2.2. Негаторний позов

Як вже відомо при віндикаційному позові власник звертається з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння, але власник також може звертатись з вимогою про усунення будь-яких перешкод, які заподіюються третіми особами та цим самим заважають власникові здійснювати своє право користування та право розпоряждення майном. У цивілістиці такий спосіб дістав назву негаторний позов (від лат. actio negatoria - той, що заперечує).

Отже, негаторний позов - позадоговірна вимога володіючого власника майна до третіх осіб, які своєми діями або бездіяльністю перешкоджають власнику у здійсненні його правомочностей володіння, користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння, про що говориться у ч.1 ст.391 Цивільного кодексу України.

Негаторний позов, як і віндикаційний, має місце у випадку відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин та може бути поданий щодо індивідуально-визначеного майна.

Сторонами позову є позивач та відповідач.

Позивачем у негаторному позові є власник майна, або особа яка володіє майном на іншій законній підставі (титульний володілець). До останніх можуть належати суб'єкти речових прав (підприємство, організація, установа, що не є власником майна, але володіє ним на праві господарського відання або оперативного управління, що позбавлена можливості користуватися або розпоряджатися майном), також суб'єкти зобов'язальних прав, які пов'язані з володінням (орендар, перевізник, охоронець тощо).

При вирішенні питання хто з вищезазначених осіб може бути позивачем слід виходити з обсягу правомірності обох названих осіб. Родимо висновок, якщо право володіння належить не власникові, то позов має право подавати лише володілець майна, а власник може звернутись з таким позовом лише після припинення у володільця згаданого права на володіння.

Відповідачем у негаторному позові є особа, яка своїми протиправними діями створює перешкоди у здійсненні позивачем свого законного права користування та розпорядження річчю.

Предметом такого позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні своїх правомочностей власника майна.

Об'єктом є усунення триваючого правопорушення, що зберіглося до моменту подання такого позову до суду.

Підставою для цього виду позову є обставини, які підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном та відповідно дії зі сторони відповідача, що перешкоджають позивачу використанню належних йому прав, позадоговірний характер правовідносин між сторонами спору.

Прикладом негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні власником свого права користування та розпорядження майном є: позов власника до відповідача, який без належний правових підстав використовує для зберіганя свого майна нерухому будівлю власника; позов власника про виселення фізичних осіб з неправомірно зайнятих ними житлових приміщень; позов власника гаража до власника сусіднього гаража, який розмістив свої будівельні матеріали поряд з воротами і тим самим заважає виїзду його машини тощо.

Варто зазначити, що на відміну від ЦК УРСР 1964р., сучасний Цивільний кодекс України 2003р. надає позивачу право звернення до суду з вимогою про заборону відповідачені вчинення дій, що можуть порушити право позивача, або вимагати вчинення дій з метою запобігання такому правопорушенню за умови, якщо позивач має підстави передбачити можливість порушення іншою особою свого права власності (ст.386 ЦК).

Умови задоволення негаторного позову:

• встановлення судом факту протиправності дій відповідача, задоволення позовних вимог позивача не залежить від наявності вини відповідача;

• за наявності обгрунтування позивачен своїх вимог;

• зазначені у позові неправомірні дії відповідача, що перешкоджають здійсненню права користування та разпорядження власника своїм майном продовжуються на момент подання позовної заяви до суду;

• відсутність зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем.

Умови відхилення негаторного позову:

• дії відповідача лежать у правомірній площині та грунтуються на відповідному чинному законі або договорі;

• на момент подання негаторного позову до суду неправомірна поведінка відповідача припинила своє існування;

• позивач у своїй позовній заяві не надав суду обгрунтованих фактів, які б підтверджували наявність протиправної поведінки зі сторони відповідача.

Захист прав та законних інтересів позивачів у негаторному позову надається судом у формі припинення дій, що порушують право або відновлення становища, яке існувало до такого правопорушення.

При задоволенні позовних вимог у негаторному позові, суд у резолютивній частині рішення визначає дії, які в обов'язковому порядку має вчинити відповідач з метою усунення порушень прав позивача та строк виконання таких дій.

Позовна давність за даним видом позову не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. Тому негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує саме правопорушення.

РОЗДІЛ III. ДОПОМІЖНІ РЕЧОВО-ПРАВОВІ СПОСОБИ ЗАХИСТУ РЕЧОВИХ ПРАВ

За своїм змістом та правовою природою цивільно-правові засоби захисту речових прав є досить неоднорідними. Одні з них спрямовані на захист права власності безпосередньо, інші - опосередковано. На законодавчому рівні не існує чітко визначеної та конкретної класифікації засобів захисту права власності. Саме тому щодо класифікації засобів (способів) захисту права власності існують досить таки різні погляди вчених-цивілістів.

Багато вчених вважає за необхідне відносити до категорії речово-правових засобів захисту речових прав виключно два способи, а саме - позов про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація) та позов про усунення перешкод у здійсненні власником права власності (негаторис).

Я підтримую думку деяких авторів, таких як російський вчений цивіліст Є.А. Суханов, який відносить до додаткових речово-правових способів захисту речових прав такі позови як:

-позов про визнання права власності;

-позов про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту).

Відсутність встановленої законодавцем спеціальної і загальнообов'язкової класифікації цивільно-правових засобів (способів) захисту речових прав та відсутність єдності в поглядах юристів щодо цього питання дає право вважати доцільною класифікацію з урахуванням їх поділу на речово-правові і зобов'язально-правові та законодавчого закріплення спеціальних засобів в особливих випадках порушення прав власності.