Висновки

Підсумовуючи вищевикладене, можна впевнено стверджувати, що на сьогодні в чинному кримінальному законодавстві існує багато остаточно невирішених питань щодо визначення категорій віку кримінальної відповідальності. Зокрема, по-перше, необхідно в КК України закріпити класифікацію категорій віку кримінальної відповідальності (загальний, знижений, підвищений вік) з розширеним тлумаченням кожної; по-друге, визначити перелік категорій осіб як суб’єктів злочинів, які за умови вчинення певного виду злочину будуть нести кримінальну відповідальність за попередньо визначеною категорією віку кримінальної відповідальності; по-третє, в КК України необхідно подати перелік додаткових ознак суб’єкта злочину (ознак спеціального суб’єкта злочину) з метою визначення категорії підвищеного віку кримінальної відповідальності для характеристики злочинів, вчинених особою з підвищеною категорією віку відповідальності.

Підводячи підсумок проведеному аналізу зарубіжного досвіду виникнення кримінальної відповідальності щодо настання певного віку неповнолітніми, слід зазначити ряд особливостей. У багатьох зарубіжних країнах встановлений нижчий вік кримінальної відповідальності, чим у кримінальному законодавстві. Виділяються декілька вікових груп неповнолітніх, до кожної з яких можуть бути застосовані певні виховні заходи й заходи покарання. Уявляється доцільним відмітити, що кримінальне законодавство зарубіжних країн, в якому неможливість притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що не досягли певного віку, ґрунтується на теорії неосудності, не виключає застосування до неповнолітніх заходів виховного характеру без судового розгляду й притягнення до кримінальної відповідальності. Перетворення, що відбулися у всіх сферах українського суспільства, зазначають на необхідність суттєвого оновлення кримінальної політики відносно неповнолітніх. Але у світлі подальшого вдосконалення кримінальної політики України відносно неповнолітніх не варто забувати про принцип, сформульований у ст. 3 Конвенції про права дитини: «у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, робляться вони державними або приватними установами, питаннями соціального забезпечення, що займаються, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини» [2, с. 25].

Аналіз кримінального законодавства різних правових систем щодо питань кримінальної відповідальності неповнолітніх осіб свідчить про те, що вік є обов’язковою ознакою суб’єкта злочину. Проте сам законодавчий підхід до встановлення цієї ознаки відрізняється. Загальним є той факт, що на законодавчому рівні встановлено мінімальній вік кримінальної відповідальності, але у кожній державі він визначається в залежності від кримінальної політики. Достатньо знижений вік передбачений у деяких державах релігійної правової системи, наприклад, в Єгипті, Іраку, Лівані кримінальна відповідальність настає із 7 років. Більшість держав виокремлює декілька вікових груп неповнолітніх осіб для диференціації кримінальної відповідальності (Україна, Росія, Бєларусь, Франція, Німеччина, Туреччина та ін.). У залежності від зазначених груп законодавець встановлює особливості застосування заходів кримінального впливу.

Майже всі зарубіжні держави досліджених правових систем передбачають у кримінальному законодавстві правові наслідки встановлення у підлітка недостатнього розвитку (відставання у психічному або моральному розвитку). Однак вони визначаються по-різному. Наприклад, у Росії, Бєларусі неповнолітній із відставанням у психічному розвитку не може підлягати кримінальній відповідальності. У деяких державах наявність такого відхилення від норми враховується лише при призначенні покарання (Швейцарія). Однак переважна більшість держав пропонують застосовувати до неповнолітніх, у тому числі тих, які мають певні відставання у психічному розвитку, заходи безпеки або примусові заходи виховного характеру. Зазначене свідчить, що ознаки вікової осудності вбачаються в законодавстві багатьох зарубіжних країн, проте сам термін «вікова осудність» не вживається у законодавстві зарубіжних країн.

У науковій літературі немає єдності думок щодо самого визначення поняття „вік”. Аналіз різних наукових думок дозволяє дійти висновку, що „вік кримінальної відповідальності” необхідно розглядати як кількісно-якісну категорію, що включає кількість прожитих років, а також ступінь розумового розвитку особи. Видається можливим визначити вік кримінальної відповідальності як кількість прожитих років від народження до вчинення суспільно небезпечного діяння, який відображає інтелектуальний та соціальний розвиток людини і вказує на ступінь здатності усвідомлення своїх протиправних дій.

При вирішенні питань про кримінальну відповідальність неповнолітніх необхідно встановлювати не тільки хронологічний (паспортний, документальний) вік (передбачений у ст. 22 КК України), але й обов’язково психологічний (реальний) вік, який вказує на психофізіологічний (розумовий) розвиток особи.

Дослідження актуальних питань, які стосуються ознак суб’єкта злочину, вказують на необхідність реформування окремих кримінально-правових норм, зокрема пропонується внести певні зміни до ст. 22 КК України. Незважаючи на пропозиції деяких науковців про зниження мінімального віку кримінальної відповідальності, слід дійти висновку, що діючі мінімальні вікові межі у КК України є обґрунтованими. Однак перелік злочинів, за які настає кримінальна відповідальність із 14 років, потребує уточнення. Пропонується така редакція ч. 2 ст. 22 КК України: „Особи, які вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115 – 117), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121), середньої тяжкості тілесні ушкодження (стаття 122), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (стаття 147), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185), грабіж (стаття 186), розбій (стаття 187), вимагання (стаття 189), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статті 194), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (статті 289), хуліганство (стаття 296)”.

Будучи однією з основ проблеми суб’єкта злочину, вік кримінальної відповідальності як у нашій державі, так і в багатьох країнах світу досить динамічний. Ця обставина, як видається, пояснюється, передовсім, волею законодавця, який виходить із відповідних історичних умов розвитку суспільства і кримінальної політики держави по боротьбі зі злочинністю на відповідних етапах його розвитку. При цьому, встановлюючи вік кримінальної відповідальності, законодавець враховує дані медицини, психології, педагогіки та інших наук, а також виходить з типових для більшості підлітків умов їхнього розвитку і формування на різних стадіях життєвого шляху.