2.4. Загальне та спеціальне попередження злочинів як цілі кримінального покарання

В теорії кримінального права в частині доктрини цілей покарання самостійні теорії були присвячені попередженню (превенції) злочинів. Англійське слово prevention дослівно означає «запобігання, попередження». Звідси використання терміна «превенція» в кримінальному праві для визначення функції кримінального покарання у боротьбі зі злочином.

Н.С. Таганцев з цього проводу зазначав: «Теорія залякування у всіх її відтінках має на меті об'єктивні наслідки покарання, вплив покарання на інших, а тому їй і дають зазвичай назву теорії загального попередження. Навпаки, теорії, що ставили на перший план суб'єктивні наслідки покарання, вплив на самого злочинця, отримали назву теорій спеціального попередження».¹

Теорії попередження автор відносить до утилітарних теорій або так званих теорій корисності. Дійсно тут можна погодитися - якщо покарання ставить своєю метою попередження нових злочинів, це природньо приносить суспільну користь.

Кримінальне покарання реалізує цілі загального попередження злочинів, у зв'язку з чим у змісті покарання передбачаються можливості загальнопопереджувального впливу на інших громадян, здатних за певних умов вчинити той чи інший злочин. До таких можливостей відноситься психологічний вплив, насамперед у формі залякування, на такого роду осіб, яке забезпечується суворістю і невідворотністю відповідальності винних у скоєнні злочинів.

Таким чином, превенція в рамках кримінальної політики держави визначається як юридичний вплив на свідомість, вольові та поведінкові складові особистості, який націлений не тільки на запобігання порушень існуючих загальноправових норм, але і законних інтересів громадян. Превентивна спрямованість сучасної теорії покарання актуалізує беззаперечну тезу, що належить Чезаре Беккаріа про те, «що краще попереджати злочини, ніж карати за них. Це становить мету будь-якого хорошого законодавства, яке, по суті, є мистецтвом вести людей до найвищого щастя чи до можливого меншого нещастя, якщо міркувати з точки зору співвідношення добра і зла в нашому житті».

Покарання має здійснювати найбільший вплив на тих, хто ще не вчинив злочину; міркуючи логічно, якщо можна бути впевненим у тому, що злочинець не вчинить злочин повторно, то це повинно доводити іншим, що він покараний. З іншого боку це приводить до парадоксу: у покаранні найменш цікавим елементом стає злочинець (якщо немає підстав вважати, що він вчинить злочин ще раз).

Проблеми як загального так і спеціального попередження злочинів здавна дискутуються в науці, будучи спірними в частині визначення сутності, змісту і часу даної мети покарання. Крім того, відсутня єдність думок і по інших напрямках - з питань співвідношення превенції та виправлення, превенції та перевиховання засудженого і т.д.

Спеціальне попередження реалізується у створенні особливих умов відбування покарання, які виключають вчинення ним в майбутньому нових злочинів, тобто в якості засобу досягнення цієї мети тут виступають виправлення і перевиховання.

Однак, виправлення засудженого, згідно ст.50 КК України є самостійною метою покарання і його поглинання спеціальною превенцією є нераціональним.

Н.А. Стручков вважав, що мета виправлення і перевиховання охоплюється спеціальним попередженням, а його згадка в законі лише підкреслює необхідність превенції в якості виховного впливу на засуджених.¹

Необхідно відзначити й інші підходи до визначення мети попередження злочинів. Наприклад, в досить широкому трактуванні А.І. Марцева спеціальне попередження злочинів розуміється як «психолого-виховний вплив на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності».

За твердженням В.Г. Смірнова спеціальне попередження не має самостійного значення як поняття, оскільки в ньому відбиваються каральні заходи з одного боку і об’єм вимог виправлення - з іншого.

Конструктивним на мою думку є таке визначення поняття спеціального попередження як мети покарання: вплив на злочинця, в результаті якого він надалі не вчиняє нових злочинів, тобто вноситься перспектива - виключення повторного вчинення злочину раніше судимою особою.

Механізм спеціального попередження включає при цьому: залякування засудженого, його виховання, обмеження та позбавлення можливості вчиняти нові злочини.

Так, досягнення залякування засудженого відбувається за допомогою каральних обмежень, які входять у зміст покарання і підкріплюється страхом знову піддатися покаранню, страхом перед каральними заходами - що, власне, і утримує засудженого від скоєння нового злочину.

Практика показує, що позбавлення волі лише обмежує, але не виключає можливості вчинення нових злочинів. Тому логічно припустити, що повторна злочинність залежить від характеру виправного впливу.

Заходи щодо спеціальної превенції, що випливають з покарання, діють і після його відбуття. Це стосується наявності судимості, яка може виступати в якості стримуючого фактора. Адміністративний нагляд за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі, спрямований також на досягнення мети спеціального попередження.

