Незвичайна фея

Колись жила в одному селі дівчинка Марина. І не було в неї матері, а був тільки невеличкий будинок з латкою землі.

Одного разу пішла вона на город саджати картоплю. Саджала, саджала… І ось, бачить – маленьке зайченя її капусту гризе. А зайченя було таке гарне і пухнасте, що Марина взяла його додому. Вдома вона постелила газетку, поклала в тарілку капусти і моркви, посадила на цю газету зайченятка, а сама пішла гуляти. Приходить, а зайчика немає!

Маринка дивиться під пічкою – немає там зайченятка.

Дівчинка шукає під лавкою – і там немає зайчика.

Підійшла Марина до вікна і заплакала. І сталося диво: у віконце залетіла фея. Вона була дуже красивою та елегантною у своєму сріблястому платті з прозорими, мов кришталь, крильцями. Феєчка підлетіла до Марини й питає:

-Чого ти, дівчинко, плачеш?

А Марина відповідає:

-Було в мене зайченя, та й пропало.

-Не плач, Мариночко, краще полетіли з нами. – Сказала фея.

Дівчинка здивувалася, але потім погодилась. Фея затріпотіла крильцями і навколо з’явилось безліч маленьких зірочок. Зірочки почали швидко обертатись і перенесли фею з Маринкою у Країну Див.

Дівчинці так сподобалась Країна Див, що у неї виникла думка: «А чи не залишитись мені тут?» Фея, звичайно, любила гостей і погодилась, щоб дівчинка залишилась на декілька днів.

Наступного дні у Країні Див відбувався концерт. На сцені з’являлись танцюристи, фокусники, співаки і поети. А найбільше Маринці сподобалась пісня про зірочку.

А вже прийшов час повертатись додому. Марина попрощалась із мешканцями Країни Див та фея перенесла її додому. А вдома на Маринку чекав сюрприз: поки вона подорожувала, зайченятко повернулось до Маринчиного дому і від радощів весело барабанило лапками по долівці.

Білецька Марія

Вітерець

Жила –була родина Дідуся-Вітрюгана. І було в нього четверо синів: Вітрище, Вітрисько, Вітер і Вітерець. Старші сини були могутніми і сильними, а наймолодший Вітерець був пустуном. Коли старші брати працювали в полі, в горах, на морі, Вітерець пустував та гуляв.

Так, прогулюючись одного дня, Вітерець підлетів до дітей, які запускали повітряного змія, а той ніяк не хотів підніматись у небо. Тоді Вітерець легенько дихнув, і змій полетів високо-високо. Діти були такі раді! Вітерець познайомився з Сашком та Катею і кожного дня прилітав до дітей. Друзі разом запускали повітряного змія, паперові кораблики в струмочках, бігали наввипередки з вітрячками…

Але одного дня вітерець не з’явився. Дітвора засумувала сильніше, коли їхнього товариша не було і наступного дня. Сашко і Катя почали хвилюватись та пішли шукати Вітерця.

Вони запитали у Струмочка, чи не бачив той Вітерця. Струмочок відповів, що не бачив та порадив звернутись до Річки, тому що вона сильніша і старша, вона більше знає. Сашко і Катерина звернулись до Річки і дізнались, що Річка бачила Вітерця у лісочку.

Діти попрямували до лісочка і ще здалеку почули дзвінкий жалібний голос Вітерця. Але що ж трапилось з ним? Наввипередки побігли діти на голос і побачили, що Вітерець прив’язаний червоною стрічкою до берези.

Сашко поліз на дерево і відв’язав бідного друга. Вітерець подякував дітям і вони втрьох знову проводили разом всі літні дні.

Дикань Поліна