Монолітні залізобетонні перекриття
Монолітні залізобетонні перекриття армують і бетонують на місці в опалубці. Їх застосовують в будівлях складної форми в плані, де збірні перекриття не можуть бути застосовані, при значних динамічних навантаженнях на перекриття, в індивідуальному будівництві з метою зменшення варті.
За конструкцією монолітні залізобетонні перекриття бувають:
ребристі,
кесонні,
безбалкові
Ребристі
перекриття
складаються з головних балок, другорядних
балок монолітно зв'язаних між собою
(рис. 10.8, а). Ребристе перекриття має
прямокутну сітку колон. Попередньо
висоту балкок (головна та другорядна)
приймають від
до
прольоту, а ширину - від
до
висоти.
Отримані розміри поперечного перерізу
округлюються до 5 см. При h> 60 см висота
перерізу балки приймається кратною 10
см. Прольоти плити (чи крок другорядних
балок) вибирати в межах 1,7 - 2,7 м. Прольоти
другорядних балок потрібно прийняти
рівними 5-7 м. Прольоти головних балок
(прогонів) прийняти рівним 5-8 м.
При квадратній сітці колон застосовують кесонне перекриття.
Кесонне перекриття (рис. 10.8, б) складається з балок однакового перерізу, що взаємно перехрещуються й монолітно зв'язані з плитою. Поглиблення між балками називають кесонами. Застосовують кесонне перекриття з метою покращання інтер'єру приміщення.
Безбалкові залізобетонні перекриття (рис. 10.8, в) являють собою суцільну монолітну плиту 150-200 мм завтовшки, що спирається на колони. Для збільшення площі спирання у верхній частині колон роблять розширення - капітелі, (сітка колон при безбалковому перекритті приймається 5-6 м). Товщина плит 1/32 - 1/35 прольоту.
Рис.10. 8 Монолітні залізобетонні перекриття (розміри в метрах): а-ребристі; б-кесонні; в-без- балкові; 1 - головні балки; 2 - другорядні балки; 3 - плита; 4 - колона; 5 - підлога; 6 - капітель
Безбалкові перекриття застосовують у тих випадках, коли необхідно мати гладку стелю або перекрити приміщення складної конфігурації в плані та при значних розмірах.
Монолітні перекриття забезпечують просторову жорсткість будівлі, але трудомісткі, вимагають великих витрат лісоматеріалів для опалубки збільшують строки будівництва. Тому зараз застосовують перспективні будівельні системи збірно-монолітних будівель, які зводяться в інвентарній опалубці.
10.8,в |
|
10.8,б |
|
10.8,а
Надпідвальні, горищні перекриття. Перекриття в санітарних вузлах.
За конструктивним вирішенням надпідвальні та горищні перекриття відрізняються від міжповерхових наявністю шару утеплювача й пароізоляції.
Рис.10. 9 Перекриття:
а - горищне перекриття по залізобетонних панелях, утеплених плитним матеріалом; б - те ж по залізобетонних балках, утеплених сипучими матеріалами; в - те ж із утеплених панелей; г- перекриття в санітарних вузлах; д - надпідвальне перекриття; 1 - бітумна обмазка; 2 - плитний утеплювач; 3 - стяжка вапняна; 4 - пароізоляція; 5-сипучий утеплювач; 6-утеплювання балки; 7-горищні панелі з легкого бетону завтовшки 280 мм; 8-вирівнююча стяжка з розчину; 9-рулонна гідроізоляція; 10 - вирівнююча стяжка під підлоги; 11 - керамічна плитка; 12 - полоса з гідроізоляційного матеріалу завтовшки 150...200 мм; 13-несуча залізобетонна панель
Горищні перекриття (рис. 10.9, а, б, в) розділяють приміщення верхніх поверхів від неопалюваного, «холодного» горища. Зверху таких перекриттів кладуть пароізоляцію та утеплювач. Пароізоляцію влаштовують із шару бітумної мастики або одного-двох шарів руберойду, наклеєного на бітумній мастиці. Пароізоляція захищає утеплювач від водяних парів, що проникають із опалюваного приміщення через товщу горищного перекриття. Як утеплювач застосовують шлак, керамзит, плити з легких бетонів, мінераловатні плити та ін. Товщина утеплювача визначається за допомогою розрахунків. Зверху утеплювача влаштовують стяжку з цементного розчину, яка захищає від вологи.
Надпідвальні перекриття (рис. 10.9, д) відокремлюють опалювані приміщення від підвалів і технічного підпілля. Зверху таких перекриттів (нижче підлоги першого поверху) кладуть теплоізоляцію з сипучих плитних та ін. матеріалів, товщину якої вибирають за розрахунком. Пароізоляційний шар у цьому разі розташовують над утеплювачем.
Покриття в санітарних вузлах і «мокрих» приміщеннях (лазнях, пральнях) (рис. 10.9, г) мають гідроізоляцію. Її виконують з двох-трьох шарів рулонного матеріалу. В місцях примикання стін наклеюють смуги гідроізоляційного матеріалу та піднімають догори основний ізоляційний килим на 150-200 мм. Зверху прокладену гідроізоляцію захищають вирівнюючою стяжкою з цементного розчину.