5. Форма і структура конституції в зарубіжних країнах. Прийняття,

зміна та скасування конституції.

Під формою конституції розуміється спосіб організації та відбиття конституційних норм. Конституція може складатися з одного нормативного акта. Якщо основний закон являє собою єдиний писаний акт, який регулює всі головні питання конститу­ційного характеру, він є кодифікованою конституцією. Такими є конституції США, Німеччини, Іспанії, Японії, Болгарії, Китаю, Куби та ін. Якщо питання конституційного характеру регулюють­ся кількома актами, така конституція належить до розряду некодифікованих. За приклад може правити Конституція Фінляндії, яка складається з чотирьох нормативних актів: «Форми правлін­ня Фінляндії» 1919 р., «Акта про Едускунт» (парламент) 1928 р., «Акта про право парламенту контролювати законність діяльності Державної ради (уряд) і канцлера юстиції» 1922 р., «Акта про дер­жавний суд» 1922 р. Усі перераховані акти мають вищу юридич­ну силу. Аналогічні (некодифіковані) конституції діють у Вели­кобританії, Швеції, Ізраїлі та інших державах.

Говорити про структуру конституції можна лише тоді, коли це стосується кодифікованих конституцій. Умовно в них виділя­ють преамбулу, основну та заключну частини, перехідні й додат­кові положення.

Преамбула (лат. ргаеambulus – той, що передує) – це вступна частина конституції. У ній, зазвичай, викладені завдання, які сто­ять перед країною, історичні умови прийняття конституції, про­голошуються основні принципи, покладені в основу конститу­ційного матеріалу, інколи декларуються права і свободи. Преам­була може бути надзвичайно короткою (Конституція Республіки Вірменія 1995 р.), великою (Конституція Японії 1947 р.) або ж відсутньою зовсім (Конституція Греції 1975 р.). Усі преамбули мають ідеологічну спрямованість, містять ідеологічні настанови. Загальновизнано, що положення преамбули не є правовими нор­мами, за винятком тих, які проголошують права і св ободи.

Основна частина конституції закріплює права і свободи громадян, основи суспільного ладу, організацію влади, управління і суду згідно з принципом поділу влади, а також організацію території держави.

У заключних, перехідних і додаткових положеннях встанов­люється порядок набрання конституцією чинності, визначають­ся терміни видання законів, до яких відсилає конституція (орга­нічні закони), містяться норми тлумачення, зазначаються винят­ки із загальних правил тощо.

Порядок прийняття, зміни та скасування конституцій

В науці конституційного права термін «конституція» вживається вдекількох значеннях. Найчастіше розрізняють два поняття: конституція в матеріальному сенсі і конституція в формальному сенсі. Конституція в матеріальному сенсі (іноді використовують поняття «фактична конституція») – сукупність правових норм, що регулюють найважливіші суспільні відносини в державі (взаємини громадянина і держави, основи суспільного ладу, форма правління і т.п.).

Конституція в формальному сенсі (іноді використовують поняття «юридична конституція») – закон (або кілька), що володіє вищою юридичною силою, приймається і може змінюватись в особливому порівняно зі звичайними законами порядку. Конституція вформальному сенсі завжди писаний акт. Норми матеріальної конституції можуть бути як писаними, так і неписаними (тобто звичаями). У той же час в конституції у формальному сенсі можуть зустрічатися норми, які за матеріальним характером до неї не належать.

Усі держави мають конституцію в матеріальному сенсі, але не у всіх зних є конституція в формальному сенсі. Так, у Великобританії існуєконституція в матеріальному сенсі, але не формальному, і може бути змінена шляхом прийняття звичайного закону, що регулює відносини, які відносяться до конституційних.

Прийняття Конституції може здійснюватися наступним чином:

октроювання, тобто дарування конституції актом глави держави (монарха, президента), у тому числі дарування метрополіями конституцій своїм колоніям. Прикладом таких конституцій є Конституція Японії 1889 р., Конституція Монако 1962 р., Конституція Пакистану 1962 р. і ін.;прийняття Конституції спеціально скликаним для цього органом (Установчими зборами, Конституантою, Конституційним Конвентом та ін.). В одних випадках цей орган остаточно приймає конституцію, в інших випадках – лише формує текст конституції, який потім затверджується іншим чином, наприклад, референдумом;прийняття звичайним представницьким органом;прийняття референдумом (іноді конституції, вже прийнятіреферендумом, потім затверджуються обраними на основі цих конституцій парламентами);прийняття у інший спосіб (керівництвом політичної партії та ін.).

