3.2. Особливості класифікації кримінальних покарань

Проблемі класифікації різних суспільних явищ в юридичній та іншій літературі приділяється велика увага. Виділення класів, частин, категорій, груп, підгруп, видів певних явищ або понять по розрізняючим їх ознакам сприяє більш глибокому вивченню, а, отже, розширенню пізнання певних властивостей, ознак, рис досліджуваного предмета в цілому.

Класифікація широко застосовується і правовою наукою. Значне місце проблемам класифікації відводять науки кримінального та кримінально-виконавчого права.

Як вже зазначалось, система покарань, закріплена в ст. 51 КК та включає 12 видів покарань, які класифіковані за ознаками, зазначеними у кримінальному законі. Є також і певна класифікація за іншими ознаками, яка розроблена наукою кримінального права.

У ст. 52 КК усі покарання класифікуються за способом їх призначення на 3 групи: ч. 1 ст. 52 КК передбачає основні; ч. 2 ст. 52 КК — додаткові; ч. 3 ст. 52 КК — такі, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові.

Згідно з ч. 4 ст. 52 КК за один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. Тобто основні покарання можуть призначатися судом самостійно або з іншими додатковими покараннями. До основних покарань належать такі їх види: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання в жодному разі не можуть призначатися судом самостійно, тому вони обов'язково приєднуються на додаток до основних покарань. До додаткових покарань належать: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові — це штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

До законодавчої класифікації покарань належить й перелік основних та додаткових видів покарань, що передбачені в ст. 98 КК і призначаються тільки неповнолітнім.

Однак, наукова класифікація покарань набагато ширша, ніж законодавча. Вона охоплює різні підстави останньої.

Як зазначалось, класифікація покарань передбачає їх диференціацію (поділ) на більші чи менші групи відповідно до тих чи інших підстав (критеріїв класифікації). Науково обґрунтована класифікація кримінальних покарань практично і теоретично актуальна принаймні в чотирьох аспектах, в правовому, психологічному, педагогічному та спеціальному.

В «правовому (юридичному) аспекті» її теоретична і практична значущість визначається насамперед тим, що чітка класифікація покарань служить допоміжним засобом для законодавця при побудові їх системи в кримінальному законі.¹

Система покарань формується законодавцем на основі відповідних принципів. Для того щоб вона відповідала цим принципам, а останні були б практично здійснені, законодавець повинен мати чітке уявлення про каральні властивості покарання. Тільки за цієї умови він може передбачити в їхній системі такі види, які забезпечували б реалізацію специфічних принципів - доцільної репресивності, економії каральних засобів і, в кінцевому підсумку, таких загальних принципів, як справедливість, невідворотність і гуманізм. Це ж необхідно і для розташування видів покарань в певному порядку, прийнятому в кримінальному законодавстві України, - від менш суворих до більш суворих.

Законодавцю потрібно мати чітке уявлення і про те:

- доцільно чи ні встановлення тих чи інших покарань на певний строк;

- чи слід передбачити можливість дострокового від них звільнення і від яких конкретно їх видів;

- чи доцільні поєднання різних покарань, заміна одного покарання іншим чи іншими заходами правового впливу і т.д.

Класифікація допомагає законодавцю будувати систему покарань, забезпечуючи при цьому реалізацію деяких специфічних принципів, наприклад невідворотності, індивідуалізації та ін. Маючи чітке уявлення про види кримінальних покарань, які доцільно застосовувати до всіх громадян, що вчиняють злочини, або до окремих категорій громадян, а також розрізняючи покарання, пов'язані з ізоляцією від суспільства і не пов'язані з такою, коли засуджені залишаються в колективах, де вони працювали до засудження, законодавець реалізує загальний принцип демократизму і ряд специфічних принципів. Все це створює умови для встановлення в кримінальному законі вичерпного переліку покарань та проведення в життя принципу визначеності при побудові системи покарань.

У «правовому аспекті» теоретична і практична значущість класифікації покарань виражається також і в тому, що вона служить для законодавця допоміжним засобом при формулюванні ряду інститутів і понять Загальної частини Кримінального кодексу (зокрема, самого покарання, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, судимості і т.д.). Вона забезпечує умови чіткого конструювання санкцій статей в Особливій частині Кримінального кодексу, можливість поєднання основних покарань з додатковими, встановлення альтернативних ситуацій.

«Практична актуальність» класифікації покарань в правовому аспекті полягає і в тому, що вона відкриває перед судовими органами широкі можливості для суворого диференційованого, індивідуального підходу до призначення кримінальних покарань різним категоріям злочинців з урахуванням їх особистості, характеру і ступеня суспільної небезпеки вчинених ними злочинів, обставин, при яких вони мали місце. Тим самим судові органи, застосовуючи покарання, практично проводять у життя ті принципи, на основі яких законодавець будував їх систему.

