Редакция сми как предприятие

Підприємство - це самостійно господарюючий суб'єкт, створений засновниками (власниками майна) - підприємцями, об'єднанням підприємців, уповноваженим органом держави, трудовим колективом у процесі приватизації для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення суспільних потреб з метою одержання прибутку в довгостроковому періоді.

У короткостроковому періоді підприємство може ставити метою не одержання прибутку, а, наприклад, інвестування створення нової конкурентоздатної продукції, підвищення кваліфікації персоналу, вихід на зовнішній ринок й ін. В остаточному підсумку ці інвестиції в довгостроковому періоді повинні бути компенсовані одержанням додаткової маси прибутку.

Кожне підприємство є юридичною особою, що характеризують наступні ознаки:

1) організаційна єдність - наявність єдиного трудового колективу, організованого певним чином зі своєю внутрішньою структурою і порядком управління;

2) відокремленість майна - наявність власного майна (що складається з основних фондів і оборотних коштів), яке самостійно використовується з визначеною метою;

3) майнова відповідальність - можливість самостійно нести відповідальність за результати своєї виробничо-господарської діяльності, пред'являти позови і виступати як відповідач у суді й арбітражному суді;

4) системна єдність засобів виробництва - можливість об'єднання економічних ресурсів для виробництва економічних благ з метою отримання прибутку;

5) ідентифікаційні ознаки: наявність імені (найменування), яке має бути впізнаним і відрізнятися від назв інших підприємств. За цим іменем (найменуванням) підприємство несе обов'язки та здійснює свої права в межах чинного законодавства.

Підприємство має закінчену (завершену) систему обліку й звітності, самостійний баланс, банківський розрахунковий рахунок, печатка із власною назвою, а в окремих випадках і товарний знак. Для організації ефективної діяльності підприємства необхідне визначення місії підприємства і його цілей. Під місією підприємства розуміється головна мета діяльності підприємства, або чітко окреслена причина його існування.

Місія - генеральна мета, яка стосується довгострокової орієнтації підприємства на який-небудь вид діяльності та відповідне місце на ринку; при чому «місце на ринку» розглядається з таких поглядів: які групи споживачів обслуговуються, які функції при цьому виконуються, які виробничі процеси використовуються.

Існують чіткі правила вибору місії (генеральної мети) підприємства чи організації, які дають змогу досить жорстко пов'язати об'єктивні та суб'єктивні її сторони.

Правило 1. Забезпечити відкриту розробку та обговорення мети серед співробітників та інших зацікавлених у діяльності підприємства осіб (за допомогою формальних процедур, що дає змогу компенсувати наслідки змін у складі співробітників і враховувати альтернативи в ході формулювання та коригування мети).

Рис.3. Роль місіїї підприємства

Правило 2. Установити, оцінити та обговорити альтернативні варіанти мети в межах організації (що допомагає співробітникам усвідомити, чим є насправді організація, де вони працюють).

Правило 3. Визначити в процесі обговорення прихильників і супротивників. Перші об'єднуються навколо мети, інші усвідомлюють, що їхні джерела економічного та морального задоволення перебувають за межами цієї організації, і приймають рішення про звільнення.

Залежно від внутрішніх і зовнішніх специфічних особливостей, а також з урахуванням місії формуються мета підприємства, яка часто в економічній літературі називається загально фірмовими цілями. Їхня сукупність повинна відповідати цілому ряду вимог, основними з яких є наступні:

1. Цілі підприємства мають бути конкретними і піддаватися виміру. Формулювання цілей у конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних господарських і соціальних рішень. Завдяки цьому можна більш обґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) працює для здійснення своїх цілей.

2. Цілі підприємства мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі чи короткі проміжки часу. Довгострокова ціль має обрій прогнозування, що дорівнює п'ятьом рокам, іноді більше (7-10 років) - для передових у технічному відношенні фірм; короткострокова -у межах одного року.

3. Цілі підприємства мають бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні чи досяжні частково цілі заподіюють негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати, зменшення рівня їхньої мотивації, виробничої і соціальної діяльності підприємства, зниження рівня конкурентоспроможності його продукції на ринку.

4. Цілі підприємства мають бути взаємно підтримуваними, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї цілі, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей. Інше може призвести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства (фірми), відповідальними за досягнення різних цілей.

Це означає, що дії й рішення, які необхідні для досягнення однієї мети, не повинні входити в суперечність із іншими цілями.

Найбільша ефективність місії і цілей функціонування підприємства буде досягатися тоді, коли їх не тільки правильно сформульовано й систематизовано, а й відпрацьовано дієву систему Їх практичної реалізації та контролю.

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) чинного суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) чинного суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Однією з головних умов діяльності суб'єктів підприємництва є їхня державна реєстрація.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або ліквідації юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку й надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

До порядку проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців входять:

1) перевірка комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

2) перевірка документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

3) внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

4) оформлення і видача свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця.

Державний реєстратор - посадова особа, яка здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Зміни до уставних документів юридичної особи, а також зміна прізвища, імені, по батькові або місця проживання фізичної особи-підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації.

Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на її території.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором тільки у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи чи за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, певним чином організована як єдине ціле, має організаційну структуру і органи, які здійснюють її правоздатність. Юридична особа має певні традиційні ознаки. До них належать:

• наявність відокремленого майна;

• самостійна відповідальність за зобов'язаннями;

• придбання і реалізація цивільних прав від свого імені;

• можливість бути позивачем і відповідачем у суді.

Місцезнаходження юридичної особи - місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності - місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок із юридичною особою.

Місце проживання фізичної особи - житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок із фізичною особою-підприємцем.

для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

2) копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законодавством;

3) два примірники установчих документів;

4) рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законодавством;

5) документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) вкладу до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законодавством;

6) документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законодавством, статут (положення) суб'єкта господарювання.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття і входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, а також порядок його реорганізації та ліквідації.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їхню компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, іншими суб'єктами відповідно до законодавства України.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів.

При створенні у процесі приватизації або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку.

Громадяни, які мають намір здійснювати nідnриємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

Згідно з Господарським кодексом державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не 6їльшим як десять днів із дня подання документів, а Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", що набрав чинності з 1 липня 2004 року, передбачено, що строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати трьох робочих днів, а фізичної особи-підприємця - двох робочих днів із дати надходження документів для проведення державної реєстрації.

Орган, що реєструє, зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються:

1) найменування юридичної особи;

2) ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

З) місцезнаходження юридичної особи;

4) місце проведення державної реєстрації;

5) дата проведення державної реєстрації;

6) прізвище та ініціали державного реєстратора.

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підnриємця зазначаються:

1) ім'я фізичної особи-підприємця;

2) ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів;

З) місце проживання фізичної особи-підприємця;

4) дата проведення державної реєстрації;

5) місце проведення державної реєстрації;

6) прізвище та ініціали державного реєстратора.

Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою.

Згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" за проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у такому розмірі:

• десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за проведення державної реєстрації юридичної особи;

• два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян - за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

За проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи-підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі тридцяти відсотків реєстраційного збору.

За поновлення свідоцтва про державну реєстрацію у зв'язку з його втратою або пошкодженням справляється реєстраційний збір у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта внесено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний номер громадянина-підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Відомості про державну реєстрацію суб'єкта господарювання вносяться до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Відомості про державну реєстрацію суб'єкта господарювання, внесення змін до них підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів із моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарювання (внесення змін до відомостей державної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній: реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається і може бути оскаржена в судовому порядку.

Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету України.

Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом.

Підприємство - це суб'єкт підприємницької діяльності, що на свій ризик здійснює самостійну діяльність, спрямовану на систематичне одержання прибутку від користування майном, продажу товару, виконання робіт або надання послуг, і яке зареєстровано в

цій якості у встановленому законом порядку.

Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно, яке може належати йому на праві власності або повного господарського володіння. Джерелами майна підприємства є:

• Грошові й матеріальні внески засновників підприємства.

• Доходи від реалізації продукції, робіт і послуг.

• Цінні папери й доходи від цінних паперів.

• Капітальні вкладення й дотації від бюджетів різного рівня.

• Безоплатні або благодійні внески.

• Пожертвування організацій, підприємств і громадян.

• Викуп майна державних підприємств шляхом конкурсу, аукціону, тендера.

• Викуп майна державного підприємства шляхом акціонування.

• Інші джерела, не заборонені законодавством.

Механізм функціонування підприємства.

Соціально-економічна роль підприємства в умовах ринку істотно змінюється. Ця зміна йде по цілому ряді напрямків:

1. Основна вимога, що ринок висуває підприємству – працювати так, щоб результатом діяльності був не тільки випуск продукції або послуг, але й одержання прибутку, тобто завжди повинне бути перевищення доходів над витратами, і чим вище це перевищення, тим прибутковіше працює підприємство.

2. На зміну вимозі випуску як умова більшої кількості продукції, оскільки соціальна економіка перманентно перебуває в умовах дефіциту по тім або іншому асортиментах продукції, приходить вимога - не тільки зробити продукцію, але й збути її, реалізувати. Подальше нарощування обсягів доцільно тільки в умовах гарантованого збуту останньої.

3. На зміну існуючим обмеженням з боку вищестоящих організацій приходить самостійність підприємств по багатьом напрямкам його діяльності, але як плата за цю самостійність - небезпека неспроможності й банкрутства, тобто підприємство може бути виведене за рамки економічної сфери, оскільки воно не змогло працювати в умовах ринку й змушено покинути його.

Отже, поводження підприємства в ринкових умовах господарювання видозмінюється, і ця зміна стосується багатьох аспектів діяльності підприємства.

Будь-яке підприємство незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, галузевій приналежності, що випускає продукції або надає послуг є відкритою економічною системою.

Основні блоки діяльності підприємства:

1 блок-підприємство, основне завдання котрогоперетворення ресурсів.

