Розділ 2. Процес виховання в збройних силах україни

2.1. Суть процесу виховання військовослужбовців.

Виховання воїнів – це головна складова частина військово-педагогічного процесу в Збройних силах України, яка є складним соціальним явищем. Воно спрямовано на формування у вихованців наукового світогляду, особистісних рис громадянина України на основі відродження традицій національної свідомості і самосвідомості, військового (військово-професійного), морального, правового, фізичного, екологічного розвитку, досягнення високого морально-психічного стану особового складу, згуртування військових підрозділів і частин, підтримання їх готовності успішно вирішувати різноманітні та багатогранні завдання військової служби як в мирний, так і воєнний час Воно, кажучи словами французького філософа Анрі Клода Гельвеція, головним чином, повинно засіяти наші серця корисними для індивіда і суспільства звичками. Таким чином, кажучи словами французьких письменників Ернеста Ренана і Антуана де Сент-Екзюпері питання виховання для сучасних суспільств – це питання життя та смерті, від якого залежить майбутнє, бо створює людину виховання.

У теорії військового виховання і навчання провідним та найширшим поняттям є виховний процес. У зв’язку з важливістю цього процесу досить актуальним є з’ясування його змісту. Це пов’язано ще з тим, що у педагогічній науці немає чіткого однозначного визначення категорії “процес виховання чи виховний процес”. Вихідними поняттями є “процес” і “виховання”.

Саме поняття процес походить від латинського слова “processus”, яке означає проходження, просування вперед. У словнику іншомовних слів даються такі визначення процесу: “1) Послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком. 2) Сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату”.

“Процес” – це зміна стану системи виховання військовослужбовців як цілісного військово-педагогічного явища, послідовне поступове просування вперед для досягнення цілей виховання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців та військових підрозділів, гармонійного формування і розвитку особистості військовослужбовця. “Виховання – процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів”. Цікавим в дефініції С.У.Гончаренка є те, що він під час визначення змісту “виховання” використовував філософське поняття “процес”, тобто навчання має процесуальний характер і не може існувати без нього. Інакше втрачається смисл існування цього соціально-педагогічного явища, зникає його гуманний зміст, загублюється особистість вихованця, не досягається мета виховання.

Уже зазначалося вище, у визначенні категорії “процес виховання” у педагогічній літературі немає єдиного підходу і трактування. Наприклад, автори ряду навчальних посібників, наприклад, “Педагогіка: теорія та історія”, “Педагогика”, “Теорія і методика виховання” практично, уникають використання педагогічного поняття “процес виховання” і, відповідно, не дають його характеристики або використовують побіжно і не дають обґрунтування. Також існує змішував педагогічних термінів “процес виховання” і “виховні заходи”: “Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості”. На нашу думку, процес виховання не можна звести тільки до виховних заходів.

“Процес виховання – цілісний процес, в якому органічно поєднані змістова і процесуальна сторони. Змістова сторона процесу виховання характеризує сукупність виховних цілей. Процесуальна – характеризує самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що включає організацію і функціонування системи виховної діяльності й самовиховання учнів, спрямованої на реалізацію виховних цілей і формування позитивного досвіду самовдосконалення учнів”.

Його основним завданням є формування і розвиток особистості вихованця на основі наукового світогляду, духовності, активної життєвої настанови, переконаності, сукупності знань, навичок, основ професійної майстерності.

Отже, з одного боку, цей аналіз сучасних джерел щодо характеристики виховного процесу як у загальній педагогіці, так і у військовій свідчить про те, що ця проблема не знайшла достатнього наукового обґрунтування у педагогічній літературі та з другого – виховання, як змістовне і різноманітне соціально-педагогічне явище, має процесуальний характер, складається ряду структурних компонентів і етапів. Педагогічна категорія “процес виховання” охоплює різноманітні підпорядковані загальній меті дії вихователів і вихованців та їх сукупності.

Виховний процес передбачає виникнення певних відношень між його учасниками: вихователями і вихованцями, які є центральними постатями цього процесу. Його ефективність в основному залежить від характеру і змісту взаємодії, яка виникає між ними. Ця взаємодія має бути активною, змістовною, усвідомленою. Сучасні гуманістичні педагогічні концепції – гуманістична педагогіка, педагогіка співробітництва і особистісно-орієнтована педагогіка – особливу увагу звертають на формування між вихователями і вихованцями суб’єкт-суб’єктних взаємин. Характер цієї взаємодії є суттєвою характеристикою сучасного виховного процесу.

Як вихователі, так і вихованці у виховному процесі мають свої певні особливості. Вихователі його організують, керують і контролюють його перебіг, оцінюють результати та вносять певні необхідні корективи, мають такі особливості:

1. несуть високу відповідальність за організацію і кінцеві результати всіх видів діяльності вихованців (навчальної, суспільно-громадської) та особистої поведінки;

2. поєднують функції вчителя, вихователя, керівника і організатора всього цього процесу.

