- •1. Господарська діяльність: поняття, ознаки, види, принципи
- •2. Предмет та метод правового регулювання господарського права
- •3. Господарське законодавство: поняття, характеристика
- •4. Підприємництво: поняття, правове забезпечення, ознаки.
- •5. Суб’єкти підприємницької діяльності: поняття, види.(41)
- •6. Система державної реєстрації суб’єктів господарювання: ознаки, основні положення
- •7. Правове регулювання державної реєстрації юридичних осіб
- •8. Правове регулювання державної реєстрації фізичних осіб-підприємців
- •21. Учасники процесу приватизації (їх характеристика)
- •20. Приватизація: поняття, правове забезпечення, цілі, принципи.
- •22. Порядок приватизації державного майна
- •23. Юридична відповідальність за порушення приватизаційного законодавства ст. 224, ст. 623
- •24. Банкрутство: поняття, ознаки, умови застосування, учасники. Ст. 204 ч. 4; глава 23; ст. 209-215
- •25. Розпорядження майном боржника в процесі провадження у справі про банкрутство.
- •26. Санація в процесі провадження у справі про банкрутство .
- •27.Мирова угода в процесі провадження у справі про банкрутство.
- •28.Ліквідаційна процедура в процесі провадження у справі про банкрутство.
- •29Наслідки визнання боржника банкрутом.
- •30Юридична відповідальність за порушення законодавства про банкрутство.
- •31Господарські зобов’язання : поняття, види.
- •33Загальні умови та порядок укладання господарських договорів. Статті 179-188
- •34Засоби забезпечення виконання господарських договорів(характеристика).
- •41. Адміністративно-правовий захист прав суб’єктів господарювання. П. 2 ст. 20 гк України
- •42. Нотаріальний захист прав суб’єктів господарської діяльності.
- •43. Захист прав та інтересів суб’єктів господарювання господарськими судами.
- •44. Захист прав суб’єктів господарювання третейськими судами.
43. Захист прав та інтересів суб’єктів господарювання господарськими судами.
Основним способом захисту прав та інтересів громадян, підприємців, підприємств є судовий захист, який здійснюється від імені держави. Правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарськими судами.
Порядок розгляду справ та інші питання судової процедур визначаються у ГПК України.
Господарський суд, здійснюючи правосуддя, повинен забезпечити повний, об’єктивний та всебічний розвиток справи, при цьому підприємству або підприємцю як стороні у спорі надані відповідні процесуальні права та покладені процесуальні обов’язки, передбачені статтею 22 ГПК.
Результатом судового вирішення будь-якого господарського спору є судове рішення, яке постановляється іменем України і являє собою категоричне та обов’язкове до виконання веління, в якому реалізується авторитет і сила судової влади.
Рішення господарського суду вступає в законну силу через 10 днів від дня його прийняття, а у випадках, якщо в судовому засіданні було оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення, воно вступає в силу по закінченню 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого у відповідності до вимог статті 84 ГПК.
Надійний захист прав та охоронюваних законом інтересів господарюючих суб’єктів забезпечує встановлений законодавством порядок перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, в ході яких перевіряється законність та обґрунтованість прийнятих господарськими судами попередніх інстанцій рішень, ухвал та постанов.
Перегляд рішень в апеляційному порядку регулюється розділом ХІІ ГПК, в касаційному порядку - розділом ХІІ-1 ГПК, перегляд судових рішень Вищого господарського суду України Верховним судом України - розділом ХІІ-2 ГПК, перегляд рішень ухвал, постанов господарського суду за ново виявленими обставинами - розділом ХІІІ ГПК.
Важливим елементом захисту прав підприємств та підприємців є ефективна робота правового механізму виконання судових рішень. У зв’язку з цим велике значення для всіх суб’єктів, в т. ч. і господарюючих, має виконавче провадження, яке є останньою завершальною стадією судового процесу. Основні положення про порядок виконання рішень господарських судів, ухвал та постанов регламентуються розділом ХIV ГПК.
44. Захист прав суб’єктів господарювання третейськими судами.
Третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду, а в деяких випадках - і підставою для створення та діяльності такого суду. Таким чином, належність форми і змісту третейської угоди, наявність у ній всіх істотних умов, передбачених законом, є первинною та обов'язковою умовою правомірності третейського розгляду, а відтак - і третейського рішення.
Вбачається, що розглядаючи будь-яке питання, пов'язане з діяльністю третейського суду, суду перш за все необхідно перевірити наявність укладеної сторонами належним чином третейської угоди, відповідність її форми та змісту встановленим вимогам. Відповідно до положень ст. 5 Закону № 1701-IV спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Однак слід наголосити на тому, що третейська угода є різновидом цивільно-правового правочину, тому вона має відповідати також вимогам, встановленим цивільним законодавством. Невідповідність третейської угоди вимогам цивільного законодавства дає підстави вважати таку третейську угоду нікчемною на підставі ст. 228 ЦК, згідно з ч. 1 якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Судам також слід звернути увагу на положення ст. 203 ЦК, якою встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