У зв’язку зі зміною співвідношення політичних сил в країні, зі змінамив суспільному житті і т.п. до конституції можуть бути внесені зміни. Більшість конституцій світу змінилися з часу їх прийняття. Так, вКонституції США з часу її прийняття було внесено 27 поправок (пропозицій про перегляд конституції в Конгресі США розглядалося більше десяти тисяч). В Конституції Фінляндії суттєві поправки вносилися в 1926, 1930, 1943, 1950 рр. У 1974 р. Конституційний комітет розробив важливі поправки до конституції стосовно таких серйозних питань, як розмежування повноважень президента, інших державних органів, основні економічні і соціальні права людини, охорона прав власності. У 1986 р. в Греції була прийнята серія поправок до Конституції 1975 р., що позбавили президента низки важливих повноважень, у тому числі права зміщення прем’єр-міністра, права проголошувати надзвичайний стан, а також обмежили його право розпускати парламент, оголошувати референдум. У Конституцію Російської Федерації 1978 р. в кінці 80-х – на початку 90-х років було внесено більше 300 поправок. У той же час конституції деяких країн внаслідок жорстких правил внесення до них поправок залишилися незмінними з часу їх прийняття (Конституція Японії 1947 р., Конституція Данії 1953 р. і ін.).

Питання внесення змін до конституції вирішується в залежності відспособу її реформування. За способом зміни, внесення поправок і доповнень конституції поділяються на гнучкі та жорсткі.

Гнучкі конституції змінюються і доповнюються в тому ж порядку, що і звичайні закони. Так змінюються частково писані Конституції Великобританії та Нової Зеландії, окремі частини Конституції Індії, Ізраїлю, Монако, Саудівської Аравії.

Жорсткі конституції змінюються і доповнюються в більш складному порядку в порівнянні з прийняттям звичайного закону. Такі зміни можуть вимагати:

затвердження поправок на референдумі (Конституція Франції 1958 р.);

схвалення поправок частиною або всіма суб’єктами федерації(Конституція США, Конституція Австралії);

затвердження поправок кваліфікованою більшістю в палаті або палатах парламенту;

затвердження змін повторним голосуванням парламентом того ж скликання через певний строк (Конституція Болгарії 1991 р.),

затвердження шляхом повторного прийняття поправок парламентом наступного скликання (Конституція Греції 1975 р. в редакції 2001 р.);

затвердження шляхом послідовних обговорень з проміжками/перервами (Конституція Італії 1947 р.);

затвердження шляхом скликання спеціального органу (ст. 158 Конституції Болгарії 1991 р.).

У Конституціях може бути встановлений єдиний порядок змін, якийможе бути єдиним (Японія) або одним з альтернативних (США, Франція), або прийнято, що різні частини конституції змінюються по-різному (Індія, Мальта). Так, положення Конституції Індії щодо виконавчої та судової влади, про вибори президента та інші змінюються рішенням, прийнятим 2/3 членів обох палат парламенту країни, які голосують, з подальшим схваленням щонайменше половини законодавчих зборів штатів. А поправки, пов’язані зпереліком штатів і союзних територій, приймаються простою більшістюголосів членів парламенту.

У деяких конституціях зустрічаються застереження пронеприпустимість зміни взагалі окремих положень конституції. Так, у ст. 89 Конституції Франції 1958 р. записано: «Республіканська форма правління не може бути предметом перегляду». В ст. 139 Конституції Італії також йдеться про неможливість перегляду положення про республіканську форму правління. Не допускається зміна Основного закону Німеччини, що «зачіпає поділ федерації на землі, принципи участі земель в законодавстві чи принципи, записані в статтях 1 і 20» (ч. 3 ст. 79); ст. 1 закріплює недоторканність людської гідності і непорушність та невідчужуваність прав людини, а ст. 20 – основи конституційного ладу. Конституцією Греції заборонено взагалі змінювати положення, що визначають засади та форму правління держави як парламентарної республіки.

Конституції можуть бути змінені повністю або частково. Повнийперегляд конституції здійснюється двома шляхами – прийняття новоїконституції відповідно до правил, передбачених колишньою конституцією (прийняття Конституції Швейцарії 1999 р.) або прийняття нової редакції конституції при збереженні її колишньої дати (Конституція Нідерландів 1815 р. в редакції 1983 р.).

Суб’єкти правової ініціативи конституційного перегляду зазвичай ті ж, що і в звичайному законодавчому процесі. Таке право в деяких країнах надано главам держави (Бельгія, Росія, Франція). Деякі конституції передбачають можливість оформленої у вигляді законопроекту народної ініціативи з перегляду конституції. Так, в Італії законопроект може бути внесений не менш ніж 50 тисячами виборців (ст. 71 Конституції), в Австрії – 100 тисячами виборців (ст. 120 Конституції).

Для підготовки проектів конституцій чи поправок нерідко створюютьсяспеціальні органи, комісії. В Австралії для попереднього розгляду проекту конституції в 1958 р. був утворений спеціальний консультативний орган, в Швеції, Фінляндії та Росії для підготовки тексту конституції парламентами були створені конституційні комісії. Для остаточного доопрацювання

проекту конституції в Росії в 1993 р. Президентом РФ було скликаноКонституційну нараду.

Процедуру конституційного перегляду умовно можна розділити на дваетапи – прийняття поправок парламентом та їх ратифікація, хоча це не завжди чітко проглядається в нормах конституцій. Скасування конституцій може бути легітимним (тобто в установленому порядку та уповноваженим на те органом) і нелегітимним (в результаті революції). Зустрічаються випадки, коли в чинній Конституції зазначається, що вона повинна бути скасована в результаті певної події (ст.146 Основного закону ФРН 1949 р.). Фактично відміна конституцій має місце при їх повному перегляді.