2.2. Модель процесу виховання військовослужбовців і характеристика її складових.

Для того, щоб процес військового виховання зрозуміти як систему необхідно розглянути та проаналізувати його складові, об’єктивно існуючі компоненти, які відповідають на запитання: “З чого складається цей процес у Збройних силах України?”, а функції визначають призначення цього процесу і відповідають на запитання: “Для чого існує цей процес у Збройних силах України?” Цілеспрямовано організовану та струнку систему цих компонентів визначають як структуру, або модель виховного процесу .

Її знання і осмислення дозволяють офіцеру як педагогу глибше зрозуміти суттєву характеристику виховання як педагогічного процесу і науково обґрунтовані підходи до його практичного здійснення.

Ця структура, чи модель, по-перше, вказує на те, що виховання воїнів має двосторонній характер і обумовлює необхідність тісної взаємодії вихователя і вихованця на всіх етапах виховної роботи, починаючи з постановки мети і задач, завершуючи перевіркою та оцінкою результатів. ”Виключення” вихованців на будь-якому етапі виховання приводить до припинення процесу їх виховання або певним чином порушує системність, комплексність, безперервність і тривалість.

По-друге, конкретне виокремлення структурних компонентів цього багатоаспектного змістовного педагогічного процесу дає військовим педагогам чітке уявлення про його основні ланки і, відповідно, допомагає їм цілеспрямовано і якісно його організувати. Наприклад, стосовно до військового педагога, ці дії складають таку систему, складовими якої є:

визначення цілей і задач виховання;

залучення вихованців до активної участі в цій діяльності;

формування у них мотивів самовдосконалення; визначення змісту виховання і виховних заходів;

планування і організація виховної роботи;

надання навчальній і повсякденної діяльності воїнів позитивно емоційного забарвлення і міцного виховного аспекту;

допомога і регулювання;

контроль за процесом виховання, функціонуванням його окремих компонентів та оперативне внесення в них відповідних змін;

оцінка результатів виховання тощо.

Відповідно, основними ланками участі вихованців у виховному процесі є: усвідомлення ними цілей і задач їх виховання; формування, розвиток і поглиблення мотивації вдосконалення і самовдосконалення;

сприйняття, осмислення, запам’ятовування та узагальнення досвіду вихованої поведінки, її дотримання у повсякденній життєдіяльності, у військовій практиці;

прояв свого емоційно-вольового ставлення до власних дій;

самоконтроль, самооцінка власної поведінки та внесення до неї відповідних коректив, змін тощо.[5]

Мета як компонент виховання має стрижньове значення, є вихідним пунктом теорії та практики військового виховання, безпосередньо стосується всіх учасників виховного процесу, визначає основні напрямки виховної роботи у Збройних силах України, зумовлює принципи, зміст, організацію, методи та форми виховної роботи тощо. Це відзначали видатні педагоги, наприклад, французький педагог С.Френе істинну мету виховання вбачав у максимальному розвитку особистості в розумно організованому суспільстві, яке слугуватиме їй і якому вона сама слугуватиме. А.С.Макаренко: “Я під цілями виховання розумію програму людської особи, програму людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто характер зовнішніх проявів і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути”.

Мета виховання військовослужбовців, забезпечує усвідомлення військовими педагогами і доведення до вихованців мети виховання, має збагатити останніх моральними уявленнями, поняттями, формує у вихованців бажані настанови й переконання, розвиває у них позитивні риси та якості, ослаблює і викорінює негативні стереотипи поведінки, здійснює виховний вплив на соціальне оточення.

Цілі виховання воїнів визначаються в певних державних документах, наказах і директивах Міністра оборони України та інших посадових осіб. Сьогодні таким основним документом є Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України. Найголовніша мета військового виховання – формування у військовослужбовців потреби постійного самовдосконалення на основі психолого-педагогічного обґрунтування ієрархії їх потреб.

Отже, у військовому вихованні маються різнорідні цілі виховання. У зв’язку з цим виникає питання про побудову чіткої системи цілей виховання військовослужбовців Збройних сил України, їх ієрархії (“виховних таксономій”) і конкретне їх описання для педагогів-практиків. В умовах Збройних сил України можна виокремити дві групи цілей виховання.

Перша охоплює ті якості та властивості особистості воїна, які вкрай необхідні для ефективного виконання службових обов’язків як в умовах мирного, так і воєнного часу.

Друга стосується реалізації загальних цілей виховання громадян України в умовах проходження військової служби.

Відповідно, кожна група складається з власної підсистеми цілей виховання. Наприклад, стосовно першої групи цілей виховання, це: 1) виховання загальних якостей військовослужбовця Збройних сил України; 2) формування певних якостей воїна, які характерні для відповідних родів і видів військ; 3) прищеплення таких якостей, які характерні для виховної системи та специфіки діяльності конкретної військової частини та підрозділу; 4) виховання тих якостей, які необхідні для ефективного виконання службових обов’язків відповідних військових фахів тощо.

Емоційно-мотиваційний компонент процесу виховання. Дійсно, мотив вихованої поведінки у військовослужбовців виникає у повному обсязі лише тоді, коли є певні потреби для значущої діяльності та її стимули. У зв’язку з цим вихователь має формувати у вихованців систему позитивних потреб і на їх основі мотиви постійного вдосконалення та самовдосконалення.

Формування мотивів та на їх основі мотивації творчого самовдосконалення – це відповідальний етап діяльності військового педагога. Глибокі, міцні, емоційно забарвлені та змістовні мотиви забезпечують ефективність виховних заходів вихователя і є “генератором” творчого самовдосконалення кожного вихованця. Це мотиви у воїнів можуть бути різного характеру. Наприклад, мотиви, які пов’язані з намаганням гальмувати та викорінювати негативні риси характеру і поведінки (наприклад, егоїзм, байдужість до товаришів по службі та ін.), безпосередньою навчально-пізнавальною діяльністю (наприклад, бажання одержати похвалу за успіхи в бойовій і гуманітарній підготовці, потреба в навчально-розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні військово-професійних знань і досягненні у ній значних успіхів та ін.), прагненням розвивати та вдосконалювати свої позитивні риси та якості (тут, в першу чергу, слід формувати мотиви самовдосконалення), широкими соціальними мотивами (наприклад, гідно виконувати свій військовий обов’язок) тощо.

Емоції у життєдіяльності людини виконують функцію “механізмів” діяльності, входять до складу стимулів і мотивів її дій, при вмілому використанні значно можуть відіграти у цілеспрямованій діяльності. Для цього їх обов’язково слід пов’язувати із змістовним компонентом виховання.