3.1 Основні проблеми капіталізації банків

Таким чином, вітчизняні банки повинні основну увагу приділяти проблемі підвищення капіталізації. У зв’язку з цим пропонуємо такі основні напрями вирішення цієї проблеми в умовах фінансової кризи.

Перш за все необхідна консолідація вітчизняного банківського сектора. Для реалізації встановленої мети необхідно здійснити реструктуризацію і санацію банківської системи. З метою ліквідації неплатоспроможних банків НБУ має активно застосувати до них процедуру банкрутства.

По-друге, необхідно скоротити чисельність неефективних недокапіталізованих банків. Для цього слід стимулювати злиття і поглинання банків. банк власний капіталізація

В умовах фінансової кризи важливою часткою загальної державної політики порятунку банківської системи в цілому є рекапіталізація. Тобто, держава може через механізми рекапіталізації нарощувати капітал банків і підвищувати його якість.

Окрім цього для зменшення негативних наслідків фінансової кризи, необхідно коригувати регулятивні вимоги до банківської діяльності. Для цього слід встановити більш високі вимоги до достатності капіталу банків на рівні 12-15 %, а також посилити нагляд за управлінням ризиками, включаючи кредитний ризик і ризик ліквідності.

Наступний напрям підвищення капіталізації вітчизняних банків - це реалізація ефективної системи управління капіталом, що передбачає розробку стратегії зростання власного капіталу в швидкоплинних умовах ведення бізнесу. Для нарощування власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел банки мають максимізувати прибуток за рахунок підвищення рентабельності свого бізнесу. Із зовнішніх джерел пріоритет має надаватися субординованим інструментам.

Потрібно відзначити, що оптимальна дивідендна політика і управління ризиками є також важливими напрямами підвищення рівня капіталізації банківської системи.

Збільшення капіталізації банківського сектора можливе також через збільшення кількості IPO вітчизняних банків. Для цього необхідно здійснювати низку заходів щодо покращання законодавчих умов залучення капіталу у вітчизняний банківський сектор шляхом публічного розміщення акцій.

Варто також продовжити розвиток конвергенції вітчизняних і міжнародних стандартів достатності капіталу банку в організаційному, методологічному та інформаційно-технологічному напрямах. Тобто слід підвищити в організаційному аспекті якість корпоративного управління банків, успішно впроваджувати методологію Базеля II, яка дозволить забезпечити новий розрахунок достатності капіталу банку, створити в банках нові комплексні інформаційно-технологічні системи управління ризиками банківської діяльності.

На наш погляд, необхідно також підвищити прозорість банківського капіталу і результати діяльності банків. Тобто інформація про власників банків, а також про результати їхньої діяльності має бути загальнодоступною.

