- •Тема 1. Державне (конституційне) право зарубіжних країн та його
- •Поняття, предмет та метод державного права зарубіжних країн.
- •Поняття державного права зарубіжних країн.
- •2. Система державного права зарубіжних країн.
- •3. Джерела державного права зарубіжних країн.
- •4. Поняття та значення конституції в зарубіжних країнах.
- •5. Форма і структура конституції в зарубіжних країнах. Прийняття,
- •2. Форма державного правління.
- •Тема 2. Форми держави в зарубіжних країнах
- •1. Поняття та класифікація форм держав.
- •3. Основні види державного устрою.
- •2. Форми правління в зарубіжних країнах.
- •2. Монархія – поняття в сутність. Основні ознаки монархії. Види монархій
- •3. Форми державно-територіального устрою в зарубіжних країнах:
- •Федеративна держава.
- •4. Державні режими, їх різновиди.
- •Тема 3. Органи державної влади в зарубіжних країнах
- •1. Системи державних органів в країнах світу.
- •2. Конституційно-правовий статус парламенту в зарубіжних країнах.
- •3. Глава держави в зарубіжних країнах.
- •Класифікація парламентів.
- •Структура парламентів.
- •4. Місце та роль уряду в системі державних органів в зарубіжних
- •5. Судова влада в зарубіжних країнах: (поняття, порядок їх
- •Судові системи зарубіжних країн.
- •Конституційний статус суддів у зарубіжних країнах.
Поняття державного права зарубіжних країн.
Державне право в правознавстві розглядається у трьох аспектах:
1) як галузь права конкретних держав;
2) як юридична наука;
3) як навчальна дисципліна.
Як галузь права це система внутрішньо погоджених юридичних норм, що містяться в конституціях, законах, декретах президента тощо і регулюють певну групу суспільних відносин (насамперед основ устрою суспільства та держави, правового становища особи).
Предметом науки конституційного (державного) права зарубіжних країн є державне право конкретних країн. Тому галузі права, яка б називалася "Державне право зарубіжних країн", не існує. У рамках цієї дисципліни розглядається конституційне право тієї або іншої країни, а в кожній з них – своє (французьке, індійське, конголезьке тощо). Вивчити конституційне право всіх країн світу в рамках вузівського курсу досить важко, адже в сучасному світі близько 200 держав. Тому цей посібник висвітлює державно-правове регулювання в країнах, що найбільше впливають на правову культуру людства. Увага також приділяється так званим новітнім конституціям, оскільки в них виявляються найголовніші тенденції розвитку конституціоналізму.
Як наука це сукупність різних теорій, учень, поглядів, гіпотез із питань конституційного права, викладених у книгах, статтях, наукових доповідях.
Як навчальна дисципліна це предмет викладання у вищій школі.
Терміни "конституційне право" і "державне право" найчастіше вважаються синонімами. Насправді, формально неважко виявити, що коло регульованих відповідною галуззю права суспільних відносин у країнах, де вживається той або інший із зазначених термінів, приблизно однакове. Вибір терміна, як правило, диктується національною традицією слововживання.
Так, англосаксонські та романська правові системи традиційно користуються терміном "конституційне право", тоді як для німецької системи характерне вживання терміна "державне право".
Більш ретельно розглядаючи питання, можна, однак, помітити, що незбіг термінологій відображає (не завжди, але досить часто) відмінність між відповідними поняттями.
Так, у Великобританії, США, Франції до початку XIX ст. утвердився конституційний лад, мінімальними ознаками якого є судовий захист прав людини і поділ влади. У Німеччині це відбулося значно пізніше. Показово, що нині й у Німеччині почав уживатися термін "конституційне право".
Щодо так званих соціалістичних країн, то за радянським прикладом у них використовується термін "державне право", за винятком, наприклад, Куби.
Проте сьогодні у світі є група країн, у яких, незважаючи на традиційне вживання терміна "конституційне право", рух до конституційного ладу навіть не розпочався (Кот-д'Івуар, Малаві та ін.), тоді як, скажімо, у Швейцарії, хоча в її переважній німецькомовній частині використовується термін "державне право", конституційний лад існує вже давно.
У літературі, втім, можна зустріти інше, ніж викладене вище, розуміння відмінностей між конституційним і державним правом. Зокрема, німецький конституціоналіст К. Хессе вважає, що оскільки конституція не обмежується встановленням державного ладу, а охоплює також основи устрою недержавного життя (шлюб, власність тощо), остільки "конституційне" право більш містке, ніж "державне" право, що за смислом і змістом означає лише право держави. З іншого боку, "конституційне" право обмежене порівняно з "державним" у тому плані, що "державне" включає, наприклад, адміністративне та процесуальне право. Подібна думка висловлювалася й у вітчизняній літературі.
Предметом науки конституційного (державного) права зарубіжних країн є державне право конкретних країн або, іншими словами, національні державно-правові системи, досліджувані як в аналітичному, так і в синтетичному аспектах.
Є й інші визначення предмета науки конституційного (державного) права зарубіжних країн. Наприклад, комплексне і порівняльне вивчення конституційного права багатьох країн світу, зокрема тих інститутів, які входять до цієї галузі права.
Конституційне (державне) право регулює суспільні відносини, які утворюють основу всього устрою суспільства і держави й безпосередньо пов'язані зі здійсненням державної влади.
Державне право в кожній країні є основною, головною галуззю національної системи права. Як і будь-яка інша галузь права, воно становить сукупність юридичних норм, що виражають волю або політичних еліт, або певних соціальних груп суспільства. Конституційне право закріплює основні принципи народного суверенітету, верховенства парламенту, рівності всіх перед законом, панування права тощо. Ця галузь закріплює також механізми політичної влади, її організацію та форми здійснення. Конституційне право закріплює державну організацію влади, що максимально відповідає конкретним історичним умовам розвитку цієї країни, визначає основи інших її галузей – адміністративного, фінансового, кримінального, цивільного тощо.
Отже, конституційне (державне) право є основною галуззю права будь-якої країни, що становить сукупність юридичних норм, які закріплюють основи конституційного ладу, основні права, свободи й обов'язки людини та громадянина, форму правління і форму державного устрою, організацію, спосіб і процедуру формування, компетенцію та порядок діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, виборче право та виборчу систему.