У «психологічному і педагогічному аспекті» теоретична і практична актуальність класифікації кримінальних покарань полягає в тому, що вона дає можливість чітко організувати їх виконання, правильно здійснювати виховний вплив на засуджених, поєднуючи при цьому переконання та примус. Класифікація кримінальних покарань дозволяє правильно розподілити сили державних органів та громадськості на цій стадії боротьби зі злочинністю, поєднувати державний і громадський вплив в інтересах найбільш успішного досягнення цілей кримінальної відповідальності, покарання і тим самим сприяння зменшенню злочинності в нашій країні. Вона надає можливість для правильного підходу до наукових пошуків шляхів підвищення ефективності психологічного впливу тих чи інших видів кримінальних покарань.

У «спеціальному аспекті» науково обґрунтована класифікація кримінальних покарань відіграє істотну роль у теоретичній та практичній підготовці кадрів - працівників для суду, прокуратури, СБУ та МВС в організації їх навчання, допомагає глибше зрозуміти суть і всебічно вивчити ті види покарань, які вони застосовують на практиці до різних категорій злочинців, здійснюючи при цьому карально-виховний вплив на них.¹

Тому необхідно розглянути найбільш доцільні класифікації кримінальних покарань.

За ступенем кари деякими вченими в теорії кримінального права покарання поділяються на 3 групи: невеликі, які передбачають не більше 5 років позбавлення волі або інше більш м'яке покарання; менш суворі, які передбачають позбавлення волі не більше ніж на 10 років; суворі, які передбачають позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі.

За категоріями засуджених осіб, до яких можуть застосовуватися покарання, вони поділяються на загальні та спеціальні. Загальні покарання можуть застосовуватися до всіх осіб, які підлягають кримінальному покаранню, наприклад позбавлення волі на певний строк. Спеціальні покарання, які передбачені у статтях 54, 55, 58, 62 КК, можуть застосовуватися тільки до певної категорії осіб. Наприклад, позбавлення спеціального звання може застосовуватися тільки до співробітників міліції, які мають відповідне звання та засуджені за тяжкий чи особливо тяжкий злочин; тримання у дисциплінарному батальйоні призначається лише військовослужбовцям строкової служби; службові обмеження для військовослужбовців застосовуються до військовослужбовців, крім тих що призвані на строкову службу. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю також застосовується до визначеного кола осіб, та полягає в позбавленні засудженого його суб’єктивного права на посаду, яку він обіймав, або на службову, професійну чи іншу спеціальну діяльність, якою він займався під час вчинення злочину, а також у тимчасовому обмеженні його правоздатності – можливості обіймати певні посади або займатися певною діяльністю протягом строку, встановленого вироком суду.

За можливістю визначення строку (терміну дії правообмежень, що складають зміст покарання) виділяють покарання строкові та безстрокові.¹ Строковими є покарання, які зазначені у статтях 55-58, 60-63 КК і щодо яких у законі встановлені мінімальні та максимальні межі їх призначення, а у вироку суду завжди визначається конкретний строк (міра) їх застосування до засудженого. Особливість їх полягає у тому, що вийти за межі строків, які встановлені для цих видів покарань у нормах Загальної частини КК, суд не має права ні за яких умов, за винятком випадків застосування ч. 2 ст. 71 і ч. 2 ст. 87 КК щодо максимального строку позбавлення волі. Безстроковими є покарання, межі застосування яких у часі законом не встановлюються і які передбачені у статтях 53, 54, 59 та 64 КК. Безумовно, і ці види покарань мають певні виміри їх застосування (наприклад, конфіскація майна може бути повною або частковою (ч. 1 ст. 59 КК), проте особливість полягає у тому, що ці виміри не мають термінового (строкового) вираження в законі. Особливе місце серед цих видів покарань займають штраф і довічне позбавлення волі. Так, штраф, хоча і не належить до строкових видів покарань (він визначається розміром встановленої судом суми грошового стягнення в межах від 30 до 50 000 н.м.д.г.), але відповідно до ч. 4 ст. 53 КК може бути призначений з розстрочкою його виплати певними частинами строком до одного року. Що ж стосується довічного позбавлення волі, то воно хоча й триває в часі, проте ні в законі, ні у вироку суду певний строк його застосування до засудженого не встановлюється. Застосування ж такого безстрокового покарання, як конфіскація майна, навпаки, вичерпується самим фактом виконання вироку, тому цей вид покарання прийнято називати одноактним.

Класифікація з урахуванням застосування заходів виправно-трудового впливу: покарання, пов'язані з виправно-трудовим впливом; покарання, не пов'язані з виправно-трудовим впливом.¹ До покарань, які пов'язані з виправно-трудовим впливом, належать: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. До покарань, які не пов'язані з виправно-трудовим впливом, належать: штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт.

