4.2. Затяжні реактивні психози.

Затяжні форми реактивних психозів зустрічаються значно частіше, ніж гострі. В них можуть трансформува­тися гострі психози або вони виникають як самостійні захворювання. Тому розподіл їх умовний. Інколи психо­генний ступор може тривати понад місяць, а інколи су­тінкове затьмарення свідомості буває короткочасним.

Психогенне сутінкове затьмарення свідомості. Зустрі­чається частіше в судово-психіатричній практиці в істе­ричних психопатів або у осіб з залишковою органічною симптоматикою. Хворі втрачають чіткість орієнтування в навколишньому середовищі, все реальне не включається в потік свідомості, переживання концентруються навколо психотравмуючої ситуації. Слова, жести, рухи хворого — яскрава демонстрація психогенних переживань. Поведін­ка відтворює картину того, що травмувало хворого. Мо­жуть бути нечіткі ахроматичні галюцинації, частіше в нічний час. Повної втрати свідомості немає, зберігається зв'язок теперішнього з минулим. Інколи буває, що прояви переживань хворих прямо протилежні тій ситу­ації, в якій вони виникли; хворий тікає від психотравмуючих обставин, і тоді замість депресії у нього спостері­гаються невмотивовані веселощі. Затьмарення свідомо­сті в таких випадках мають хвилеподібний перебіг із світлими проміжками; свідомість то повністю відновлю­ється, то знову затьмарюється, і в поведінці хворих вияв­ляються зовнішні прояви психічної травми: трагічні же­сти, скорботні пози, захисні рухи, сміх, сльози, ридання. Тривалість хворобливого стану — 5—7 днів.

Псевдодеменція. Псевдодементний синдром характе­ризується звуженням свідомості в поєднанні з втратою елементарних знань і звичок і симптомом неправильних відповідей. Поведінка таких хворих надзвичайно демон­стративна. Псевдодеменція спостерігається в ситуаціях прийдешньої небезпеки, напруженого чекання несприят­ливих моментів. Початкові симптоми: тривога, неспокій,, помірно виражений страх, порушення сну. Потім люди­на раптом перестає правильно відповідати на найпрості­ші запитання. Відповіді завжди йдуть у плані запитан­ня, але вони безглузді, неправильні. Свій вік хворі най­частіше відносять до дитячого, вони не здатні виконати елементарні арифметичні завдання. Наприклад, на пи­тання про його вік хворий відповідає, що йому 6 років, себе і батьків називає зменшувальними іменами: він — Іванко, мати — Оленка, батько — Петрусь. Рахує: 2X2 = 6, пальців на руках — 3. Інколи відповідає — «не знаю», «не пам'ятаю». Хворі по-дурному зморщують ло­ба, витріщають очі, підсьорбують носом.

Залежно від переважаючого афекту виділяють дві форми псевдодеменції: депресивну й ажитовану. Трива­лість псевдодеменції залежить від психотравмуючої си­туації і може скласти кілька місяців.

Пуерилізм. Досить близький до псевдодеменції за клі­нічною картиною пуерилізм. Він характеризується тим, що рівень психічної діяльності хворого відповідає рівню психіки дітей. Хворі говорять дитячою мовою, гаркав­лять, сюсюкають, перекручують слова, просяться до «ма­тусі». Оточуючих людей називають «дядечками», «тітонь­ками», імітують дитячі ігри.

Психогенний параноїд. У формуванні психогенних параноїдів відіграє роль не тільки сама психічна травма, а й конституційні особливості особистості, тривале емо­ційне напруження, нервове і психічне виснаження, по­в'язане з тривалим безсонням, голодуванням та іншими причинами. Реактивний параноїд частіше розвивається в людей підозрілих, недовірливих, насторожених, чутли­вих до зміни обстановки, службових перипетій. Парано­їд може бути гострим і затяжним. При гострому реак­тивному параноїді після короткого, в декілька годин, продрому з іще неясними тривожними побоюваннями і зростаючою підозрілістю у хворих виникає відчуття смертельної небезпеки. Вони вважають себе оточеними ворогами, їх родичів уже немає в живих, «чують» погро­зи на свою адресу, натяки на вбивство. У найгостріший період психозу поведінка хворих цілком визначається змістом патологічних переживань і може призвести до небезпечних дій. У стані жаху хворі намагаються втіка­ти, вискакують у вікно, нападають на уявних ворогів чи хочуть покінчити життя самогубством, щоб не потрапи­ти до рук переслідувачів. Через декілька діб гострі про­яви захворювання зникають, але ще 2—4 тиж. спостері­гається залишкова симптоматика — тривога увечері, бо­язкість, припущення, що з'являться переслідувачі, тобто резидуальне маячення ще деякий час триває, а потім зникає, і відновлюється критична оцінка свого стану.

При затяжних параноїдах можна спостерігати мая­чення за типом кверулянства, коли маячні ідеї форму­ються навколо боротьби проти несправедливості. Для обгрунтування спрямованих у різні інстанції скарг хворі використовують реальні факти, але трактують їх непра­вильно, за механізмом «кривої логіки». Реактивний пара­ноїд може перебігати і за типом шизоформних проявів, коли клінічна картина психозу зовні схожа на шизофре­нічну, але вона не має прогредієнтності, специфічних змін особистості. Сенситивне маячення впливу виникає в умовах психотравмуючої ситуації у осіб, які мають пев­ні вади, сенситивний склад характеру. Хворим здається, що оточуючі знають про їхні вади, говорять про них, глу­зують з них.

• Наведу приклад сутяжної параної.

