Падіння Гетьманату

Директорія оголосила початок повстання проти гетьманського режиму. Повстанський рух охопив майже всю Україну.

28 листопада з ініціативи КП(б)У було створено Тимчасовий робітничо-селян­ський уряд України на чолі спочатку з Г. П'я­таковим, а згодом - X.Раковським. На до­помогу українським більшовикам знову прийшла Росія, відкривши Український фронт. Протягом листопада-грудня 1918р. більшовикам вдалося відновити радянську владу на частині української території.

Уряд гетьмана опинився у безнадійній ситуації. 14 грудня війська Директорії зайняли Київ. Цього ж дня П.Скоропадський зрікся влади і покинув місто.

Гетьманський уряд передав владу Директорії, яка заявила про відновлення УНР.

Директорія була з самого початку свого правління у стані війни з Радянською Росією.

Доба ДиректоріїУНР

(грудень 1918 - 1920 рр.). Злука УНР і ЗУНР

Прихід у грудні 1918 р. до влади Директорії започаткував нову добу у розвитку національію-демократич­ної революції - добу Директорії У НР.

У Західній Україні боротьбу за своє існу­вання вела ЗУНР.

Боротьбу за владу в Україні при підтримці Радянської Росії вели більшовики, утворивши Тимчасовий робітничо-селянський уряд України.

У грудні 1918 р. на півдні України розпо­чалася інтервенція військ Антанти, які на­дали підтримку білогвардійцям у боротьбі за відновлення "єдиної і неділимої" Росії.

Політика Директорії унр

Директорія була урядом соціалістично­го спрямування. Прийшовши до влади, вона розгорнула активну державотворчу діяльність. Була, зокрема, відновлена на­зва держави УНР, визначені органи влади (вища влада належить Директорії, законо­давча - Трудовому конгресу, виконавча -Раді народних міністрів, а на місцях - тру­довим радам селян, робітників, трудової інтелігенції), ухвалено новий земельний за­кон про передачу поміщицької землі селя­нам без викупу, 22 січня 1919р. проголо­шено Злуку УНР із ЗУНР. Землевласники і підприємці позбавлялися політичних, зокрема, виборчих прав.

З 21 по 29 січня 1919р. працював Трудо­вий конгрес, який схвалив Акт Злуки, ви­словився за демократичний лад в Україні, визнав за Директорією право призначати членів Ради народних міністрів, видавати закони, які мали затверджуватися на сесії Трудового конгресу, доручив Директорії оборону України. Та вже 2 лютого 1919 р., через 1,5 місяці після приходу до влади, Ди­ректорія під тиском більшовицьких військ покинула Київ, перебравшись до Вінниці, а згодом - на територію ЗУНР, до Тернополя.

У червні 1919 р. підконтрольна Дирек­торії територія становила смугу завширш­ки 10-20 км - між поляками і більшовиками.

Причини поразки Директорії

• Директорію роздирали внутрішні протиріччя щодо змісту та напрямків полі­тики. Між двома її лідерами не було згоди:

В. Винниченко наполягав на першочерговому вирішенні економічних проб­лем, С.Петлюра - на утворенні військових сил, адміністратив­ного апарату. У зовнішній полі­тиці В.Винничен­ко, В. Чехівський, М.Шаповал схилялися до союзу з більшовиками, інші на чолі з С.Петлюрою - до союзу з Антантою.

• Непослідовна, нерішуча внутрішня політика Директорії полягала в наступному:

  • видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не поспішала з його реалізацією; проти селян, які самостійно разе 'язували земельні питання, здійснюва­лися каральні акції;

  • обіцяла позбавити буржуазію вибор­чих прав, але залишила їй усі права;

  • ліквідувавши гетьманський державний апарат, не змогла створити нового і т. д.

Директорія втрачала підтримку україн­ського населення в той час, коли авторитет більшовиків зростав.

• Невдала зовнішня політика. Пораз­кою завершилися переговори Директорії про мир з Росією; не вдалося домовитися про підтримку з боку країн Антанти, які в грудні 1918 р. висадили свої війська на півдні України і надали підтримку біло­ гвардійській армії Денікіна (білогвардійці і Антанта вороже ставилися до ідеї неза­лежності України і боролися за відновлення "єдиної і неділимої Росії").

• Радянсько-більшовицькі військ а мали чисельну перевагу, були краще організо­вані, ніж напівпартизанська армія С.Пет­люри. На бік більшовиків перейшли заго­ни Махна, "зелених ", Григор'єна.

Отже, 2 лютого 1919 р. радянські війська вступили до Києва і до травня майже на всій території України була встановлена ра­дянська влада.

Політика радянсько-більшовицького уряду України

Ще під час наступу на Київ, у січні 1919р., Тимчасовий робітничо-селянський уряд України встановив нову назву держави --Українська соціалістична радянська рес­публіка (УСРР). Політичний курс щодо України розроблявся в Москві І врахову­вав, перш за все, інтереси більшовицького центру. Маріонетковий радянський уряд України (в 1919 р. взяв назву Рада Народ­них Комісарів) на чолі з Х.Раковським про­водив ту ж політику, що й уряд Росії- полі­тику "воєнного комунізму":

• диктатура комуністичної партії, утворення надзвичайних органів влади - ревкомів і комбідів;

• націоналізація промисловості, фінан­сів, зв'язку;

• сувора централізація управління ви­робництвом і розподілом товарів;

• державна монополія на промислові товари, заборона приватної торгівлі і пе­рехід до прямого товарообміну;

• загальна трудова повинність;

• карткова система, розподіл продук­тів за класовою ознакою (робітникам -більше);

• запровадження продрозкадки, що означало перехід до примусового вилучен­ня у селян необхідного державі продоволь­ства. Для проведення хлібозаготівель ство­рювалися продовольчі загони, які діяли ка­ральними методами;

• "червоний терор" проти реальних і потенційних противників більшовизму.

Політика "воєнного комунізму" була викликана не лише надзвичайно складни­ми обставинами, що виникли в ході грома­дянської війни, а й планами більшовиків швидко здійснити світочу революцію і пере­йти від товарно-грошових відносин до економіки без ринку і грошей.

Політика більшовиків викликала масо­ве невдоволення населення України, роз­горнувся широкий селянський рух опору, зростало невдоволення і в Червоній Армії. Тим часом наступ на Україну розгорнула білогвардійська армія Денікіна, активізу­вала свої дії армія УНР, захопивши ЗО серп­ня 1919р. Київ.

Радянська влада в Україні знову (вже вдруге) впала.

Але ж і Директорія змушена була капі­тулювати перед білогвардійцями і вивести війська з Києва.