Тема №7 Візантійська культура

Візантійська культура — історичний етап розвитку європейської культури епохи Середньовіччя; оригінальна культура, що склалася після розділу Римської імперії на Західну й Східну. Спадкоємиця культури Стародавньої Греції, що водночас увібрала в себе багато із культур східних народів, які населяли території Візантії. Охоплює собою період існування Візантії від заснування Константинополя в 330 році і до захоплення імперії османами. Після 1456 року, коли імперію було знищено турками, традиції візантійського мистецтва продовжували своє існування на Русі, на території сучасних Греції, Румунії, Сербії, Грузії та Болгарії.

Історія

Назва «Візантія» склалася від першої, грецької, назви столиці — Візантій, перейменованої пізніше на Константинополь). Культура Візантії була прямою спадкоємицею Стародавньої Греції і Риму. Візантійська культурна традиція виявилася сильнішою від самої держави. Після перетворення Константинополя в столицю Османської турецької імперії вона набрала подальшого розвитку у народів Східної Європи, в тому числі українського, де поширилася разом з християнством.

В Візантії, як і в Західній Європі, християнство набуло всеосяжний характеру: стало і філософією, і основою мистецтва, і моральною доктриною. У філософії жодне з грецьких вчень не було втрачене, вони вивчалися, коментувалися, на відміну від Західної Європи. Василевси (імператори) прагнули показати, що вони правлять від імені Бога. На урочистостях поряд з троном василевса стояв інший трон — трон Істинного Царя. На ньому інколи лежало Євангеліє або стояла ікона. На війні перед загонами як знамено несли хрест або ікону Богородиці, або св. Михайла, або Св. Георгія.

Освіта і наука

Візантійці успадкували від античного світу класичну систему освіти. Школи носили світський характер і були загально доступними. Отримання освіти відкривало дорогу до службової кар'єри, до змін соціального статусу, до багатства. Основою шкільної освіти була антична спадщина: література, філософія, наука. Вивчались твори Гомера, Гесіода, Геродота, Фукідіда, Платона, Арістотеля та ін. Мовою навчання була грецька. Повний курс навчання у Візантії складався з вивчення орфографії, граматики, риторики, філософії, математики і права. У Константинополі вже в IX ст. створюється  вища школа з викладанням богослов'я і світських наук, а в XI ст. — університет з філософським і юридичним факультетами. З поширенням християнства в великих центрах античної освіченості стали виникати богословські академії.

Про успіхи науки вказує технологія виготовлення смальти для мозаїк, винахід уславленого «грецького вогню» — запалювальної суміші, яку не можна погасити водою. Зберігалися античні системи уявлень в астрономії, медицині, хімії, хоч вони весь час зазнавали критики.

Література

У Х ст. були створені видатні пам'ятки історико-енциклопедичного характеру. Внаслідок тісних контактів Візантії зі слов'янськими племенами, потім з Київською Руссю твори візантійських істориків є найціннішим джерелом з вітчизняної історії. У візантійській літературі, особливо на ранньому етапі, відобразилась боротьба традицій язичництва і християнства. До VI ст. переважають античні форми літератури: промови, епіграми, любовна лірика, еротичні розповіді. З кінця VI — поч. VII ст. Зароджується нова літературна форма — церковна поезія. З VII по IX ст. великого розповсюдження набуває новий літературний жанр — житія святих. В ХІ-ХІІ ст. утверджується новий жанр — мемуари (опис подій, свідком яких був сам автор).

Архітектура

Значним є вклад Візантії у світову архітектуру. Вже у V-VI ст. візантійські зодчі переходять до нового планування міста, яке стає характерним для середньовічної Європи. В центрі міста розташовується головна площа із собором, від якої у різні боки розходяться вулиці. З цього часу з'являються багатоповерхові будинки, а з часом — резиденції знатних, багатих громадян. Найвищого розквіту сягає у Візантії церковна архітектура. Ранньовізантійські храми споруджувалися переважно у формі базиліки. У другій половині ІХ ст. у Візантії з'являється новий тип храму — хрестово-купольний. В ньому ніби зникає базилікальна витягнутість, простір ніби концентрується під куполом, який спирається на чотири стовпи. Купол символізує небо як притулок Бога.

Вся система декору храму втілювала ідею зв'язку землі і неба. Храм виступав моделлю світотворення, включаючи в себе весь простір Всесвіту — небо, землю, рай і пекло: від моменту світотворення до майбутнього страшного суду. Найвидатніший витвір візантійської архітектури — храм Святої Софії (Софія — символ божественної мудрості) в Константинополі, побудований усього за п'ять років за наказом Юстиніана. Рідкий для середньовіччя випадок, коли нам відомі імена архітекторів — Анфімій та Ісидор. У плані храм являє прямокутник, його центральна частина перекрита куполом діаметром 31,7 м., до якого примикають ще два напівкуполи. Надзвичайно багатий інтер'єр собору. Біля основи купола по колу розташовано сорок вікон (для тих людей, які перебувають внизу, частину стіни між вікнами не видно, і купол, здається, летить у повітрі).

Образотворче мистецтво

форми візантійського живопису: монументальний храмовий живопис (мозаїки, фрески), ікона, книжкова мініатюра. Візантійське мистецтво спиралося на релігійні канони і традиції. Головною особливістю мистецтва Візантії була його барвистість, пишність, святковість — в поєднанні з витонченою духовністю і християнським духом. Це пояснюється поєднанням в ньому античних традицій з християнською релігійністю. Візантійське мистецтво було глибоко символічним. Символ — вказівка на подвійне значення образу, предмету.

Іконопис — сакрально-ритуальне мистецтво, покликане спрямовувати «внутрішній» духовний погляд кожного глядача від образу до первообразу (бачити не те, що сприймається візуально, а саму сутність). Характерними рисами візантійського стилю є: порушення пропорцій, підкреслена «безплотність» фігур, витягнутість форм, широко відкриті очі, які символізують духовне начало.

Специфічною формою візантійського мистецтва була мозаїка. Зображення викладалося з різнокольорових кубиків смальти (сплаву скла з мінеральними фарбами). Візантійські мозаїки були яскравими, багатобарвними, складними за композицією, багатофігурними, сюжетними.

Великий розвиток у Візантії отримала книжкова мініатюра — витвір образотворчого мистецтва малого розміру, виконаний тонким пензлем. На книжковий живопис вся суворість канону не поширювалася. Цим пояснюється більший реалізм і виразність книжкових мініатюр, що виконувалися з великою майстерністю і тонкощами (слово «мініатюра» походить від назви червоної фарби — «мініум»). Ними прикрашали богослужебні книги, історичні і літературні твори.

Важким для образотворчого мистецтва виявився так званий «іконоборчий» період (VIII століття), коли імператори в боротьбі проти політичного впливу церкви заборонили шанування ікон, а також будь-яких зображень Христа і святих. Прикрашати церкви дозволялося тільки декоративним орнаментом. На початку IX ст. заборони були відмінені, але до цього часу не тільки багато ікон, але й мозаїк, фресок в Константинополі було знищено.