За можливістю призначення покарання поділяються на загальні та обмежені. Загальні покарання можуть застосовуватися без обмежень до всіх категорій осіб, наприклад, позбавлення волі на певний строк.²

Обмежені покарання можуть бути призначені тільки відповідній категорії осіб, за винятком тих, що зазначаються у кримінальному законі. Наприклад, згідно з ч. 3 ст. 61 КК обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів 1 та 2 групи.

Класифікація покарань із урахуванням указівки в санкціях статей Особливої частини: покарання, які зазначені в санкції статті; покарання, які не зазначені в санкції статті. Тут треба зазначити, що майже всі покарання зазначаються в санкціях статей Особливої частини КК. Виняток становить позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, яке зазначене лише в ст. 54 КК Загальної частини КК. Воно призначається за вироком суду тільки за відповідних підстав, передбачених у кримінальному законі.

Покарання застосовувані і не застосовувані до неповнолітніх. Так, до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк. Також, до неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Таким чином, до неповнолітніх не застосовуються такі види покарань як, наприклад, обмеження волі або довічне позбавлення волі.

Не виключаються класифікації покарань і за іншими ознаками, на підставі яких можуть бути виділені, наприклад, покарання: майнового характеру (ст. 53 КК); пов'язані з обмеженням службової чи трудової діяльності засудженого (ст. 55 КК); пов'язані з обмеженням засудженого волі (ст. 61 КК) чи ізоляцією його від суспільства (ст. 63 КК); від відбування яких можливе або, навпаки, неприпустиме звільнення з випробуванням (ч. 1 ст. 75 КК), умовно-дострокове звільнення (ст. 81 КК) чи заміна невідбутої їх частини більш м'яким видом покарання (ст. 82 КК) тощо.

Таким чином, слід ураховувати, що як наведені, так й інші можливі класифікації покарань мають не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення, бо сприятимуть максимальній індивідуалізації покарання, правильному встановленню підстав, порядку і меж їх застосування, виявленню тих особливостей призначення окремих видів покарань, які повинен ураховувати суд при їх застосуванні в кожному конкретному випадку.

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного дослідження можна зробити основні висновки.

Так, можна констатувати, що покарання - це один із центральних інститутів кримінального права, якому відведена важлива роль щодо охорони найбільш значущих суспільних відносин від злочинних посягань.

Під інститутом покарання розуміється об’єктивно утворена, відносно відособлена, складна, міжгалузева, охоронно-регулятивна система кримінально-правових приписів, які охоплюють мету, вид і розмір покарання (у положеннях як Загальної, так і Особливої частин КК України), положення щодо призначення та звільнення від покарання та його відбування.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Аналіз цього поняття дає можливість виділити основні ознаки покарання, які визначають його соціальний та правовий зміст і відрізняють цей вид державного примусу від інших. Такими розпізнавальними ознаками є:

- визнання покарання найбільш суворим заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення. Воно примушує винну особу до законослухняної поведінки;

- застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, тому що особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Отже, покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності. Тому оцінка покарання як логічного юридичного наслідку злочину є його характерною ознакою;

- покарання - це визначений у законі вид державного примусу, призначення якого можливе лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру;

- покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. У цьому проявляється така його властивість, як кара, що робить покарання найгострішим заходом державного примусу. Кара - це властивість будь-якого кримінального покарання. Вона визначається видом і строком покарання, наявністю фізичних, майнових і моральних позбавлень і обмежень. Кожне покарання спричиняє і різного ступеня моральні страждання - ганьбу, сором перед суспільством і своїми близькими. Усі ці обмеження визначають кару як ознаку покарання. Обсяг кари як ознаки покарання завжди повинен відповідати тяжкості злочину;

- покарання засудженого завжди виражає негативну оцінку з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця. Авторитетність такої оцінки закріплюється обвинувальним вироком, що містить конкретну міру покарання і ухвалюється судом від імені держави. Таким чином, з точки зору кримінального закону призначене покарання виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого злочину, так і особи, що його вчинила;

- покарання завжди носить особистий характер, тобто призначення кримінального покарання і його виконання можливі тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Воно не може бути покладене на інших осіб, навіть близьких родичів, хоча, безумовно, зачіпає і їх інтереси;

- покарання винної особи за вчинений злочин тягне за собою судимість. За своїм змістом судимість - це певний правовий статус засудженого, який пов'язаний з різного роду правообмеженнями та іншими несприятливими наслідками, протягом визначеного в законі строку.

