3. Вплив культурно-історичного контексту на структуру сім'ї виховання дітей

Історія розвитку сім'ї в контексті розвитку цивілізації У науці зібрана велика кількість достовірної інформації про характер сімейних відносин в історії розвитку суспільства. Зміна с еволюціонувала від проміскуітету (безпорядних статевих зв’язків) групового шлюбу, матріархату і патріархату до моногамії. Сім'я переходила від нижчої форми до вищої у міру того, як суспільство піднімалося східцями розвитку. 'і

Відома американський етнограф М. Мід пропонує розрізняти 3 історичні типи культур: постфігуративні, кофігуративні і префігуратівні. У постфігуративній культурі (традиційній, патріархальній) зміни відбуваються так повільно і поступово, що діди, тримаючи в руках новонароджених онуків, представляють їх майбутнє за образом власного минулого. Представник старшого покоління в такому суспільстві - «закінчений зразок життя, як воно є», прожите їм - схема майбутнього для його дітей. Взаємовідносини вікових верств чітко регламентовані, кожен знає своє місце.

Для ранніх ступенів суспільного розвитку була характерна безладність статевих стосунків. Із появою пологів виник груповий шлюб, який регулював ці відносини. Групи чоловіків і жінок жили поруч і перебували у «комунальному шлюбі» - кожен чоловік вважав себе чоловіком всіх жінок. Поступово формувалася групова сім'я, в якій жінка займала особливе положення. Через гетеризм (гінекократію) - відносини, засновані на високому положенні жінок у суспільстві, - пройшли всі народи в напрямку до індивідуального шлюбу та сім'ї.

Діти знаходились у жіночій групі і переходили до групи чоловіків лише коли дорослішали. Спочатку домінувала ендогамія - вільні зв'язки всередині роду, потім, в результаті виникнення соціальних «табу», екзогамія (від грец. «Екзо» - поза і «Гамос» - шлюб) - заборона шлюбів середині «своїх» родів і необхідність вступати до нього з членами інших спільнот. Рід складався з половин, що виникають в ході з'єднання двох лінійних екзогамних племен, або фратрій (дуально-родова організація); в кожній з яких чоловіки і жінки не могли вступати у шлюб один з одним, а знаходили собі пару серед чоловіків і дружин іншої половини роду.

Табу інцесту (заборони на кровозмішення) досліджував Е. Вестермарк. Він довів, ідо ця потужна соціальна норма зміцнювала сім'ю. З'явилася кровно-родинна сім'я: шлюбні групи було поділено за поколіннями, статевий зв'язок між батьками та дітьми був виключений.

Пізніше склалася пуналуальна сім'я - груповий шлюб, котрий охоплював братів з їхніми дружинами чи групу сестер з їхніми чоловіками. У такій сім'ї був виключений статевий зв'язок між сестрами і братами. Спорідненість визначалася по материнській лінії, батьківство було невідомо. Такі сім'ї спостерігав Л.Морган в індіанських племенах Північної Америки в XIX ст.

Потім сформувався полігамний шлюб - основною рисою якого була можливість мати багато чоловіків чи жінок. Дикуни вбивали новонароджених дівчаток, через що в кожному племені був надлишок чоловіків, а жінки мали кілька чоловіків. У цій, ситуації, коли спорідненість по батьківській лінії визначити було неможливо склалося материнське право (право на дітей залишалося за матір'ю).

Багатоженство виникло через значні втрати чоловіків під час воєн. Чоловіків було мало, і вони мали декількох дружин.

Провідна роль у сім'ї перейшла від жінки (матріархат) до чоловіка (патріархат). За своєю суттю патріархат був пов'язаний зі спадковим правом, тобто з владою батька, а не чоловіка. Завдання жінки зводила до народження дітей, спадкоємців батька. Від неї вимагалося дотримай подружньої вірності, оскільки материнство завжди очевидне, а батьківство – ні.

