичної Радянської Республіки, як «плацдарм» для повернення Бессарабії й створення в подальшому Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки.

Оскільки антагонізм із цього питання з СРСР став непереборним, Румунія вжила певних заходів, прагнучи закріпити за собою Бессарабію, уклавши численні договори про взаємодопомогу із сусідніми державами. Так, вона уклала союзи з Малою Антантою і Польщею, оскільки СРСР і до них мав територіальні та інші претензії.

27 серпня 1928 року Румунія достроково приєдналася до протоколу Літвінова, за яким у дію вводився пакт Бріана-Келлога про неможливість силового втручання СРСР у бессарабське питання.

М. М. Літвінов, підписуючи 3 липня 1933 року «Конвенцію про визначення агресії» зі своїми лімітрофами, у приватній розмові сказав Тітулеску:

«Я знаю, що, підписуючи цю угоду, я подарував вам Бессарабію».

Румунській владі ці дії додали впевненості в тому, що Бессарабія — румунська територія.

У 1935 році румунське керівництво вжило заходів щодо підготовки двостороннього договору про взаємодопомогу, який де-факто визнавав міждержавний кордон по Дністру. 21 липня 1936 Максим Літвінов та Николає Тітулеску, голови департаментів закордонних справ країн, підписали навіть чорновий варіант договору, який повинен був бути затвердженим у вересні того ж року. Але під тиском критики з боку агресивно налаштованих представників румунської еліти, Тітулеску був вимушений піти у відставку. Договір був анульований і не набрав чинності.

Здебільшого, позиція Румунії в бессарабській територіальній суперечці в 20-х — початку 30-х років зводилася до відмови визнати існування проблеми, яка не мала шансів бути вирішеною в рамках Версальської системи, що усвідомлював і Радянський Союз. Більше того, МЗС Румунії забороняло своїм дипломатам навіть у приватних розмовах із радянською стороною торкатися теми Бессарабії, не кажучи вже про обговорення цього питання на офіційних зустрічах.

Таким чином, розв'язання бессарабського питання зайшло в глухий кут. Сторони зрозуміли, що єдиною можливістю розвивати міждержавні добросусідські стосунки буде ігнорування проблеми. На цій позиції в 1930-тих роках відбувається деяке зближення двох країн, що в результаті призвело до встановлення дипломатичних відносин 9 червня 1934 року.

Зі зростанням протиріч між Англією і Францією, з одного боку, та Німеччиною і Італією з іншого, Румунія, як і більшість малих країн Європи, почала проводити політику балансування між ними. 23 березня 1939 року було підписано румуно-німецьку економічну угоду, що розширила німецьку економічну присутність у Румунії. Зі свого боку, прагнучи втримати Румунію від зближення з Німеччиною, Англія й Франція 13 квітня 1939 року надали їй гарантії незалежності.