Покарання завжди має призначатися з додержанням двох важливих напрямків, властивих каральній політиці держави: 1) застосування суворих покарань до осіб, що вчинили тяжкі чи особливо тяжкі злочини, а також до організаторів і активних учасників організованих злочинних угрупувань; 2)застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією винного від суспільства, і навіть звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили вперше злочини невеликої або середньої тяжкості. Поєднання цих напрямків знайшло відображення у чинному КК і має бути реалізовано в діяльності судових органів.

Мета покарання – це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його щодо особи, яка вчинила злочин. У чинному кримінальному законі питання про мету покарання вирішено в ч. 2 ст. 50 КК, де вказано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Наведене свідчить про те, що закон виходить із змішаних теорій визначення мети покарання, оскільки називає метою покарання:

1) кару як відплату за вчинене;

2) виправлення засудженого;

3) запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим (спеціальне запобігання);

4) запобігання вчиненню злочинів з боку інших осіб (загальне попередження).

Застосовуючи покарання, суд має на меті покарати винного, що необхідно для захисту суспільства і для задоволення почуття обурення і справедливості потерпілого, його близьких та суспільства в цілому. Визнання кари метою покарання не зменшує кари як суттєвої властивості (ознаки) будь-якого покарання. Кара виступає у двох іпостасях, що перебувають у діалектичній єдності. Але їм притаманні і деякі особливості. Кара як органічна властивість (ознака) покарання знаходить своє вираження не тільки в його застосуванні, а й у відповідній нормі Загальної частини КК, де описані характерні його ознаки, а також у санкції статті Особливої частині КК, у якій передбачений конкретний вид (види) покарань. У такій якості кара не тільки визначає характер покарання, а й значною мірою забезпечує досягнення всіх цілей покарання. Однак кара як мета виражається тільки у призначенні і реалізації (виконанні) конкретної міри покарання стосовно особи, яка вчинила злочин. Тут уже визначаються конкретний вид і строк (міра) покарання, індивідуалізується характер фізичних і моральних позбавлень та обмежень, яких повинен зазнати засуджений у відплату за вчинений ним злочин. Забезпечення цієї мети — обов'язкова відповідь держави на вчинення злочину. Мета кари здійснюється завжди при застосуванні будь-якого покарання.

Досягнення мети виправлення засудженого припускає усунення суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, внаслідок якого у винного з'являється схильність до правомірної поведінки і головне - засуджений під час і після відбування покарання не вчиняє нових злочинів.

Виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на свідомість і волю засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність, а ще краще, нехай навіть під страхом покарання прищепити повагу до закону. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що саме по собі є важливим результатом застосування покарання, суттєвим показником його ефективності.

Мета запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим (спеціальна превенція). Досягнення цієї мети відбувається шляхом такого впливу покарання на засудженого, який позбавляє його можливості вчиняти нові злочини. Такого результату може бути досягнуто самим фактом його засудження і тим більше - виконанням покарання, коли засуджена особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють її можливості вчинити новий злочин.

Мета запобігання вчиненню злочинів іншими особами (так звана загальна превенція) полягає в такому впливі покарання, який забезпечує запобігання вчинення злочину з боку інших осіб і звернений, насамперед, до осіб, схильних до вчинення злочину. Більшість громадян не вчиняють злочинів не під загрозою покарання, а внаслідок своїх моральних властивостей, принципів, громадських, релігійних настанов і переконань.

Досягнення цієї мети забезпечується самим оприлюдненням законів, санкції яких попереджають про обов'язковість засудження і призначення покарання щодо кожного, хто порушить ці закони засудженням винного, призначенням покарання та його виконанням. Частіше це відлякує, застерігає схильних до вчинення злочинів. Страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення злочину. Причому більшою мірою такий вплив здійснює невідворотність покарання, а не його суворість.

Передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну їх систему, яка закріплена у ст. 51 КК у формі встановленого кримінальним законом і обов'язкового для суду вичерпного переліку видів покарань, які розташовані у певному порядку відповідно до ступеня їх суворості від менш суворого до більш суворого виду покарання.

Встановлюючи цей перелік, законодавець, по-перше, створює тим самим основу для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК, у яких передбачені окремі види покарань і визначені межі їх призначення за окремі злочини, і, по-друге, надає можливість забезпечити при застосуванні судами конкретних видів покарань необхідну їх індивідуалізацію відповідно до ступеня тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таким чином, система покарань є тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів щодо застосування покарань.

Установлений у ст. 51 КК розподіл (класифікація) усіх видів покарань на менш і більш суворі має універсальний характер, бо використовується як при конструюванні певних кримінально-правових інститутів, так і при побудові санкцій статей Особливої частини КК, а також у практиці призначення покарань. Тому в усіх без винятку альтернативних санкціях статей Особливої частини КК, передбачені в них види покарань, також перелічені в послідовності від менш до більш суворого, тобто розташовуються у тому самому порядку, який встановлений у ст. 51 КК.

