2. Основні методи ціноутворення, які базуютсья на витратах.

1 метод – метод надбавки.

При його використанні ціну товару визначають шляхом додавання до витрат на виробництво та збут товару певного розміру надбавки.

Використовують 2 способи визначення надбавки та ключення її до ціни товару:

а) надбавку роблять до собівартості товару.

Ц = S * (1 + H_s/100)

де, S – собівартість одиниці продукції;

H_s – надбавка до собівартості.

б) надбавку роблять виходячи із ціни продажу

Ц = S / (1 - H_цп/100)

де, S – собівартість

H_цп – надбавка до ціни продажу, %.

Багато компаній при встановленні початкової ціни на свій товар, використовують певний стандартний розмір надбавки, який може диференціюватися в залежності від властивостей та призначення товару.

2 метод – “витрати + гонорар”.

Ціна визначається:

Ц = S + П

де, S – собівартість

П – прибуток (гонорар).

Такий метод ціноутворення використовуєтсья при несерійному, одиничному виготовленні товару у ремеслених, народнихпромислах, а також при проведенні певних торгівельних операцій.

Головна складність у йогго використанні полягає в тому, щоб визначити свій прибуток (гонорар), який, як правило, встановлюєтсья у ході переговорів між продавцем та покупцем.

3 метод – метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал.

Його сутність полягає у тому, що виробник встановлює ціну, яка покриває його витрати і забезпечує певну величину прибутку на інвестований капітал. Ціна розраховуєтсья за формулою:

Ц = S + (К_інв * Н_пр/100 * N_пл)

де, S – собівартість

К_інв – величина інвестованого капіталу, грн.

Н_пр – запланована норма прибутку на інвестиційний капітал, %

N_пл – плановий обсяг випуску продукції.

Проте, визначаючи ціну таким способом, виробник орієнтуєтсья на певний плановий обсяг випуску продукції. Якщо реальний обсяг збуту продукції буде відрізнятися від планового, то величина прибутку на інвестований капітал теж буде відхилятися від запланованого. Тому, використовуючи даний метод, виробник повинен проводити аналіз беззбитковості, визначаючи точку самоокупності.

Д = N*Ц F + (V*N)

Д,В,Пр,грн.

N, шт.

N_крет * Ц = F + N_крет * V

N_крет = F /(Ц-V)

Відповідно, обсяг збуту, який забезпечує певну величину прибутку, визначається за формулою:

N = (F +П) / (Ц – V)

Ціна, яка забезпечить беззбиткову діяльність підприємства при умові прямолінійної залежності попиту та ціни визначається за формулою:

Ц = V + F/N_кр

Ціна, яка забезпечує певну прибуткову діяльність, за формулою:

Ц = V + (F + П)/ N_кр

4 метод – граничне ціноутворення

При його використанні, надбавка робиться до гранично високої собівартості виробництва кожної наступної одиниці вже освоєного товару (послуги). Він базуєтсья на граничних витратах під якими розуміють приріст сукупних поточних витрат підприємства в результаті зростання обсягу випуску продукції на одиницю.

Якщо умовно-постійні витрати не змінюються при збільшенні обсягу виробництва, то граничні витрати лдорівнюють змінним витратам і ціна визначаєтсья за формулою:

Ц = МС + П = V + П,

де МС – граничні витрати, грн.

V – змінні витрати, грн.

П – прибуток, грн.

Проте, данний метод ціноутворення може бути використаний у тому випадку, якщо виробник вже заюезпечив собі достатній обсяг продажу для покриття накладних (постійних) витрат. Підприємство, яке використовує метод граничного ціноутворення може підвищувати або знижувати ціни порівняно із рівнем встановленим з використанням методу надбавок.

Переваги та недоліки витратних методів ціноутворення.

Переваги:

1. спрощуєтсья проблема ціноутворення, оскільки витрати виробнику достатньо просто визначити;

2. ціну на товар не потрібно постійно коригувати залежно від зміни попиту;

3. існує думка, що встановлення ціни на основі витрат влаштовує і покупця і продавця, оскільки ці методи є найбільш коректними і не дозволяють одній стороні збагачуватися за рахунок іншої;

4. якщо усі виробники певної галузі будуть використовувати ці методи ціноутворення, то ціни на їх товари будуть близькими і цінова конкуренція не набуде жорстких форм;

Недоліки:

1. ці методи ціноутворення не враховують ряд факторів, зокрема цінності товару для покупця, стан ринку, можливість появи товарів-замінників, диференціювання товарів, етапи життєвого циклу товару, частку рнку виробника, реакцію конкурентів на зміну цін виробником;

2. деякі елементи витрат підприємства змінюються залежно від обсягу продажу на який може вплинути ціна, тому точно визначити витрати можна лише при наперед відомому обсягу продажу;

3. при виробництві та продажу декількох товарів виникають труднощі розрахункового характеру при розподілі накладних витрат; залежно від прийнятого способу розподілу накладних витрат, собівартість товару може занижуватись чи підвищуватись.