3.2 Методи використання внутрішніх джерел поповнення капіталу банка

Протилежні завдання банк вирішує в процесі управління зобов’язаннями. Цей вид фінансового управління спрямовано на пошук джерел формування грошових ресурсів банку та контроль за їхньою структурою і вартістю. Основними напрямами формування зобов’язань банку є: залучення коштів від клієнтів на поточні рахунки, на вклади “на вимогу”, різноманітні строкові вклади клієнтів, кошти на кореспондентських рахунках інших банків. Управління власним капіталом банку здійснюється для забезпечення платоспроможності. Це пов’язано з тим, що саме капітал є “буфером”, який поглинає негативний результат діяльності, оскільки збитки від кредитних, інвестиційних та інших операцій чи зловживань і помилок списують за рахунок власного капіталу. Розмір власного капіталу відображає загальний рівень надійності банку, а потреба його збільшувати зумовлена не лише забезпеченням платоспроможності, а й інфляційними процесами, розширенням масштабів діяльності банків і мінливістю фінансових ринків. Управління капіталом банку полягає у формуванні його раціональної структури та контролі за його обсягом, який має бути адекватним обсягові активних операцій та прийнятим ризикам. Капітал банку поповнюють двома методами: 1) методом внутрішніх джерел; 2) методом зовнішніх джерел. Метод внутрішніх джерел передбачає поповнення капіталу завдяки спрямуванню частини прибутку та продажу надлишкових, неефективних чи інших активів, спрямування цих коштів на збільшення власного капіталу. Метод зовнішніх джерел поповнення капіталу передбачає проведення додаткової емісії акцій та емісію інших капітальних боргових зобов’язань (залучення субординованого боргу). Банківська діяльність нерозривно пов’язана з ризиками, що зумовлює необхідність постійного управління ними. Основними фінансовими ризиками банків є кредитний ризик, ризик ліквідності, процентний ризик і валютний ризик. Процес управління ризиками банку повинен охоплювати виявлення, вимірювання, ухвалення рішення про прийом чи відмову від ризиків, контроль за ними, а також широкий інструментарій впливу для нівелювання. Головні заходи щодо мінімізації фінансових втрат від прийнятих ризиків банком – зниження, обмеження та передавання. Зокрема, методами управління ризиками банку є: диверсифікація; лімітування; сек’юритизація; формування застави і резервів; поручительство; страхування; використання “плаваючої” процентної ставки; укладання форвардних, ф’ючерсних угод і процентних опціонів; структурне та часове балансування активів і пасивів; прискорення та затримка платежів; зміна валюти виконання зобов’язання тощо. Керуючись тим, що банк, як і будь-яка комерційна структура, має на меті отримати прибуток, логічним в системі фінансового управління є впровадження у банках механізму управління прибутковістю. Прибуток формує фонд розвитку банку та забезпечує прийнятну виплату дивідендів акціонерам. Крім того, він відіграє ключову роль як джерело поповнення капіталу та формування резервів. Основною ж проблемою управління прибутковістю банку є пошук оптимального співвідношення на терезах “прибуток-ризик”. Управління прибутковістю банку розглядають з двох позицій: по-перше, це управління доходами, яке треба забезпечувати шляхом ефективного розміщення коштів на ринку та встановлення “розумної” ціни за банківські послуги (зависока ціна не тільки не збільшить прибутку, а й призведе до його зменшення, оскільки спричинить відтік клієнтів). По-друге, це управління витратами, яке в Україні розвинуте надто слабо. Позбавлення від надмірних і неефективних витрат є таким самим джерелом збільшення прибутку банку, як і віднайдення нових прибуткових напрямів розміщення коштів. Окремим напрямом фінансового менеджменту в банку є управління ліквідністю. Ліквідність банку – це його здатність своєчасно відповідати за зобов’язаннями та вимогами, строк виконання яких настає (незалежно від джерела покриття коштів) і визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку. Ліквідний банк повинен не лише мати вільні кошти, щоб вчасно повертати залучені та позичені ним грошові ресурси і сплачувати проценти за ними, а й задовольняти усі заявки на кредити, що є в межах прийнятних для банку ризиків, здійснювати інші видатки. Оскільки попит на ліквідні засоби рідко дорівнює їхній пропозиції у будь-який момент часу, то банк постійно має справу або з дефіцитом, або з надлишком ліквідності. Її дефіцит призводить до порушення нормативних вимог Національного банку, штрафних санкцій і, найнебезпечніше для банку, до втрати депозитів. Надмірна ліквідність зумовлює недоотримання прибутку, адже найбільш ліквідні активи (готівка в касі) не генерують доходів. У зв’язку з цим підтримання оптимального рівня ліквідності є важливим завданням фінансового менеджменту в банку. Для управління ліквідністю банк повинен постійно підтримувати її на певному економічному рівні. Це означає, що в період кризових тенденцій ліквідність має бути вищою, ніж за нормальних умов функціонування. Банки повинні враховувати обсяги, строковість і валюту вхідних і вихідних грошових потоків, повинні забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів і пасивів, розробляти сценарії заходів з управління ліквідністю на випадок погіршення і поліпшення ситуації в банку та на ринку. Свої особливості має механізм управління банківськими портфелями. Банківський портфель – це сукупність певних активів чи пасивів, визначених однорідними ознаками. Існує портфель цінних паперів банку, кредитний портфель, портфель реальних інвестицій, депозитний портфель банку та ін. Формування банківських портфелів здійснюється для узгодження різних напрямів вкладення та розміщення коштів, їхньої чіткої структуризації для одержання доходів у вигляді процентів, дивідендів, прибутків від перепродажу, інших прямих і непрямих доходів і підтримки стабільності функціонування установи банку.

Важливою складовою банківського менеджменту є фінансове планування та формування бюджетів. Планування визначає пріоритети подальшого розвитку банку. Фінансове планування є процесом розробки системи фінансових планів і планових (нормативних) показників для забезпечення розвитку банку потрібними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності його фінансової діяльності в майбутньому. Основним фінансовим планом є бюджет. Бюджет – це фінансовий документ, який визначає джерела формування доходів і витрат, фіксує фінансовий результат діяльності банку на певну дату в майбутньому. Фінансове планування ґрунтується на стратегічному плані розвитку банку і дає початок всього процесу фінансового управління банком. Воно визначає його мету, перспективи, певну послідовність дій, вибір методів і засобів діяльності, необхідні пропорції. Таке планування передбачає розробку системи планів і внутрішніх показників фінансової установи, що забезпечує економічний розвиток банку, підвищення ефективності використання активів, збільшення доходів і зростання ринкової вартості акцій банку. Отже, фінансовий менеджмент діяльності банку спрямовано на оп- тимізацію управління фінансами. Об’єктами фінансового менеджменту в банку є активи і зобов’язання, власний капітал, банківські ризики, прибутковість, ліквідність і резерви, банківські портфелі (кредитний, цінних паперів, реальних інвестицій), процес фінансового планування та формування бюджетів. Оскільки діяльність менеджменту у сфері фінансів спрямована на збільшення майбутніх доходів банку чи зниження ризикованості його операцій, усі управлінські рішення у сфері фінансової діяльності банку оцінюють за співвідношенням прибутків і ризиків.