5. Висновок.
Через три дні після анексії Бессарабії та Буковини Румунія розірвала угоду про співпрацю з англо-французькою коаліцією. Новий уряд Іона Джигурту, прийнявши 5 липня 1940 присягу, вже 11 липня вийшов з Ліги Націй, а через 2 дні проголосив про свій намір приєднається до країн Осі. Проте, не зважаючи на всі зроблені новим урядом намагання продемонструвати свою готовність рухатись новим курсом, який задовольнятиме Гітлера, аж до організації переслідування євреїв на всій території Румунії, це однак, не врятувало її від нових територіальних втрат. 30 серпня за умовами Другого Віденського арбітражу Північна Трансільванія під тиском Німеччини була передана до складу Угорщини, а 7 вересня, відповідно до умов Крайовського мирного договору, Болгарія отримала від Румунії південну Добруджу.
Таким чином, на протязі ледве більш 2-х місяців країна втратила понад 100 000 км² власної території (Бессарабія — 44 000 км², Північна Буковина і район Герца 6 304 км², Північна Трансільванія — 43 104 км², Південна Добруджа — 7 565 км²).
Результати такої зовнішньої політики призвели до масових заворушень по всій Румунії. Румунський король Кароль II, під тиском правлячих кіл був вимушений 5 вересня 1940 призначити міністра оборони країни, генерала Антонеску, главою «національного легіонерського уряду», до складу якого ввійшли не лише військові прибічники Антонеску, але й представники фашистського руху «Залізна гвардія», заснованого Корнеліу Кодряну. Наступного дня Антонеску зажадав від Кароля II зректися престолу на користь сина Міхая I.
Гітлер скористався усіма трьома кризами для посилення впливу Німеччини в Румунії. Уже в жовтні 1940 в Плоєшті для охорони нафтових розробок були направлені частини 13-ої мотопіхотної і 16-ої танкової німецьких дивізій. Усього в період із жовтня 1940 по червень 1941 на території Румунії було зосереджено 550 000 тисяч німецьких військ.
23 листопада 1940 Антонеску підписав протокол про приєднання Румунії до Троїстого пакту. Таким чином, румуни, серед яких виділялася «Залізна Гвардія» на чолі з Хорія Сіма, бажаючи відновлення Румунії в межах 1939 року — «Великої Румунії» — підштовхнули Румунію в обійми Гітлера, а в ході Другої світової війни румунські війська окупували територію України між Дністром і Південним Бугом, так звану Трансністрію. Більш того, румунські війська стали одними з найпослідовніших прибічників Вермахту, беручи активну участь у бойових діях проти радянських військ в Україні, Криму, під Сталінградом та на Кавказі.
6.Список використаної літератури.
1. Стати В. История Молдовы. // Кишинёв: Tipografia Centrală, 2002 р. — 480 с.
2. Советско-румынские отношения. 1917–1941. Сборник документов: В 2 т.Т. 1: 1917–1934. М., 2000.
3. Ультимативная нота советского правительства румынскому правительству 26 июня 1940 г.
4. Репин В. В. Территориальный спор о Бессарабии во взглядах Советской и Румынской политических элит (1918—1934 гг.) // Ставропольский альманах Российского общества интеллектуальной истории, Ставрополь: 2004, №6.
5. Бессарабия на перекрестке Европейской дипломатии. Документы и материалы. М., 1996.