Вихованці в руслі сучасних гуманних педагогічних концепцій обов’язково мають бути суб’єктами виховання, розвитку і самовиховання. У зв’язку з цим, вихователям необхідно добре знати їх індивідуально-психічні особливості. Їх незнання або недостатнє урахування у виховному процесі може звести нанівець усі зусилля вихователів, тому що тільки при активній участі всіх вихованців у цьому процесі можна досягти певних позитивних результатів, а в протилежному випадку – взагалі втрачається його смисл. Безумовно, поряд із загальними і типовими необхідно враховувати також національні, регіональні, професійні особливості вихованців, різний життєвий досвід, рівні підготовленості. Найголовніша задача вихователів стосовно вихованців – це зробити їх активними, свідомими, зацікавленими та самостійними учасниками процесу виховання.

Процес виховання військовослужбовців – це динамічне складне явище, яке здійснюється на основі цілеспрямованого й організованого впливу на розум, почуття, волю воїна з метою формування всебічно і гармонійно розвиненої його особистості.

Специфічними ознаками процесу виховання військовослужбовців Збройних сил України є: систематичність; цілісність, комплексність, планомірність; двосторонність; неперервність і тривалість; багатогранність завдань і різноманітність змісту; залежність від специфіки військово-професійних завдань і необхідності формування громадянина України; багатство форм, методів і засобів виховного впливу; поступове виявлення результатів виховних впливів.

Глибоке і правильне їх розуміння сприяє якісній організації та ефективному проведенню цього цілеспрямованого, різнопланового і змістовного військово-педагогічного явища. Охарактеризуємо деякі ознаки.

Виховний процес у Збройних силах України представляє струнку систему, яка складається з певних елементів (компонентів), має структурні складові, виходячи з його функцій. При цьому мається на увазі не проста система, а така, яка має тенденцію до постійного саморозвитку і самовдосконалення. Це пов’язано з тим, що її центральними постатями є особистості зі всіма своїми проблемами, життєвим досвідом, смислоутворюючими настановами. Виховна система створена для людей та існує і здійснюється завдяки їм. Отже, процес виховання – це система, що складається з цілісної множини сукупності її основних складових, що створює певну модель виховання військовослужбовців. Вона складається з великої кількості взаємопов’язаних елементів: мети, змісту, прийомів, способів і засобів виховної взаємодії суб’єктів виховання, форми та специфіки їх взаємодії, його результатів, різних форм взаємодії цих складових тощо. Системоутворюючими поняттями виховного процесу як системи є мета виховання, виховні впливи та результат. Змінними складовими системи є засоби управління. Це – зміст виховання, методи виховання, матеріально-технічні засоби, організаційні форми виховання військовослужбовців.[4]

Всі ці елементи створюють цілісність і діють у комплексі. Цілісність і комплексність являються закономірними властивостями виховного процесу у Збройних силах України. Вони об’єктивно існують настільки, наскільки суспільство має потребу в захисниках Вітчизни. Звідси об’єктивно існує єдність навчання, виховання, розвитку, психологічної підготовки і самовдосконалення військовослужбовців, єдність свідомості та поведінки, єдність змістовної і процесуальної сторони, всебічний розвиток особистості військовослужбовця та формування громадянина України. Інакше кажучи, не можна формувати особистість військовослужбовця частками чи окремими напрямками, цей процес має бути комплексним і охоплювати різноманітні заходи та, водночас, впливати та формувати особистість військовослужбовця у цілості, а не частками.

Характер майбутньої діяльності військовослужбовців на сучасному полі передбачає необхідність комплексних військово-професійних знань, навичок, умінь і властивостей захисника Батьківщини. У зв’язку з цим комплексність виражається також у характері бойової підготовки та виховних заходів у військових підрозділах і частинах.

Комплексність військово-професійних знань, навичок, умінь і високих морально-бойових і громадянських якостей захисника Батьківщини безпосередньо пов’язана з кінцевим показником виховного процесу – оціночно-результативним компонентом. Умови сучасної війни накладають на психіку людини надзвичайно великі навантаження. Тому виховання воїнів спрямовано на отримання конкретного практичного результату в комплексі, узгодження рівня теоретичних знань та практичних навичок і вмінь, формування наукового світогляду, міцних переконань, морально-психічної стійкості та готовності до виконання складних завдань сучасного бою.

Таким чином, у виховному процесі в Збройних силах України мають існувати не суб’єктно-об’єктні взаємини, а суб’єкт-суб’єктні. У зв’язку з таким характером здійснення сучасного виховного процесу досить легко з’ясувати його сутність. Сутність процесу виховання полягає в умілій організації та стимулюванні психологічно і педагогічно обґрунтованої діяльності вихованця, в гармонійному та всебічному розвитку його особистості, у формуванні мотивації постійного творчого самовдосконалення та прищепленні його методики.