2. Рушійні сили педагогічного процесу

Рушійна сила - усвідомлення або відчуття труднощів у розв’язанні поставлених завдань.

Рушійними силами педагогічного процесу виступають протиріччя, що виникають між потребами суспільства у якісних результатах освіти та виховання і можливостями сучасного педагогічного процесу, тобто між пізнавальними та практичними завданнями освіти й факти результатами педагогічного процесу.

Протиріччя поділяються на різні види: внутрішні та зос суб’єктивні та об’єктивні, істотні та неістотні. Розглянемо с^ внутрішніх та зовнішніх протиріч, які найбільш динамічно впливаї педагогічний процес.

Внутрішні (діалектичні) - це протиріччя між складниками й тієї ж системи, у нашому випадку - педагогічного процесу. Саме наприклад, збуджують внутрішні психічні сили суб’єктів навч виховання, виступають рушійними силами педагогічного процесу.

Серед внутрішніх виділяють протиріччя:

• між завданнями учнів щодо засвоєння знань, умінь та н

і їх можливостями щодо оволодіннями змістом освіти (і— протиріччя педагогічного процесу);

• між змістом знань та формами і методами їх транслюванню педагогічний процес не дає якісних результатів;

• між прагненням педагогів використовувати комп’ютерні тех_ та слабкою забезпеченістю комп’ютерами навчального закла_

• між потребами обдарованих дітей щодо засвоєння склади за програмний навчальний матеріал і обмеженими можлиш вчителя щодо організації навчання за індивідуальними прог- тощо.

Зовнішні протиріччя - це взаємодії між елементами різних сис— протистоять один одному, але разом з тим взаємно обумовлюють та і доповнюють один одного. До таких протиріч належать:

• протиріччя між соціальним замовленням на під- висококваліфікованих та високоморальних фахівців за падіння суспільної моральності та розбалансованості фіне виробничої й інших сфер у державі;

• між потребами у оновленні матеріально-технічної та мет« бази навчальних закладів і обсягом відведених для цього кси інші протиріччя.

Протиріччя є джерелом змін та розвитку педагогічного проц- не слід їх перетворювати в антагоністичні, які приведуть до його з^ або й знищення. Дія рушійної сили - обов’язковий чинник процесу пї Її механізм дії є непомітний, якщо протиріччя, що її породжують, неантагоністичний характер, і збурений - якщо проявляються пре»

та всебічний розвиток особистості. Цілеспрямоване та ефективне використання форм, методів та засобів педагогічного процесу сприяє позитивному виховному впливові на формування чуттєво-емоційної та вольової сфер, формуванню інтересу та захопленості певною сферою діяльності. Набуття людиною чуттєвого досвіду активізує її розвиток. Це експериментально підтвердив видатний російський фізіолог І.П. Павлов, показавши значення емоцій для продуктивної роботи кори головного мозку людини: позитивні емоції активізують мозкову діяльність, а негативні - гальмують, затримують розвиток.

Але функціональність педагогічного процесу не вичерпується означеними трьома функціями (освітньою, виховною, розвивальною). Педагогічний процес можна розглядати, наприклад, з позицій інших наук (І. Лінгарт):

а) біології - як процес, у основі якого лежать спадковість, середовище, регуляція;

б) фізіології - як продукування умовних рефлексів та комплексної аналітико-синтетичної діяльності мозку; ,

в) психології — як активність, діяльність, фактор психічного розвитку, що приводить до змін поведінки'^іюдини;

г) соціології - як фактор соціалізації та умова зв’язку індивідуальної та суспільної свідомості;

д) аксіології, етики - як процес ціннісного формування і самовизначення, засвоєння суспільних норм, правил, цінностей;

е) кібернетики - як інформаційний процес у системі, що навчає, яка характеризується управлінням, прямими та зворотніми зв’язками, розробкою стратегій, програм і алгоритмів;

є) філософії (гносеологічний аспект) - як специфічна форма пізнання, розв’язання протиріч між об’єктивним і суб’єктивним, формою і змістом тощо;

ж) логіки - як процес формування логічного мислення.