3.1.Позов про визнання права власності (речового права)

Різновидом речово-правових способів захисту речових прав є позов про визнання права власності. Хоча щодо такого твердження є певні застереження, оскільки його приналежність до категорії речово-правових засобів захисту речових прав не визначена на законодавчому рівні. У юридичній літературі позов про визнання права власності розглядається у трьох аспектах:

1) як позов, що супроводжує віндикаційний позов;

2) як вид негаторного позову;

3) як самостійний позов.

Неоднозначність правової природи цього позову може бути певною мірою прийнятна, але це залежить від конкретних обставин.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Варто зазначити наступне, позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві у випадку, коли в інших осіб виникають сумніви щодо наявності правової підстави на приналежне ньому майно, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів або втратою правовстановлюючих документів власника, що посвідчують його право на майно.

Власник може звернутися до суду із заявою про визнання права власності за обставин, коли суб'єктивне право власності ще безпосередньо не було порушено іншими особами, але позов у такому випадку матиме самостійне правове значення і не вимагатиме винесення якогось зобов'язуючого рішення для інших осіб, оскільки відсутня така сторона, як відповідач. Така справа буде розглядатися в порядку окремого провадження (справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення - статті 256-259 ЦПК). У цій справі заявниками будуть виступати заявник (власник майна) та інші заінтересовані особи. Конкретного визначення кола осіб, які можуть виступати заінтересованими особами у ЦПК не визначено, що викликає проблеми на практиці при вирішенні таких спорів. Якщо заінтересована особа заявляє про порушення спору про право, суддя залишає таку заяву без розгляду і роз'ясняє заінтересованим особам про те, що вони мають право подати позов на загальних підставах (п.6 ст.235 ЦПК).

Водночас можливі позови про визнання права власності (речового права) у яких є конкретні відповідачі. Як приклад можна привести позов одного з подружжя про визнання права роздільної чи спільної власності на те чи інше майно; позови про визнання права власності на майно, створене у відповідності до договору про сумісну діяльність, якщо це право не визнається співвласником (співвласниками), учасником (учасниками) такого договору.

За змістом ст. 392 ЦК України позов про визнання за власником права власності можливий у разі оспорювання або невизнання його іншою особою, яка і має бути відповідачем у разі звернення власника до суду. Натомість ця сама стаття не визначає особу відповідача у разі втрати власником правовстановлюючого документа. Власне можуть бути також ситуації, коли особи, які оспорюють, не визнають право власності відсутні, але власник не може реалізувати свої правомочності з огляду на те, що ним в силу тих чи інших обставин не були оформлені правовстановлюючі документи, наприклад щодо нерухомості, власником не можуть бути надані передбачені законом документи для одержання свідоцтва про право власності. Щодо цього вже висловлювалася думка, що в таких та інших випадках відповідач у позові відсутній.

Характеризуючи даний вид позову можемо сказати, що він є абсолютним оскільки може бути пред'явлений до будь-якої особи та не пов'язаний з якими-небудь зобов'язально-правовими правовідносинами. Позов про визнання права власності (речового права) відноситься до речових, так як він спрямований на захист індивудуально-визначеного майна. Сутність цього позову полягає у визнанні права власності на майно, але за своїм змістом та формою не відноситься ні до віндикаційного, ні до негаторного позову.

Отже, позовом про визнання права власності (речового права) є належно оформлена відповідно до закону вимога власника майна про захист його прав, свобод та законних інтересів, що пред'являється через суд у встановленому законом порядку у разі невизнання або оспорення його права власності іншою особою або у разі втрати власником документа, що засвідчує таке право. Наявність або відсутність майна у володінні власника на момент пред'явлення позову значення не має.

Метою позову є усунення невизначеності відносин права власності щодо майна, власником якого є позивач, або отримання документу, що засвідчує його право власності та який раніше був втрачений власником такого майна.

Позивачем може бути тільки власник майна, що є об'єктом цього позову. Це може бути фізична або юридична особа, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші учасники цивільних відносин, зазначені у ст.2 ЦК.

Відповідачем виступає особа, яка не визнає або оспорює право власності позивача. Відповідно до Цивільного кодексу України такою особою, як вже зазначалося, може бути фізична або юридична особа, територіальні громади, держава, Автономна Республіка Крим тощо.

Предметом позову є вимого власника майна про визнання права власності за ним або підтвердження факту належності такого права власності за ним.

Підставою позову є певні юридичні факти, що містять у собі підтвердження наявності у позивача права власності, а також факти які підтверджують невизнання або оспорення відповідачем права власності позивача.

Доказами у даних справах виступають будь-які фактичні дані, на підставі яких суд зможе встановити наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги позивача і заперечення відповідача, а також інших обставин, що мають значення при вирішенні справи. (ч.1 ст.57 ЦПК).

До доказів зокрема відносять: пояснення сторін (позивача та відповідача), показання свідків, письмові та речові докази (наприклад, правовстановлювальні документи, фіскальні та товарні чеки, розписки, квитанції тощо).

Умови задоволення позову про визнання права власності на майно:

• пред'явлення позову особисто власником майна, щодо якого виник спір;

• право власності оспорюється;

• право власності не визнається іншою особою;

• втрата власником правовстановлюючих документів на майно, що є об'єктом спору;

• наявність фактів, що обгрунтовують позовні вимоги позивача до відповідача.

Умови відхилення позову про визнання права власності на майно:

• звернення до суду з позовною заявою про визнання права власності не власником майна, що є об'єктом позову;

• пред'явлення позову про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити або уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно;

• визнання права власності за померлою особою на підставі позову спадкоємців, оскільки ніхто, крім самого власника, не може звертатись до суду з таким позовом;

• за наявності відмови органу державної реєстрації прав в оформленні права власності на об'єкт нерухомого майна та видачі свідоцтва у зв'язку з ненаданням необхідних для оформлення такого права не с оспоруванням права власності на об'єкт нерухомого майна.

Як зазначив Вищий арбітражний суд України у роз'ясненні «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судо­вим захистом права державної власності» від 29 квітня 1994 р., не є доказом права власності юридичної особи на майно факт його пе­ребування на балансі підприємства (організації), оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визна­чення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату і тому не визначає підстав перебування майна у власності (володінні) підприємства.

Варто зазначити, що вимоги про визнання права власності не є для позивача самоціллю. Досить часто позов про визнання права власності є лише попередньою дією для подальшого застосування власником інших речово-правових заходів захисту права власності на своє майно (віндикаційного або негаторного позову). Такі вимо­ги, пов'язані між собою, можуть бути об'єднані позивачем в одній позовній заяві (ст. 144 ЦПК України), можливість такого об'єднан­ня вимог про визнання права власності на майно і виключення його з опису прямо зазначена у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 р. «Про судову практику в справах про виключення майна з опису».

Оскільки позови про визнання права власності пов'язані з не­визначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, на ці позиви не поширюється дія позовної давності.