У кодексі вавилонського царя Хаммурапі, за кілька тисячоліть нашої ери була проголошена моногамія, але разом з тим закріплена, нерівність чоловіків і жінок. Господарем у моногамній сім'ї став чоловік - батько, зацікавлений у тому, щоб утримати власність у руках кровних спадкоємців. Склад сім’ї значно обмежувався, від жінки вимагалась сувора подружня вірність, а перелюбство жорстоко каралось. Чоловікам однак дозволялось брати наложниць. Подібні закони існували у давні і середні віки у всіх країнах.

Багато вчених етнографів відмічали, що антитезою моногамії виступала проституція. У деяких суспільствах була розповсюджена так звана релігійна проституція: вождь племені, шаман чи інший представник влади мав право провести з нареченою першу шлюбну ніч. Пануво переконання, що шаман, користуючись правом першої ночі, освячував подружжя. Великою честю для молодят вважалося, якщо правом першої ночі користувався сам король.

У дослідженнях, присвячених проблемам сім'ї, простежуються основні етапи її еволюції: майже в усіх народів визначення споріднення по матері передувало визначенню спорідненості по батькові; первинному щаблі «статевих відносин поряд з тимчасовими (короткочасними і випадковими) моногамними зв'язками панувала широка свобода шлюбних відносин; поступово свобода статевого життя обмежувалася, зменшувалася кількість осіб, які мають право на, чи іншу жінку (або чоловіка); динаміка шлюбних відносин у історії розвитку суспільства полягала в переході від групового шлюбу до індивідуального_.

Розвиток суспільства детермінував зміну системи цінностей, соціальних норм шлюбу та сім’ї, котрі підтримують розширену сім’ю. Соціокультурні норми високої народжуваності були витіснені соціальними нормами низької народжуваності.

У етнографії накопичений значний обсяг матеріалу/ який відображає національні особливості стосунків у сім'ї. Так, у Стародавній Греції домінувала моногамія. Родини були багаточисленними. Діяло табу інцесту. Батько був господарем своєї дружини, дітей, співмешканок. Чоловік користувалися великими правами. Жінки за зраду піддавалися суворій карі, однак Спартанець міг віддати свою дружину будь-якому гостю, який його просив про це. Діти інших чоловіків залишалися в сім'ї, якщо це були здорові хлопчики.

у Стародавньому Римі заохочувалась моногамія, але поширеними були позашлюбні зв'язки. Згідно із законами римського права, шлюб існував виключно для дітонародження. Велике значення надавалося весільної церемонії, надзвичайно коштовній, розписаній, до дрібниць. Авторитет батька був винятковим, діти підкорялися тільки йому. Жінка вважалася частиною майна чоловіка.

Із розповсюдженням ідей християнства відбулася зміна поглядів на інститут сім'ї у багатьох країнах світу. Так, церковна доктрина освячувала моногамію, сексуальну чистоту, цнотливість, піддавала анафемі наявність багатьох дружин та чоловіків. Однак, на практиці духовенство далеко не завжди слідувало церковним канонам. Церква звеличувала невинність, помірність при вдівстві, добродійне подружжя. Шлюби християн з іновірцями вважалися гріховними. Ліберальне ставлення до них було лише у період раннього християнства, оскільки траплялося так, що за допомогою шлюбу християнин може звернути до істинної віри ще одну загублену у вірі людину.

На ранньому етапі християнства подружжя вважалося приватною справою. Надалі закріпилася норма вступу до шлюбу за згодою священика. Навіть вдова не могла знову вийти заміж без його благословення.

Церква диктувала і правила сексуальних відносин. У 398 р. Карфанесським собором було прийняте рішення, згідно якого дівчина повинна була зберігати невинність три дні і три ночі після весілля. _;І тільки згодом було дозволено вступати в статеві стосунки в шлюбну ніч, але тільки за умови виплати церковного збору. .

