Розгром Денікіна

Восени 1919р. більшість української території опинилася під владою генерала Денікіна. Антинародна політика білого режиму (відновлення поміщицького землеволо­діння, права власності на підприємства, нехтування соціально-політичними правами трудящих) викликала масовий опір насе­лення. У тилу білогвардійських військ ши­рився повстанський рух, особливо активно діяли загони Нестора Махна.

У листопаді 1919 р., на превеликий жаль, відбувся розкол армії УНР: у той час, коли війська Директорії вели запеклі бої з біло­гвардійцями, командування УГА уклало союз із Денікіним. У черговий раз далися взнаки протиріччя, які існували між уряда­ми ЗУНР і УНР.

На початку 1920 р. Червона армія подолала опір військ Директорії і розгромила денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив Врангель.

Радянську владу в Україні було відновлено втретє і остаточно.

"Зимовий похід" армії унр

Восени 1919р. Директорія перейшла до партизанських форм боротьби.

Взимку 1919-1920 рр. її 5-тисячна ар­мія здійснила похід денікінськими, а з по­верненням більшовиків - радянськими тилами.

Так званий "зимовий похід" армії УНР стимулював український рух, її армію утримувало населення, сприймаючи її як свою армію, як захисника своїх інтересів.

Зближення унр і Польщі. Радянсько-польська війна

Намагаючись врятувати українську справу, Директорія пішла на вимушений крок - переговори з Польщею. 24 квітня 1920 р. між урядами УНР і Польщі було укладено Варшавський договір, який пе­редбачав:

• спільну боротьбу проти більшовиків;

• відновлення незалежності УНР на чолі з Директорією і Головним отаманом С.Петлюрою;

• як своєрідну компенсацію за це С. Петлю­ра "віддавав" Польщі західноукраїнські землі (Східну Галичину, Волинь, Холмщину, Полісся), що викликало обурення серед на­селення Західної України.

Війна, що розпочалася, йшла з пере­мінним успіхом:

• успішний наступ польсько-українських військ (6 травня 1920 р. взяли Київ);

• контрнаступ радянських військ (дійшли до Львова і Варшави, в липні 1920 р. в Східній Галичині був утворений Тим­часовий радянський уряд на чолі з В.Затонським);

• відступ радянської армії із Галичини.

Росія і Польща були не готові до затяж­ної війни і в жовтні 1920 р. уклали пере­мир'я. Це означало розрив Польщі з УНР! Українські війська (17 тис.) продовжували війну самостійно, але після запеклих боїв з частинами Червоної армії змушені були відступити на окуповану поляками терито­рію, де були роззброєні та інтерновані в польських таборах. Уряд УНР переїхав до Австрії.

18 березня 1921 р. між Польщею, Радян­ською Росією і Радянською Україною був підписаний Ризький мир:

• Польща визнала існування самостійної Радянської України;

• до Польщі відійшли Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина, Підляшшя.

Боротьба за незалежність України за­вершилася поразкою: Західна Україна ввійшла до складу Польщі, Румунії, Чехословачина, а в Наддніпрянській Укра­їні остаточно утвердився більшовицький режим.

Розгром Врангеля

Білогвардійська армія Врангеля (150 тис.), яка утримувала Крим, вирішила скориста­тися радянсько-польською війною і розгор­нула наступ на Україну. Впродовж червня-листопада 1920р. радянська армія розгромила війська Врангеля, остаточно встано­вивши в Криму радянську владу.

Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.

• Низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху. Очолила національ­ну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Ін­телігенція була малочишіьного, а селяни -політичне несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними. Робіт­ники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності Ук­раїни.

• Відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компро­міс в ім'я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П,Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР.

• Несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги:

• в Наддніпрянській Україні – радянська Росія, білогвардійці, війська Антанти;

• в Західній Україні - Польща, яку підтримувала Антанта.

Історичне значення української національне-демократичної революції 1917-1920 рр.

• У ході революції український народ створив власну державу і декілька років під­тримував ЇЇ існування.

• Героїчна боротьба українського народу 1917-1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим про­голошення державної незалежності в 1991 р.