Образотворче мистецтво

Скульптура була улюбленим видом мистецтва еллінів. Статуї богів ставилися в храмах і на міських площах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам. Великими майстрами були Фідій, Мирон, Поліклет. Фідій створив Статую Зевса, облицьовану золотом і слоновою кісткою, в головному храмі Зевса в Олімпії, яка була справедливо причислена сучасниками до семи чудес світу. Він же створив видатні барельєфи і скульптури Парфенона, в тому числі головну статую — Афіни. Мирон досяг висот у прагненні передати у скульптурному зображенні руху людини. У його знаменита робота - Дискобол. Поліклету належить цикл статуй атлетів — переможців Олімпійських ігор. Успіхи науки розширили технічні можливості мистецтва. Одне з «семи чудес світу» — Колос Родоський - являв собою бронзову статую бога сонця Геліоса (висота близько 35 м). Живописні твори (фрески, картини) час не зберіг, але про їх рівень дозволяє судити чудовий вазовий живопис: спочатку малювалися темні фігури на світлому фоні, пізніше – фігури стають червоними, що робило зображення реалістичнішими.

Тема №6 Культура Стародавнього Риму

Стародавній Рим (також Древній Рим, старожитній, античний Рим) — одна з цивілізацій Стародавнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста — Рима (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника — Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади. Розташована вздовж Середземного моря, Рмська держава з часом стала однією з найбільших імперій Стародавнього світу.

За століття свого існування, давньоримська цивілізація змінювалася від монархії до олігархічної республіки, а потім — до все в більшій мірі автократичної імперії. Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усім Середземномор'ям.

У 395 р. Римська імперія розділилася на дві частини — західну та східну. Уражена внутрішньою нестабільністю та атакована різними мігруючими народами, західна частина імперії, що включала Іспанію, Галлію, Британію та Італію, розпалася на незалежні королівства Східна частина імперії, яка управлялась Константинополем і включала Грецію, Анатолію, Сирію та Єгипет, вижила в цій кризі і, незважаючи на втрату Сирії та Єгипту, завойованих арабами, відновилася та проіснувала ще тисячу років, але врешті-решт її залишки були анексовані турецькою Османською імперією. Цю східну, християнську, середньовічну стадію існування Римської імперії історики зазвичай називають Візантійською імперією. Стародавній Рим зробив великий внесок у розвиток права, військової справи, мистецтва, архітектури, технологій та мови у західноєвропейській цивілізації. Християнство як релігія народилося на території Римської імперії.

За легендою, Рим було засновано 753 р. до н.е. братами-двійнятами, нащадками троянського героя Енея. Дітей виростила вовчиця і коли вони стали дорослими, заснували власне місто, але під час сварки Ромул вбив Рема (деякі джерела визначають причину сварки тим, що кожен хотів назвати нове місто своїм ім'ям або правити містом). Зрештою Ромул дав місту своє ім'я.

Освіта

За часів ранньої Республіки хлопців навчали читати і писати їх батьки, або письменні раби, яких називали «paedagogi», зазвичай грецького походження. Метою навчання в той час було дати молодим людям знання з сільського господарства, військової справи, римських традицій та суспільних відносин. У віці 16 років сини аристократів йшли в помічники до видатних політичних діячів, а з 17 років брали участь у воєнних діях. Часто заможні родини відправляли своїх дітей до Греції задля отримання ними вищої освіти. У ІІ ст. до н.е. виникли граматичні та риторські школи. Тоді ж і зародився прообраз сучасної освіти: діти (як хлопчики, так і діфвчата) проходили три стадії освіти — початкову, середню і вищу. Навчання починалося з 7 років, з 12 років студенти йшли у середні школи, де вчитель (grammaticus) вчив їх грецької та римської літератури, давав відомості з історії та права. У віці 16 років, деякі студенти йшли до школи риторики, де вчитель, майже завжди грек, називався rhetor. Поступово юристи-вчителі утворили досить стійкі групи (кафедри), так оформляються кафедри риторики і філософії, медицини і архітектури. У віці 17-18 років юнаки залишали навчання та проходили військову службу.

Мова

У процесі історичного розвитку давньої Італії латинська мова витіснила інші італійські мови і зайняла пануюче положення у західному Середземномор'ї. На початку І тис. до н. е. латинською розмовляло населення невеликого регіону Лацій у нижній течії Тибра. Плем'я, що мешкало у Лації, називалося латинами, його мова — латинською. Центром цього регіону стало місто Рим, за ім'ям якого італійські племена, що об'єдналися навколо нього, стали називати себе римлянами.

Релігія

До священних духів римлян відносилися генії, пенати, лари, лемури і мани. Вірили також у божества гір, джерел, лісів. Ці духи і божества були спочатку безособові та безстатеві, нерідко іменувалися і в чоловічому, і в жіночому роді (Янус і Яна, Фавн і Фавна). Їм приносили жертви. Величезне значення надавалося різного роду ворожінням (за польотом птахів, за нутрощами тварин і т. д.)

Під впливом італійських племен у римському пантеоні з'явилися боги Сатурн, Юпітер, Юнона і Мінерва. У плебеїв була своя трійця божеств: Церера (богиня злаків), Лібер (бог виноградників) і Ліьера. Загальноіталійськими богами стали Марс (бог війни), Діана (богиня полювання), Фортуна (богиня щастя, успіху), Венера (богиня весни і садів, потім — любові та краси). Деякі боги шанувалися представниками одного стану або професії (торговці шанували Меркурія, ремісники — Мінерву). Із зростанням контактів з греками, старі римські боги почали ототожнюватися з грецькими (Юпітер вважався тим самим божеством, що і Зевс, Марса асоціювали з Аресом, а Нептуна — з Посейдоном). Римські боги набули атрибутів та міфології цих грецьких богів. За імперської доби римляни увібрали міфологію завойованих народів, що призвело до того, що храми римських божеств стояли поруч із храмами іноземних богів. Таким чином, проникли до Риму і східні культи — Осіріса та Ісіди та ін. Не без східного впливу на етапі імперії оформився культ імператора як живого бога.

Відмінною рисою світогляду древніх римлян була міфологізація своєї історії. Якщо про богів практично не було сюжетних розповідей, то про заснування Риму розповідав міф про братів Ромула і Рема, що завдяки вовчиці залишилися живими після змови проти їх батька. Передавалися розповіді про військову доблесть і патріотизм римлян. Військові перемоги Риму відзначали грандіозними тріумфами, а прославлені полководці ставали об'єктом культу. Починаючи з імператора Нерона, римська офіційна політика щодо християнства була негативною, часто навіть належність до християн могла призвести до страти. Однак, за імператора Константина І християнство стало офіційною і провідною релігією Римської держави (331 р.), а імператор Феодосій І заборонив у державі всі релігії, окрім християнської (391 р.)