Формально християнство визнавало духовну рівність дружини і чоловіка. Однак у дійсності положення дружин було приниженим. Лише деякі категорії жінок - вдови, діви, жінки, котрі служили у монастирях та лікарнях, - мали авторитет у суспільстві, перебували на привілейованому положенні.

У період Середньовіччя в Європі влада і вплив церкви стали сильнішими тому і змінилося ставлення до любові, еросу, пристрасті. Вважалося, що шлюб повинен створюватися не за любов'ю, а з грошових та ділових міркувань. Шлюб став угодою, яку заключали батьки родин, діти на їх вибір не впливали. Будь-який інтимний зв'язок вважався гріхом. Жінка могла спасти свою душу лише у тому випадку, якщо мала статевий акт з чоловіком тільки з наміром зачати дитину і головне залишалася час цього дійства холодною і безучасною. За прилюбодійство відправляли на вогнище. В цей період з'явилося поняття романтичного кохання, було відірване від еросу. Лицарі, які брали участь у христових походах, обирали собі даму серця, до якої мали виключно платонічне почуття саме це оспівували трубадури, міністрелі та барди.

Явна або прихована ненависть монахів до жінок стала однією з причин переслідування відьом. У красивих жінок і дівчат було більше шансів опинитися на вогнищі. Через ці переслідування інквізиції погіршився (за поглядами деяких істориків) європейський генофонд.

Одна з рис середньовічної Європи - стриманість не тільки романтичних, але і будь-яких емоцій. Прояв спонтанних почуттів – радісних або скорботних, - було пропущено через внутрішню цензуру, і чим більше себе людина контролювала, тим більше ставала емоційно «сірою», майже «безколірною».

Емоції, любов та еротику частково реабілітував Ренесанс. Але і зараз у традиціях європейців та в їх світосприйманні існує переваж емоційної самоцензури.

Якщо Середньовіччя підкоряло сексуальну поведінку індивіда завданню укріплення його соціальних, сімейних та родинних зв'язків, буржуазна епоха інтеріорізує сексуальність і на перший план виходять цінності афективно-психологічного порядку. Це підкреслює проблему співвідношення між генітально-еротичними та емоційно-комунікативними компонентами сексуальності. У 18-19 сторіччях вони поступово перетворюються на самостійні, протилежні лінії, які не мають між собою нічого спільного. Формування особливої культурної орієнтації, намагалася перекреслити генітальну сексуальність і підняти чуттєвість «знаходження Бога», як писав німецький філософ Фрідріх Шлеєрмах Романтичний культ кохання і коханих пронизаний містичними настроями «в романтичній любові поєднуються вчення романтиків про сутність життя, про відданість, містична онтологія та етика. Для романтика кохання є містичним пізнанням сутності життя. Кохання відкриває безкінечну душу одне для одного. В коханні зливається земне та небесне, одухотворене, духовне знаходить втілення; кохання є найсолодша земна радість, вона ж - молитва та небесне поклоніння». Однак екзальтована «свята любов» не залишала місця для природної людської чуттєвості. Витіснена еротика у свою чергу відокремилася та створила власну підпільну субкультуру, яка мала свої клуби і центри розповсюдження культивувала все те, що засуджує офіційна культура.

Підпільний порнограф та його читачі не в змозі зв'язати свої еротичні переживання з іншими сторонами свого життя, їх сексуальність розділена на окремі фізіологічні елементи. Джентльмен та містик, навпаки, бояться фізичної сторони сексу.

Ідеалізація інституту шлюбу поєднувалась з крайнім антифемінізмом, який був завуальований під велику повагу до жінки. В літературі XIX сторіччя жінка здебільшого малювалася уособленням ангельської чистоти, але чистота розуміється передусім як асексуальність. Уявлення про те, що «порядна жінка» взагалі не має сексуальних бажань (так було написано у багатьох медичних книгах 19 сторіччя) вельми сприяло як розповсюдженості фригідності у жінок, так і психічній імпотенції у чоловіків.