В-е, 36 років, походить з обдарованої, але психопатичної родини. Коли хворій було 16 років, батьки розлучилися, обидва вступили в новий шлюб, і хворій довелося вести самостійне життя. Завжди була егоцентричною, владолюбною, «верховодила» в класі, добре вчилася, прагнула в усьому бути пер­шою. В школі її «не любили», але поважали. Після закінчення школи жила сама і працювала в різних місцях. Дружила тільки з такими жінками, які визнава­ли її розумову вищість і сильну волю. В 27 років вийшла заміж без кохання, вважала свого чоловіка нижчим за себе, хоча він вчився у вузі і став науковим працівником, а вона лишилася з середньою ос­вітою. Вважала що поставилася поблажливо до чоловіка. Жили недружно, «розходилися в усіх питаннях». Було двоє дітей. У 32 роки хвора перенес­ла висипний тиф, була в лікарні 3 місяці. За цей час чоловік жодного разу не відвідав її. Виснажена, з явищами фурункульозу, повернулася додому, і чо­ловік, буквально на порозі, заявив їй, що в нього є інша дружина, одна дитина вмерла від скарлатини, друга в дитбудинку, і що хворій тут «нема чого роби­ти». Вона відчула себе смертельно ображеною, причому «головне було в зраді чоловіка», нещастя з дітьми тільки посилювало його провину. Заприсяглася, що все життя присвятить «помсті за свою зневажену честь». Відразу ж напи­сала заяву на чоловіка про те, що він, очевидно, був у іноземній розвідці, що вона це зрозуміла з окремих його висловлювань у минулому. Коли пере­вірка не підтвердила її заяви, вона подала ще одну, вже на установу, де пра­цював чоловік, яка, за її словами, покривала зрадника. Ця заява також не мала успіху. Надсилаючи свої скарги все в нові і нові інстанції, втягувала в судові справи дедалі більшу кількість людей, включаючи найвідповідальні­ших працівників. За її словами, вона шукала правди і справедливості, оскіль­ки справа її чоловіка «відкрила їй» дуже багато. Поступово у хворої склалася система маячного світогляду, що стало відомим з посмертного озна­йомлення з її віршами, карикатурами і записками.

Тут наявні всі «класичні» риси параної — психопатичного розвитку.

Реактивна депресія. Це найчастіша форма психозів. На психогенну депресію припадає до 40 % усіх реактив­них психозів. Характеризується депресивним синдромом, який виникає в умовах психотравмуючої ситуації. Реак­тивну депресію слід відрізняти від пригніченого настрою, звичайного для людини, яка переживає яке-небудь не­щастя, сумну подію, коли знижений настрій адекватний даній ситуації. Для реактивної депресії характерне поєд­нання багатьох хворобливих симптомів. Виділяють два варіанти такої депресії — глибоку і помірну.

Глибока реактивна депресія характеризується знач­ними явищами пригніченого настрою, депресивне забарв­леними маячноподібними ідеями, спробами самогубст­ва, вербальними і зоровими ілюзіями і галюцинаціями, упертою відмовою від їжі.

Для помірної, або невротичної, реактивної депресії не характерні маячноподібні ідеї і розлади сприймання, пе­реважає стан пригніченості, спостерігається зниження апетиту, поганий сон, легка емоційна лабільність — сліз­ливість та інші явища при згадуванні про психотравмуючу ситуацію, зниження зацікавленості працею тощо.

Клініка типової реактивної депресії має ряд ознак, серед яких найбільш важливими є пригнічений, зниже­ний настрій, зниження чи відсутність апетиту, відмова від їжі, зменшення маси тіла, розлади сну, втрата інтересу до праці. Часто з'являються ідеї самозвинувачення, зви­нувачення інших — винних у їхніх нещастях. Уповільнен­ня асоціативного процесу і загальна загальмованість при реактивній депресії не такі значні, як при ендогенній де­пресії. При згадуванні про психотравмуючу ситуацію час­то можна спостерігати пожвавлення асоціацій і загальне пожвавлення, потреба «вилити душу». Хворі тяжко зіт­хають, на очах у них з'являються сльози, прискорюється пульс, спостерігається місцева гіперемія шкіри на тулу­бі, шиї, обличчі. Початок реактивної депресії, як прави­ло, повільний, але може бути і гострим. У таких випад­ках нерідко бувають спроби самогубства. Маячні ідеї звинувачення людей тематичні, конкретні, не мають ге­нералізації. Розлади сприймання також відтворюють те­му психогенії. В патологічних переживаннях відтворю­ється все те, що спричинилося до хворобливого стану. Галюцинації нестійкі.

Тривалість реактивної депресії від 20—30 діб до 3— 4 міс. Варіанти неглибокої депресії характеризуються нетривалим перебігом (10—20 днів).

• Ось один з таких прикладів.

Ч-н Марія, 28 років, з робітничої сім'ї, вчилася мало, рано пішла працю­вати, жила у важких умовах. В 24 роки — перше невдале заміжжя і невдовзі розлучення. Друге заміжжя також невдале: чоловік багато пив, бив хвору, вона часто плакала, сумувала, погано спала ночами. Одного разу вночі чоловік прийшов п'яний, накинувся на неї з кулаками, вона його випхнула і крикнула: «Заби­райся геть і більше не приходь!». Незабаром до неї прийшли і сказали, що її чоловік, переходячи колію, щоб купити горілки, потрапив під поїзд. Хвора заволала, почала рвати на собі волосся, обвинувачувати себе в смерті чоловіка, лаяла себе і проклинала, ридала, билася головою об стіну. В клініці на пер­ших порах тривав стан емоційного і рухливого збудження, а потім розвинувся типовий депресивний стан з тугою, самообвинувачуваннями, відмовою від їжі, прагненням покінчити з собою, який тривав 8 місяців.