Але перелічені у ст. 51 КК види покарань співвідносяться між собою не тільки ступенем їх суворості, а й знаходяться між собою в інших зв'язках та залежностях. Тому за певними ознаками, безпосередньо закріпленими у кримінальному законі або такими, що випливають з його змісту, покарання можуть бути класифіковані й за іншими підставами.

Так, за порядком їх призначення (способом застосування) закон поділяє всі види покарань на основні, додаткові й такі, що можуть бути призначені як основні і як додаткові.

За суб'єктом, до якого застосовуються покарання, вони можуть бути класифіковані на загальні та спеціальні.

За можливістю визначення строку (терміну дії правообмежень, що складають зміст покарання) виділяють покарання строкові та безстрокові.

Можливі класифікації покарань і за іншими ознаками, на підставі яких можуть бути виділені, наприклад, покарання: майнового характеру; пов'язані з обмеженням службової чи трудової діяльності засудженого; пов'язані з обмеженням засудженого волі чи ізоляцією його від суспільства; застосовувані і не застосовувані до неповнолітніх; від відбування яких можливе або, навпаки, неприпустиме звільнення з випробуванням, умовно-дострокове звільнення чи заміна невідбутої їх частини більш м'яким видом покарання тощо.

Як наведені, так й інші можливі класифікації покарань мають не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення, бо сприятимуть максимальній індивідуалізації покарання, правильному встановленню підстав, порядку і меж їх застосування, виявленню тих особливостей призначення окремих видів покарань, які повинен ураховувати суд при їх застосуванні в кожному конкретному випадку.

Таким чином, роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень Кримінального кодексу України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Воно має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів. Тільки таке покарання може сприйматися винним та іншими особами як кінцевий і дійсно заслужений результат вчиненого злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.: // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25 - 26. - Ст. 131.

3. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 р., затв. законом від 28.12.1960 . // Відомості Верховної Ради України. - 1961. - № 2. - Ст. 14.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України. – Х.: Одісей, 2012. – 360 с.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – К.: Парлам. вид-во, 2006. – 207 с.

6. Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 р. // Зб. Постанов Пленуму Верховного суду України у кримінальних справах. – Х.: Одіссей, 2003. – 393 с.

7. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник / Под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. - Харьков: «Право», 1999. – 608с.

8. Баулін Ю. Кримінальна відповідальність: сутність, зміст та правова форма / Ю. Баулін // Вісник Акад. правових наук України: зб. наук. пр. – 2004. – № 2 – 3. – 624 с.

9. Беляев H.A. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации / H.A. Беляев. - Л.: ЛГУ, 1986. - 175 с.

10. Березовський A.A. Зміст покарання як заходу кримінально-правового впливу // Правове життя сучасної України / Відп. ред. д-р юрид. наук. проф. Ю.М. Оборотов // Одеська національна юридична академія. - О.: Фенікс, 2009. - 609 с.

11. Большой энциклопедический словарь. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Большая рос. энцикл., 1998. — 1456 с.

12. Будзинский С. Начала уголовного права / С. Будзинский. - Варшава: Типография И. Яворского, 1970. – 247 с.

13. Велиев С.А. Личность виновного и ее исследование при назначении наказания // Изв. высш. учеб. заведений. Сер. Правоведение. – 2002. – №4. – 165 с.

14. Вечорова Є.М. Покарання, кара та кримінально-правовий вплив: питання співвідношення // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. -№4,- 96 с.

15. Гуторова Н.О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України: Дис. д-ра юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія» / Гуторова Н.О. - Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2002. – 348 с.

16. Денисова Т.А. Кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчий аналіз: Монографія. - Запоріжжя: КПУ, 2007. - 340 с.

17. Дуюнов В.К. Проблемы наказания в новом уголовном праве России. – Белгород: Изд-во Белгор. гос. ун-та, 1998. – 104 с.

18. Єдиний державний реєстр судових рішень //http://www.reyestr. court.gov.ua

19. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы / И.И. Карпец. - М.: Юридическая литература, 1973. - 287 с.

20. Кримінальне право України. Загальна частина: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов — К.; X.: Юрінком Інтер — Право, 2001. — 416 с.

21. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003. – 496 с.

22. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004. – 656 с.

23. Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І. Бажанова та ін. – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 816 с.

24. Кругликов Л.Л. Практикум по уголовному праву. Общая часть. Особенная часть: учеб. пособие. — М.: БЕК, 2002. — 352 с.

25. Ломако В.А. Применение условного осуждения / В.А. Ломако. - Харьков: Вища школа, 1976. – 101 с.

26. Митрофанов І.І. Система покарань у механізмі реалізації кримінальної відповідальності. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: юриспруденція. Вип.5. О.: Фенікс, 2013. – 198 с.