Мета загальної превенції реалізується шляхом залякування і відплати. Мета спеціальної превенції досягається застосуванням заходів, які нейтралізують соціальну небезпеку злочинця, створюючи перешкоди для здійснення злочинних діянь у майбутньому тим же суб'єктом.

Про попереджувальну мету покарання писав М.Д. Шаргородський, виокремлюючи з його (покарання) процесу три стадії:

- по-перше, регламентація покарання в законі, тобто «сам факт видання закону, його публікація, оголошення діяння злочином або посилення покарання тягне за собою загальнопопереджувальний вплив»;

- по-друге, призначення покарання судом здійснює як загальний, так і спеціальний превентивний вплив;

- по-третє, процес виконання покарання здійснює «загальний та спеціальний попереджувальний вплив, головним чином впливає на самого злочинця».¹

У той же час слід зазначити, що розраховувати тільки на погрожуючу стримуючу силу покарання у боротьбі зі злочинністю було б недалекоглядним. Добре соціалізована людина не вчинить злочинів зовсім не зі страху перед загрозою покарання, а в результаті успішної соціалізації. Незадовільна ж соціалізація, недоліки цього процесу означають, що в поведінці індивіда зростає ймовірність прояву актів поведінки, що суперечать соціальним і правовим нормам.

Розуміння громадянами характеру і ступеня суворості покарання не визнається деякими вченими як елемент загальної превенції.

Дані соціально-психологічних і правових досліджень свідчать, що для деякої частини населення страх перед законом є стримуючим фактором. Але по цінності орієнтації, антисоціальним установкам ця частина населення неоднорідна. На одному полюсі знаходяться особи, боязнь яких обумовлена кримінально-правовою забороною, на іншому - ті, кого утримує від злочину лише наявність найсуворіших видів покарання. Звідси і можливі варіанти поведінки.

У зв'язку із цим, підвищення загальнопревентивного значення покарання можна досягти за рахунок поліпшення пропаганди кримінальних законів серед населення, правового виховання громадян.

Що стосується загальної превенції як мети покарання, то лише застосування покарання підтверджує реальність загрози, що міститься в законі. Інакше будь-яка, навіть найбільш сувора санкція втрачає попереджувальний сенс. Тому в досягненні мети загального попередження важливе значення надається кримінальному судочинству, факту винесення обвинувального вироку.

Публічність судових процесів, забезпечення фактичного виконання покарання сприяють усвідомленню громадянами його реальності за вчинення злочину. В іншому випадку покарання перестало б здійснювати функції як загального, так і спеціального попередження.

Ще Ч. Беккаріа висловив думку, що впевненість у неминучості хоча б і найменшого покарання вчиняє завжди більше враження, ніж страх перед іншим, більш жорстким, але супроводжуваним надією на безкарність. Думка про всякий злочин і очікувана від нього вигода повинна бути пов'язана з думкою про покарання і його результат - абсолютно визначеною невигодою; зв'язок між ними повинен розцінюватися як необхідний і нерозривний. Цей загальний елемент достовірності, що забезпечує ефективність кримінально-виконавчої системи, включає ряд конкретних заходів. Закони, що визначають злочинність діяння і які встановлюють покарання, повинні бути абсолютно ясними, «з тим щоб кожен член суспільства міг відрізнити дії злочинні від дій доброчесних».

Не можна не погодитися з висловлюванням І.С. Ноя: для того щоб покарання досягало мети, воно, з одного боку, не повинно бути надмірно суворим, але з іншого - має виробляти вражаючу дію шляхом необхідної для цього кари. В іншому випадку воно нівелюється. «Якщо поняття злочину передбачає покарання, то дійсний злочин передбачає певну міру покарання».¹

Спеціальна превенція, як уже зазначалося, досягається фактичним впливом покарання, тоді як загальна превенція містить елемент примусу лише в потенції і тим самим впливає на вибір поведінки. Раніше судимі особи випробували на собі покарання. До них був застосований комплекс виправно-трудового впливу, виховних заходів. Саме це утримує їх від вчинення нових злочинів. У разі ж повторного їх застосування слід констатувати, що не досягнута мета спеціального, а не загального попередження.

За характером А.І. Марцев виділяє також два види загальнопревентивного впливу: мотиваційний і рефлекторний. До мотиваційного він відносить такий вплив, який спеціально передбачається законодавцем або органами держави, які ведуть боротьбу зі злочинністю (наприклад, введення смертної кари за вбивство носило би яскраво виражений загальнопревентивний характер і розраховане було би на утримання громадян від вчинення тяжких злочинів). Під рефлекторним автор розуміє такий вплив, який спеціально не передбачено законодавцем. Він досягається, головним чином, в результаті рефлекторної дії застосування покарання до осіб, які вчинили злочин. Громадяни, знаючи про реальне притягнення за вчинення злочинів до кримінальної відповідальності та про застосування заходів кримінального покарання, утримуються від вчинення злочинів.

