5. Витрати виробництва, їх види та графічне зображення. Закони спадних та зростаючих граничних витрат

Витрати виробництва - це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості продукції.

Альтернативні витрати - це вартість використаних ресурсів у кращому з альтернативних варіантів і їх застосування. Втрачена можливість кращого використання альтернативного ресурсу визначає альтернативні витрати ( витрати втрачених можливостей виробництва товару).

Бухгалтерські витрати - це альтернативні витрати, які набувають форми явних ( грошових платежів постачальникам факторів). Бухгалтерські (явні) витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі пов’язані з обсягом випуску продукції змінюються з розширенням або скороченням виробництва.(витрати на ЗП, сировину)

Непрямі витрати не змінюються залежно від обсягів виробництва, вони складаються з накладних витрат, орендних платежів, відрахувань на страхування.

Неявні (внутрішні) витрати - це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми, або фірмі як юридичній особі, і які не дополучені в облік на явні (грошові платежі).

Економічні витрати - це сума явних (бухгалтерських) і неявних витрат виробництва.

Не зворотні витрати - це витрати, які здійснюються фірмою раз і назавжди, і які можуть бути відшкодовані ні при яких обставинах.

Сукупні витрати (ТС) - це сума постійних і змінних витрат виробництва, які здійснює фірма в короткостроковому періоді.

Постійні витрати (FC) - це витрати, які несе фірма незалежно від обсягу випуску продукції. Ці витрати мають місце тоді навіть коли продукція не випускається.(орендна плата, страховка, виплати податків, амортизаційні відрахування)

Змінні витрати (VC) - це витрати, які змінюються разом із обсягом випуску товарів.(оплата праці, витрати на сировину, матеріали, на енергоносії)

Середні витрати ( AC або ATC ) - це витрати на одиницю випуску продукції.

Середні постійні витрати (AFC)=FC/Q

Середні змінні витрати (AVC) =VC/Q

Середні сукупні витрати (AC або ATC )=TC/Q

Граничні витрати (МС) - це зміна витрат у результаті виробництва однієї додаткової одиниці продукції.

МС= ∆ТС/∆Q, де ∆ТС- приріст сукупних витрат, ∆Q- приріст випуску продукції

6. Олігополістичне ціноутворення

Олігополістичне ціноутворення виявляє дві взаємопов’язані тенденції: з одного боку, ціни олігополістичного ринку негнучкі, вони змінюються рідше, ніж в умовах досконалої конкуренції і навіть чистої монополії; з іншого боку, – найбільш імовірно, що коли ціни змінюються, то одночасно у всіх фірм, – це відображає схильність олігополістів до таємної змови. Модель „ламаної кривої попиту” ілюструє негнучкість олігополістичних цін. Модель описує імовірну поведінку фірм-конкурентів у ситуації, коли одна з них почне змінювати ціну.

Логіку реакції фірм відображає зламана у точці рівноважної ціни крива попиту. Ситуацію зниження ціни відображає відрізок кривої попиту , а ситуацію підвищення ціни – відрізок . Ліворуч від точки переважаючої ціни крива попиту полога, а попит більш еластичний, праворуч – крива попиту стрімка і відповідає нееластичному попиту. На рис.10.6 нанесені також криві граничного виторгу і , які відповідають відрізкам кривої попиту і .

„Дилема олігополістів” – це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво, самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів (рис. 10.7). На ринку лише два продавця (фірма 1 і фірма 2), кожен з яких може встановити або низьку, або високу ціну. Їх поведінка схожа на поведінку монополіста. Найбільш поширеною формою явної змови є картель.

Модель картелю відповідає ситуації, коли фірми офіційно укладають угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг випуску і квоту кожного учасника. Картель діє як фірма – монополіст. Рис. 10.8 пояснює механізм картельної угоди та її наслідки

Модель „лідерства в цінах” є поширеним засобом координації поведінки олігополістів за відсутності змови. З мовчазної згоди учасників ринку найбільшій або найефективнішій фірмі галузі відводиться роль цінового лідера, решта встановлюють ціни слідом за ним і не змінюють їх доти, доки лідер не проголосить про нову зміну своєї ціни. . Модель ціноутворення „витрати плюс” – це практичний метод, за яким фірма оцінює свої витрати на деякому плановому рівні і встановлює процентні накидки на витрати з таким розрахунком, щоб забезпечити середній прибуток у довгостроковому періоді – приблизно 15% на весь вкладений капітал.