2.2. Значення віку суб’єкта злочину та його вплив на кримінальну відповідальність.

Як відомо, досягнення певного віку - необхідна умова притягнення до кримінальної відповідальності. Отже, законодавець, враховуючи насамперед дані медицини, психології, педагогіки та інших наук, при встановленні віку кримінальної відповідальності виходить із нормальних, типових для більшості підлітків умов їх розвитку й формування на певних етапах життєвого шляху [22, с. 64].

Слід зазначити, що віком прийнято називати періоди розвитку людини, які характеризуються якісними змінами у фізичних і психічних процесах та особливими закономірностями їх перебігу [26].

В сучасному кримінальному праві існують різноманітні думки щодо поняття «віку особи». Так, М.Й. Коржанський зазначає, що віком особи є юридично визначений термін життя [10, с.28]. Автори науково-практичного коментаря КК України під віком людини розуміють певний період її розвитку . Майже, аналогічної думки дотримується П.В. Хряпінський, який зазначає, що вік людини – це певний етап її розвитку, який характеризує ступінь формування особистості [19, с.110]. М.І. Мельник, В.А. Клименка фахівці зауважують, що вік це не просто період життя, а має період, якиймає бути встановлений документально [14, с.102].

З техніко-юридичної точки зору мінімальний вік, з якого настає кримінальна відповідальність, може бути регламентований в законі двояко: в якості загальної норми до всіх видів злочинів (ч. 1 ст. 22 КК) або додаткової норми, яка передбачає вікові межі (ч. 2 ст. 22 КК).

Встановлюючи вік, з якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності, законодавець виходить з того, що досягнувши його, неповнолітній може розуміти суспільну небезпечність свого діяння і в достатній мірі керували ним. Для цього потрібно обов’язково проводити судово-психологічну експертизу. Вона повинна визначати рівень розвитку неповнолітнього, вплив вікових особливостей протікання психічних процесів на його поведінку, виявити індивідуальні особливості психіки. Це робиться за допомогою спеціальних методик і вивчення тих чи інших норм, яким людина слідує в своїй поведінці. Якщо на підставі всіх матеріалів справи суду стане ясно, що рівень розвитку неповнолітнього не відповідає його віку, в силу цього останній не може усвідомлювати фактичного характеру або суспільної небезпечності своєї поведінки або керувати нею, то може йти мова про недосягнення особою певного віку (при відсутності документів).

Логічно, що вік вчинення злочину як ознаку суб’єкта неможливо визначити без з’ясування часу скоєння злочину – факультативної ознаки об’єктивної сторони злочину. Для послідовності у дослідженні проблеми зазначимо, що під часом вчинення злочину закон передбачає певну годину доби, місяця і рік, а також пору року, конкретний період, які можуть обтяжувати чи, навпаки, пом’якшувати кримінальну відповідальність або враховуватись судом при призначенні покарання.

У зв’язку з цим при вирішенні питання про притягнення до відповідальності вік особи (особливо неповнолітніх) повинен бути точно встановлений за документами про народження (число, місяць, рік народження), а при їх відсутності – на підставі висновку медичної експертизи. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи із наступної доби. У випадках, коли вік неповнолітнього обвинуваченого встановлюється судово-медичною експертизою, днем його народження слід вважати останній день того року, який був названий експертом, а при визначенні мінімальної і максимальної кількості років суд повинен виходити із заданого експертизою мінімального віку такої особи.

Суб’єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб’єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб’єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.