27. Навроцкий В.А. Уголовное право Украины. Особенная часть. Курс лекций / В.А. Навроцкий. - М.: Т-во «Знание», КОО, 2000. - 771 с.

28. Науковий коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.Й. Коржанського. - К.: Атіка, Академія, 2001. – 953 с.

29. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під загальною редакцією М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: «Форум», 2004., у 2-х ч. – Ч.2. – 984 с.

30. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. У 2 ч. Ч. 1 / за заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. — К.: ФОРУМ, 2001. — 393 с.

31. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2005.–1064 с.

32. Новое уголовное право России. Общая часть: Учеб. пособие / Г.Н. Борзенков, С.В. Бородин, Н.Ф. Кузнецова и др. – М.: Зерцало,ТЕИС, 1996. – 168 с.

33. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1962. - 157с.

34. Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в советском уголовном праве: Политико-юрид. исследование / И.С. Ной. - Саратов: изд-во. Сарат. ун-та, 1973. – 113 с.

35. Ожегов С.И. Словарь русского языка: около 57 000 слов / под ред. чл.-кор. АН СССР Н.Ю. Шведовой. — 18-е изд., стер. — М.: Рус. яз., 1987. — 797 с.

36. Омельчук О.М. До питання про загальні засади призначення покарання // Університетські наукові записки, 2007. -№ 2 (22). - 348 с.

37. Остроумов С.С. О преступлении и наказании (Основные уголовно-правовые и криминологические аспекты) / С.С. Остроумов, М.И. Якубович. - М.: Изд-во Общества «Знание» РСФСР, 1986. – 133 с.

38. Павлушин А.Н. О целях наказания в советском уголовном праве // Цели уголовного наказания: учебно-метод. материалы / под ред. В.А. Елеонского; Рязанская высшая школа МВД СССР, Кафедра уголовного права. - Рязань, 1990. – 78 с.

39. Пионтковский А.А. Об условном осуждении или системе испытания / А.А. Пионтковский. Одеса: Типо-Литогр. Штаба Одес. воен. округа, 1994. – 99 с.

40. Познышев С.В. Основные вопросы учения о наказании. – М., 1994. – 408 с.

41. Рагимов И.М. Философия наказания и проблемы его назначения. - Баку: Дипломат, 1998. - 126 с.

42. Сергиевский Н.Д. Русское уголовное право: Пособие к лекциям.- Спб., 1995. - 320 с.

43. Силкин В.П. Уголовно-правовые санкции за преступления против собственности: Дис. канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Уголовное право и криминология» / Силкин В.П. - СПб.: Санкт-Петербургский юридический институт Генеральной прокуратуры РФ, 2004. – 149 с.

44. Советское уголовное право. Общая и особенная части: учебник / [Демидов Ю.А., Загородников Н.И., Кириченко В.Ф., Якубович М.И.]; под ред. В.Д. Меньшагина. - М.: Госюриздат, 1962. - 479 с.

45. Старков В.О., Милюков С.Ф. Наказание: уголовно-правовой и криминологический анализ. — СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. — 461 с.

46. Степанюк А.Ф. Сущность исполнения наказания / А.Ф. Степанюк. - Харьков: Фолио, 1999. – 63 с.

47. Стручков Н.А. Советское исправительно-трудовое право. Общая часть: Учеб. для слушателей вузов МВД СССР. – М., 1997. – 307 с.

48. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. Часть общая. Т. 2. – М.: Наука, 1994. – 393 с.

49. Трубников В. М. Арешт як вид кримінального покарання та особливості його застосування: монографія / В.М. Трубников, Ю.В. Шинкарьов - X.: Харків юридичний, 2007. – 155 с.

50. Уголовне право України: навч. посіб. / за заг. ред. Л.В. Багрій-Шахматова. — О.: ОНМУ, 2004. - 676 с.

51. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: конспект лекций / под ред. проф. Л.В. Иногамовой-Хегай. — М.: ИНФРА-М, 2002. — 200 с.

52. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник / Под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – Харьков: «Право», 1998. – 418 с.

53. Уголовное право: словарь-справочник / Авт. - сост. д-р юрид. наук Т.А. Лесниевски-Костарева. — М.: НОРМА-ИНФРА М, 2000. — 432 с.

54. Уголовное право БССР. Часть Общая / под. Общей ред. И.И. Горелина и И.С.Тишкевича, Мн., «Вішєйш. Школа», 1973. - 368 с.

55. Уголовный кодекс Украины: комментарий / под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. — X.: Одиссей, 2001. — 960 с.

56. Филимонов В.Д. Криминологические основы уголовного права / В.Д. Филимонов. - Томск: Изд-во ТГУ, 1981. – 180 с.

57. Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. – М.: Добросвет, 2000. – 463 с.

58. Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів): навчальний посібник. / О.Г. Фролова. - К.: АртЕк, 1997. - 208 с.

59. Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973.- 160 с.

60. Шаргородський М.Д. Наказание по уголовному праву. - Ч. 2 (Наказание по советскому уголовному праву) / М.Д. Шаргородский. - М.: Госюриздат, 1958. - 239 с.

61. Шинальський О. Мета покарання / О. Шинальський // Вісник прокуратури. - 2003. - № 8 (26). – 49 с.

62. Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко [та ін.]. — К.: Укр. енцикл., 1998. — 736 с.

63. Юридична енциклопедія: у 6 т. / Ю.С. Шемшученко (гол. ред.). – К.: Укр. енцикл., 2003. – Т. 5. – 736 с.

1 Навроцкий В.А. Уголовное право Украины. Особенная часть. Курс лекций / В.А. Навроцкий. - М.: Т-во «Знание», КОО, 2000. - С. 45.

1 Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під загальною редакцією М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: «Форум», 2004., у 2-х ч. – Ч.2. – С.208.

1 Шаргородський М.Д. Наказание по уголовному праву. - Ч. 2 (Наказание по советскому уголовному праву) / М.Д. Шаргородский. - М.: Госюриздат, 1958. - С. 87.

2 Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник / Под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. - Харьков: «Право», 1999. – С. 43.

3 Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. – М.: Добросвет, 2000. – С. 98.

1 Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973.- С. 109.

1 Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в советском уголовном праве: Политико-юрид. исследование / И.С. Ной. - Саратов: изд-во. Сарат. ун-та, 1973. – С. 87.

2 Дуюнов В.К. Проблемы наказания в новом уголовном праве России. – Белгород: Изд-во Белгор. гос. ун-та, 1998. – С.34.

3 Пионтковский А.А. Об условном осуждении или системе испытания / А.А. Пионтковский. Одеса: Типо-Литогр. Штаба Одес. воен. округа, 1994. – С.39.

1 Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник / Под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – Харьков: «Право», 1998. – С.75.

1 Юридична енциклопедія: у 6 т. / Ю.С. Шемшученко (гол. ред.). – К.: Укр. енцикл., 2003. – Т. 5. – С.420.

1 Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003. – С. 82.

2 Науковий коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.Й. Коржанського. - К.: Атіка, Академія, 2001. – С. 301.

1 Сергиевский Н.Д. Русское уголовное право: Пособие к лекциям.- Спб., 1995. - С. 102.

1 Ломако В.А. Применение условного осуждения / В.А. Ломако. - Харьков: Вища школа, 1976. – С.45.

1 Познышев С.В. Основные вопросы учения о наказании. – М., 1994. – С.203.

1 Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973.- С.87.

1 Рагимов И.М. Философия наказания и проблемы его назначения. - Баку: Дипломат, 1998. - С.17

1 Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы / И.И. Карпец. - М.: Юридическая литература, 1973. - С.38.

2 Березовський A.A. Зміст покарання як заходу кримінально-правового впливу // Правове життя сучасної України / Відп. ред. д-р юрид. наук. проф. Ю.М. Оборотов // Одеська національна юридична академія. - О.: Фенікс, 2009. - С.90.

3 Митрофанов І.І. Система покарань у механізмі реалізації кримінальної відповідальності. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: юриспруденція. Вип.5. О.: Фенікс, 2013. – С.194.

4 Ломако В.А. Применение условного осуждения / В.А. Ломако. - Харьков: Вища школа, 1976. – С.19.

5 Павлушин А.Н. О целях наказания в советском уголовном праве // Цели уголовного наказания: учебно-метод. материалы / под ред. В.А. Елеонского; Рязанская высшая школа МВД СССР, Кафедра уголовного права. - Рязань, 1990. – С.23.

6 Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1962. - С.29.

1 Єдиний державний реєстр судових рішень //http://www.reyestr. court.gov.ua.

2 Єдиний державний реєстр судових рішень //http://www.reyestr. court.gov.ua.

1 Омельчук О.М. До питання про загальні засади призначення покарання // Університетські наукові записки, 2007. -№ 2 (22). - С.330.

1 Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973.- С.59.

1 Беляев H.A. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации / H.A. Беляев. - Л.: ЛГУ, 1986. - С.64.

2 Денисова Т.А. Кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчий аналіз: Монографія. - Запоріжжя: КПУ, 2007. - С.61.

3 Уголовное право БССР. Часть Общая / под. Общей ред. И.И. Горелина и И.С.Тишкевича, Мн., «Вішєйш. Школа», 1973. - С.201.

4 Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973.- С.16.

5 Вечорова Є.М. Покарання, кара та кримінально-правовий вплив: питання співвідношення // Південно-український правничий часопис. - 2008. -№4,- С.95.

1 Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів): навчальний посібник. / О.Г. Фролова. - К.: АртЕк, 1997. – С.98.