В принципі з таким поясненням загальнопревентивного впливу, можна погодитися.

Не можна не враховувати, що загальнопревентивні можливості покарання обмежені. Досить проаналізувати кримінологічну характеристику деяких видів злочинів, врахувати дію мотивів, емоцій, цілей, щоб переконатися в цьому (наприклад, вбивство з так званим афектованим умислом).

Спеціальне попередження - це такий вплив покарання на злочинця, в результаті якого він надалі не вчиняє нових злочинів; загальне попередження під впливом кримінально-правової заборони - це вплив покарання, призначеного конкретному злочинцеві, на соціально нестійких осіб, що утримує їх від злочинних дій.¹

Мета запобігання вчиненню нових злочинів за своїм змістом складається з попередження подібних діянь з боку осіб, які їх не вчиняли (загальне попередження), і попередження нових злочинів з боку засуджених (спеціальне попередження).

Загальне попередження забезпечується вже самим виданням кримінального закону та інформуванням громадян про можливі покарання за ті чи інші злочини.

Досвід показує, що багато людей дотримуються вимог закону не зі страху покарання, а з міркувань морального характеру.

У той же час побоювання бути підданим покаранню є серйозним контрмотивом для деякої частини схильних до злочинів осіб. У формуванні такого роду стримуючих факторів найважливішу роль відіграють конкретні приклади засудження за злочини.

Підвищення загальнопревентивного впливу кримінального покарання забезпечується двома основними способами:

1) забезпечення невідворотності покарання за скоєні злочини, головним чином шляхом підвищення рівня розкриття злочинів,

2) посилення покарання за найбільш небезпечні злочинні прояви (наприклад, покарання у вигляді довічного позбавлення волі).

Загальне попередження проявляється навіть в тому, що кримінальний закон передбачає систему покарань і встановлює певні покарання за кожний конкретний злочин, попереджаючи тим самим громадян уникати протиправної поведінки.

Покарання впливає на громадян самим фактом свого існування і можливістю застосування.

Загальна превенція являє собою також попередження злочинів з боку нестійких громадян, тобто тих, яких від вчинення злочину утримує лише загроза покарання, реальне покарання злочинця.¹ Таким чином, оскільки державна реакція на злочин в кримінальному законодавстві набуває форму покарання, то перед ним, згідно із законодавством, крім відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого, ставиться ще одна мета - попереджати нові злочини.

Треба визнати той факт, що основним недоліком визначення змісту мети попередження нових злочинів, як соціально бажаного результату, є приблизність критеріїв, за якими можна було б припускати можливість досягнення поставленої мети.

Посилення попереджувальних факторів повинно бути основним напрямом вдосконалення кримінального законодавства. Причому, завдання попередження вчинення нових злочинів є однією з головних у справі реалізації соціального призначення кримінального покарання.

Таким чином, мета спеціального запобігання (спеціальна превенція) полягає в такому впливі покарання на засудженого, що позбавляє його можливості знову вчиняти злочини. Запобігання вчиненню нових злочинів з боку засудженого досягається самим фактом його засудження і тим більше — виконанням покарання, коли особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчинити нові злочини.

Мета загального запобігання (загальна превенція) припускає такий вплив покарання, що забезпечує запобігання вчинення злочину з боку інших осіб. Ця мета покарання звернена насамперед до осіб, схильних до вчинення злочину. Переважна частина громадян не вчиняють злочинів не під загрозою покарання, а внаслідок своїх моральних якостей, звичок, громадських, релігійних настанов і переконань. Щодо таких громадян кримінальне покарання також впливає позитивно, підвищує правову культуру, виховує нетерпиме ставлення до злочинців, формує відповідний рівень правосвідомості.

Досягнення мети загального запобігання забезпечується самим оприлюдненням законів, санкції яких попереджують про покарання кожного, хто порушить ці закони, засудженням винного, призначенням покарання та його виконанням. Погроза невідворотності покарання та його реалізації є засобом залякування тих антигромадських елементів, що схильні вчиняти злочини. Частіше за все саме залякування, страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення злочину. Причому більшою мірою такий вплив чинить невідворотність покарання, а не його суворість.

Спеціальне та загальне запобігання, як і інші цілі покарання, є тісно взаємозалежними. Будь-яке покарання незалежно від його виду і розміру повинно забезпечувати досягнення всіх цілей покарання.