8. Особливості усного та писемного спілкування

Літературна мова має дві форми: усну та письмову, які характеризуються особливостями, як з боку лексичного складу, так і з боку граматичної структури, оскільки розраховані на різні види сприйняття – слухове і зорове. Письмова літературна мова відрізняється від усної більшою складністю синтаксису і наявністю великої кількості абстрактної лексики, а також лексики термінологічної, зокрема інтернаціональної. Кожна з форм мови має свою специфіку і відрізняється системою засобів вираження, характером адресата і сприйняття. Усна мова є первинною, і для мов, які не мають писемності.

Усна форма спілкування передбачає невимушеність, неофіційність стосунків між співрозмовниками, непідготовленість, сильну опору на позамовних ситуацію, використання невербальних засобів, принципову можливість зміни позицій «гово΄рить» ‑ «слухає». Усна мова набагато активніша за письмову.

У письмовій мові використовується система графічних засобів вираження, і вона сприймається візуально. У лексичному і граматичному відношеннях вона характеризується суворим дотриманням літературних норм – особливим відбором лексики і фразеології, обробленим синтаксисом. У письмовій мові широко вживається книжкова лексика: офіційно-ділова, наукова, суспільно-публіцистична. Для синтаксису писемного мовлення характерні складні та ускладнені речення. У ній велике значення мають порядок слів, сувора послідовність, стрункість у викладі думок. Письмову форму промови відрізняє попереднє обдумування висловлювань, редакторська обробка тексту. Це обумовлює точність і правильність письмової форми мови.