2 Трубников В. М. Арешт як вид кримінального покарання та особливості його застосування: монографія / В.М. Трубников, Ю.В. Шинкарьов - X.: Харків юридичний, 2007. – С.102.

1 Гуторова Н.О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України: Дис. д-ра юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія» / Гуторова Н.О. - Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2002. – С.51.

1 Шинальський О. Мета покарання / О. Шинальський // Вісник прокуратури. - 2003. - № 8 (26). – С.23.

2 Степанюк А.Ф. Сущность исполнения наказания / А.Ф. Степанюк. - Харьков: Фолио, 1999. – С.41.

1 Силкин В.П. Уголовно-правовые санкции за преступления против собственности: Дис. канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Уголовное право и криминология» / Силкин В.П. - СПб.: Санкт-Петербургский юридический институт Генеральной прокуратуры РФ, 2004. – С. 92.

2 Денисова Т.А. Кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчий аналіз: Монографія. - Запоріжжя: КПУ, 2007. - С.209.

1 Будзинский С. Начала уголовного права / С. Будзинский. - Варшава: Типография И. Яворского, 1970. – С.105.

2 Филимонов В.Д. Криминологические основы уголовного права / В.Д. Филимонов. - Томск: Изд-во ТГУ, 1981. – С.68.

1 Пионтковский А.А. Об условном осуждении или системе испытания / А.А. Пионтковский. Одеса: Типо-Литогр. Штаба Одес. воен. округа, 1994. – С.43.

2 Велиев С.А. Личность виновного и ее исследование при назначении наказания // Изв. высш. учеб. заведений. Сер. Правоведение. – 2002. – №4. – С.94.

1 1. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. Часть общая. Т. 2. – М.: Наука, 1994. – С.97.

1 Стручков Н.А. Советское исправительно-трудовое право. Общая часть: Учеб. для слушателей вузов МВД СССР. – М., 1997. – С. 65.

1 Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973.- С.87.

1 Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в советском уголовном праве: Политико-юрид. исследование / И.С. Ной. - Саратов: изд-во. Сарат. ун-та, 1973. – С.67.

1 Остроумов С.С. О преступлении и наказании (Основные уголовно-правовые и криминологические аспекты) / С.С. Остроумов, М.И. Якубович. - М.: Изд-во Общества «Знание» РСФСР, 1986. – С.84.

1 Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003. – С. 70.

1Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. У 2 ч. Ч. 1 / за заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. — К.: ФОРУМ, 2001. — С.258.

2 Ожегов С.И. Словарь русского языка: около 57 000 слов / под ред. чл.-кор. АН СССР Н.Ю. Шведовой. — 18-е изд., стер. — М.: Рус. яз., 1987. — С.624.

3 1. Большой энциклопедический словарь. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Большая рос. энцикл., 1998. — С.1101.

1 Новое уголовное право России. Общая часть: Учеб. пособие / Г.Н. Борзенков, С.В. Бородин, Н.Ф. Кузнецова и др. – М.: Зерцало,ТЕИС, 1996. – С.67.

2 Уголовное право: словарь-справочник / Авт.-сост. д-р юрид. наук Т.А. Лесниевски-Костарева. — М.: НОРМА-ИНФРА М, 2000. — С. 330.

1 Кримінальне право України. Загальна частина: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов — К.; X.: Юрінком Інтер — Право, 2001. — С.306.

2 Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко [та ін.]. — К.: Укр. енцикл., 1998. — С.488.

3 Уголовный кодекс Украины: комментарий / под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. — X.: Одиссей, 2001. — С.134.

4 Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: конспект лекций / под ред. проф. Л.В. Иногамовой-Хегай. — М.: ИНФРА-М, 2002. — С.135.

5 Уголовне право України: навч. посіб. / за заг. ред. Л.В. Багрій-Шахматова. — О.: ОНМУ, 2004. - С.454.

1 Кругликов Л.Л. Практикум по уголовному праву. Общая часть. Особенная часть: учеб. пособие. — М.: БЕК, 2002. — С.86

2 Старков В.О., Милюков С.Ф. Наказание: уголовно-правовой и криминологический анализ. — СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. — С.13.

1 Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І. Бажанова та ін. – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – С.93.

1 Советское уголовное право. Общая и особенная части: учебник / [Демидов Ю.А., Загородников Н.И., Кириченко В.Ф., Якубович М.И.]; под ред. В.Д. Меньшагина. - М.: Госюриздат, 1962. – С.202.

1 Баулін Ю. Кримінальна відповідальність: сутність, зміст та правова форма / Ю. Баулін // Вісник Акад. правових наук України: зб. наук. пр. – 2004. – № 2 – 3. – С. 129.

1 Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004. – С.306.

2 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2005.–С. 401.