Птсп-синдром складають три головні групи симптомів:

1. нав'язливі образи трагедії, що сталася;

2. уникнення ба­гатьох речей, які асоціативно пов'язані з травмою;

3. широкий діапазон симптомів, обумовлених високим рівнем психофізіологічного збудження. Саме останні найбільш ши­роко вивчалися й констатувалися в дослідженнях стану лю­дей, що постраждали від Чорнобиля.

Але як складова частина ПТСП-синдрому ця симптоматика не кваліфікувалася.

Створення методик, що уніфікують процедури діагностики та реабілітації, дає змогу об'єднати зусилля міжнародного наукового товариства в подальшому вивченні ПТСП- феномена, який може набувати різноманітних видів залежно від віку постраждалих, типу катастрофи (природна, технічна, со­ціальна, індивідуальна, групова, масова), культурних особли­востей і т. ін. Уточнення феноменології, обставин, що зумо­влюють той чи інший розвиток ПТСП-синдрому, розробка та апробація засобів реабілітації, найбільш ефективних при різних формах травматизації, — усе це складає сучасний зміст ПТСП-галузі психологічної науки.

Поряд із тим існують і дослідження суб'єктивних змін психіки людей у стресовому стані, що характеризуються вітчиз­няним підходом. Так, у спільному українсько-бельгійському дослідженні післястресових станів методом Роршаха (О. Вино­кур, П. Гончар, Н. Мацнєва, К. Мормонт та ін.) було визначено, що травмовані бачать світ із хаотичною структурою. Засобом по­долання хаотичності картини світу є використання одного чи кількох видів особистісного захисту, серед яких:

• клеваж (поляризація світу на добре та зле);

• контролювання дрібниць, аби здобути почуття більшої впевненості щодо картини світу;

• зміна сприйняття дійсності, тобто сприймання її через особистісну проекцію, незважаючи на міру її збігу з ре­альністю.

Отримані результати не суперечать даним досліджень у межах ПТСП-підходу і навіть поглиблюють уявлення про ме­ханізми, що лежать поза феноменологією ПТСП-синдрому.

Розвиток ПТСП-науки дав змогу виділити різні види ПТСП. Деякі з них є загальновизнаними, деякі зафіксовані лише кількома вченими і потребують більш детального вивчення. На­ведемо деякі з них на прикладі Чорнобильської аварії.

Серед "чорнобильців" можна спостерігати постстресові порушення різноманітної етіології. Це первинні ПТСП-синдроми: гострий (у безпосередніх учасників та спостерігачів пожежі на ЧАЕС) та хронічний (що розвивається внаслідок постійної тривалої дії стресорів у випадках: проживання на забруднених територіях, надбання хронічних захворювань унаслідок опромінювання та ін.); вторинний ПТСП-синдром у дітей, що народилися в родинах батьків, котрі мають пост­стресові порушення і формують унаслідок цього травматич­ний осередок у психіці дітей, які особисто не пережили ката­строфи та її наслідків; вторинний ПТСП-синдром у дорослих, які отримують суперечливу інформацію щодо безпечності свого проживання у місцевості (частіше за все цей вид син­дрому має в нас назву радіофобії).

Деякий час вважалося, що ПТСП-синдром може бути ли­ше в дорослих з їхніми раціональними схемами щодо устрою свого та навколишнього життя. Стосовно дітей, то ще в середині 80-х років вважалось, що їхні стресові порушення є ситуативно-специфічними через їхній менш стійкий по­гляд на світ, який може адаптувати значно більше подій та явищ, ніж погляд дорослої людини. Але вже наприкінці 80-х років головні міжнародні класифікатори психічних по­рушень — DSМ-III-R, DSМ-ІV та ІСD(10) — включили до свого складу ПТСП-синдром у дітей. У багатьох випадках діти до кінця не усвідомлюють наслідків катастроф, які торк­нулися їхнього життя, і тому не дуже глибоко переживають трагізм подій. Але те, що трапилось, може залишити глибокі сліди у психіці й проявитися через деякий час. Тому, як і у випадках з дорослими, склалося уявлення про необхідність психопрофілактики дитячого ПТСП-синдрому безпосередньо під час чи після аварії. Вивчення ПТСП-синдрому в дітей нині становить відносно самостійний підрозділ ПТСП-науки.