5.Християнські мотиви і знаки — символи у творчості Ліни Костенко

У віршах Ліна Костенко звертається до реалій національного буття, що становлять „парадоксальну єдність національних знаків-символів з «вічними» кодами світоісторичного культурологічного контексту . Це вживані багатьма поколіннями в усній народній творчості слова, що згодом стали позначати реалії національного буття: лелека, криниця, калина, явір, мальва, біла хата, зіронька, ясний місяць, поле, луг, степ, могила, серце, кінь, річка, стежка, шлях тощо.

Християнське світобачення народу як частина духовної культури втілене в апокаліптичних мотивах, хоч і максимально приземлених, наближених до національної реальності. І це природно для Ліни Костенко, оскільки найактуальнішими для неї є вболівання за майбутнє Батьківщини: «І буде місто зватись Переяслав. / І будуть плуга нести гречкосії. / І три зорі дивитимуться в ясла. /1 Україна ждатиме Месії» .

Теоніми становлять значну частку власних назв у романі «Берестечко». Більше половини всіх ужитих теонімів у романі складає ім’я Боже ,як Бог: «Я міг сказати правду при самому Богові! / Я віру визволив із наших бездоріж!» , «Чи ми вже й справді прогнівили Бога?»; Господь:«І ні від кого не залежу. / І тільки Господу молюсь»; Всевишній.«Та й попросимо у Всевишнього трохи щастя. І трохи літ»; Месія . В інших творах зустрічаємо теоніми Учитель: «Петро не Юда: він любив Учителя» ; Ісус: «Коли вели Ісуса до мучителя, / була сльота» .

Другий за вживаністю християнський теонім - Мати Божа: «І Мати Божа дивиться з іконки» . Релігійному грецизму «ікона» в Л.Костенко відповідає народнорозмовний варіант «образи», «образок» або ж «іконка»: «Казка сидить під образами» ; «Все познімає, де яка. іконка; «З куточка сяяв срібний образок» . У національному вимірі поетеса

розуміє високодуховні поняття: «Коліна преклонивши, як Почаїв, / стоїть душа перед усім святим» .

Проектуючи свої роздуми про життя і людину на екран вічності, який надає їй Книга Книг - Біблія, Л.Костенко не відривається від національного ґрунту. Переспівавши знаменитий 22 псалом Давида - пророцтво про хресні муки Ісуса Христа та його славу у віках (її переспів, як і попередні, дуже вільний), багато віршів псалма вона опускає, зосереджуючи увагу на першій половині його, де йдеться про страждання Ісуса. Останні вісім віршів її переспіву - це продовження молитви ліричного героя про спасіння. Вони навдивовиж гармоніюють з молінням Давида, проте мають виразний український колорит, якого їм надає хрещатий барвінок, чаша гіркого трунку, одоробло, опудало городів : «А я ніщо. Одоробло. Опудало власних городів. / Я посміховисько людське. Бидло серед народів»; « Не дай мені, Боже, впасти на цьому барвінку хрещатому, - / на всі свої покоління імення Твоє кричатиму!»; «Увесь я уже розлитий, мов чаша гіркого трунку» .

6.Топоніми й ойконіми та відтворення історичної памяті народу

Культуру України відтворено, зокрема, й у географічних назвах - топонімах і ойконімах, які поетеса використовує для позначення існуючих чи таких, що існували колись, географічних об’єктів у межах етнічної України. Серед них Україна, Київ, Львів, Чернігів, Житомир, Запоріжжя, Коломия, Карпати, Поділля, Полісся, Дніпро, Світязь, Дунай, Почайна, Батурин, Рогатин, Суботів, Берестечко, Паволоч, Корсунь, Жовті Води, Дрімайлівка, Нехайлівка, Сватки, Півонія, Немиринці, Перечин, Гнівань, Драчі, Лютіж, Сущани, Шабельники, Прилуки, Стави, Боровиці, Гай, Великі Бубни, Підгайчики, Опішня, Бережани та багато ін. Тільки в романі „Берестечко” вжито 259 топонімів . Більшість названих сіл існують і досі, причому розкидані вони по всій Україні - від Черкаської області (Боровиці) до Закарпатської (Перечин), від Житомирської (Сущани) до Одеської (Шабельники), від Сумської (Великі Бубни) до Вінницької (Гнівань). Топоніми як маленькі часточки України символізують усю Україну. Характерно, що деякі з уживаних Л. Костенко топонімів, такі, як Батурин, Берестечко, Паволоч, Суботів, Корсунь, Жовті Води, є, як і вищезгадані антропоніми, атрибутами української історії і втілюють певні історичні народні уявлення і почуття.

Творчість поетеси є носієм національної історичної пам’яті, історії української культури; ми чуємо в ній «голос предків». Сама вона репрезентує українську культуру, що представлена антропонімами Богдан Хмельницький, Павлюк, Остряниця, Наливайко, Іван Судима, Байда, Сахно Черняк, князь Ігор, Олег, князь Василько, Лют, Ярославна, в історичному її розвитку. Ці антропоніми є атрибутами історичних подій. Проходячи такий олюднений шлях, національна історія інтелектуалізується, поглиблюється її естетичний сенс, розширюється її філософська проекція. Історію Батьківщини поетеса сприймає як свою власну драму, вона занепокоєна відходженням України від її історичної місії, і тому твори, що торкаються історичних тем, відзначаються високою емоційною напругою. До них належать романи у віршах „Берестечко”, „Маруся Чурай”, драматична поема „Дума про братів неазовських”, поезії „В маєтку гетьмана Івана Сулими”, „Пливли ми ввечері лиманом”, „Я хочу на озеро Світязь” та ін. Переживання за історичну долю України ми бачимо в усій творчості поетеси, навіть там, де безпосередньо не вказується на її історичне минуле.

До іншого розряду належать національні антропоніми, що є культурними знаками народу. З них виокремимо як назви реальних історичних постатей (Сковорода, Шевченко, Леся Українка, Іван Миколайчук), так і інтертекстуальні персонажі з фольклору й літератури, що легко впізнаються читачем (автор не любить вдаватися до зайвих пояснень): Івасик Телесик, Дід і Баба, кобзар Перебендя, Марко Пекельний, Марко Стоїчний, Ярославна, Добриня, Лукаш і Мавка, Іван і Марічка та ін., і становлять різні національні архетипи, що входять до світогляду українського народу. Таким чином, уся творчість Л.Костенко закорінена в українську культуру, вона ввібрала в себе її філософські, міфологічні й літературні традиції.