2 блоки-ресурси на вхід-трудові, матеріальні, фінансові

3 блоки-ресурси на виході, тобто перетворені ресурс-готова продукція, відходи виробництва, прибуток, кошти

4 блок-соціальне середовище, з якого взаємодіє підприємство-держава, муніципальні органи, законодавство.

5 блок-природна середовище-споживання природних ресурсів, корисних

копалин, повітря, води.

6 блок-взаємозв'язок з ринком, маркетинг, причому цей блок взаємодіє як на вході ресурсів, так і на виході.

7 блок-співвідношення ресурсів на вході з ресурсами на виході утворює економічну роботу на підприємстві, економіку підприємства.

Підприємство на вході споживає ресурси певного виду, щоб потім в результаті виробничого процесу на виході одержати трансформовані ресурси, ресурси іншої споживчої вартості.

Співвідношення ресурсів на вході й на виході становить зміст такого поняття, як економіка підприємства. Єдине, що її цікавить - це співвідношення у використанні ресурсів, що припускає перевищення дохідної частини над видатковою(рентабельна робота підприємства), перевищення видаткової частини над дохідною (збиткова робота підприємства) і, нарешті, рівність дохідної й видаткової частин (робота підприємства в умовах самооплатності).

Процес перетворення ресурсів на підприємстві є важливим елементом виробничого процесу на підприємстві. Саме обрана технологія визначає склад і необхідну кількість ресурсів на виході у виробничу систему. Зміна технології веде до зміни професійного й кваліфікаційного складу необхідних для виробництва кадрів, технологічного встаткування, транспортних засобів, інструмента аж до зміни використовуваних видів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів. Підприємство залежно від характеру виробленої продукції, масштабів, наявних у нього можливостей інвестування, вибирає ту або іншу технологію. Обрана технологія тісно пов'язана із двома показниками роботи підприємства: ціною продукції і рівнем її якості. Одночасно ці два фактори формують і конкурентоздатності продукції, частіше перевага віддається другому показнику.

У ринкових умовах ціна служить істотним регулятором виробництва й робить безпосередній й опосередкований вплив на величину формованого прибутку, на характер і результати конкурентної боротьби. Ціна на продукцію для підприємства є договірна ціна між ним і споживачем.

Існує кілька варіантів договірних цін(Цд):

1-й варіант: Цд = Собівартість + Прибуток

2-й варіант: Цд = Попит - Пропозиція

3-й варіант: Ціна конкурента i> Цд < Ціна конкурента j

Перший варіант установлення договірної ціни повністю визначається умовами виробництва й зосереджує в рамках підприємства. Однак в умовах ринку це скоріше виключення, ніж правило, оскільки на ринку звичайно не один виробник. Цей варіант застосуємо в тому випадку, коли фірма-виробник товару є провідною на даному ринку й коли результати фінансової діяльності задовольняють керівництво. Цей варіант дозволяє досить справедливо розподілити прибуток між виробником, який не пропонує дефіцитний товар, і споживачем, для якого ціна не є вирішальним чинником при покупці. Другий і третій варіанти наближені до реальної дійсності.

При другому варіанті встановлення ціни за основу приймаються прогнозований попит і собівартість товару. Завдання для підприємства ставиться так: ціна за одиницю товару попередньо визначена й необхідно установити, при якій кількості проданих товарів підприємство почне діставати реальний прибуток. Можливо й зворотне завдання: відома приблизна кількість виробів, яку можна реалізувати на ринку, необхідно визначити, при якій ціні цей обсяг продажу не приведе до збитків.

Третій варіант формування ціни враховує рівень конкуренції на ринку й часто дає гарні результати. Виробник вивчає динаміку цін конкурентів і визначає, яка буде ціна конкурента на аналогічний товар основна увага при цьому спрямовано на зменшення витрат і збільшення прибутку.

Розгляд трьох варіантів показує, що в умовах ринкової економіки ціна - фактор забезпечення конкурентоспроможності продукції. Іншим не менш важливим фактором є якість продукції.

Якість продукції - результат якості: праці, предметів праці, технології, управління, виробничого середовища в цілому.

В останні роки передовими фірмами світу послідовно впроваджується нова стратегія керування якістю продукції.

• Забезпечення якості розуміється не як технічна функція, реалізована якимсь підрозділом, а як систематичний процес, що пронизує всю організаційну структуру фірми.

• Новому поняттю якості повинна відповідати відповідна структура підприємства.

• Підвищення якості вимагає застосування нової технології виробництва, починаючи з автоматизації проектування й кінчаючи автоматизованими вимірами контролю якості.

Підприємницька діяльність являє собою ініціативну самостійну діяльність громадян й їхніх об'єднань, спрямовану на одержання прибутку. Отже, одержання прибутку - це безпосередня ціль підприємства. Але дістати прибуток підприємство може тільки в тім випадку, якщо воно провадить продукцію або послуги, які реалізуються, тобто задовольняють суспільні потреби. Співпідпорядкованість цих двох цілей - задоволення потреби й одержання прибутку - наступна: не можна одержати прибуток, не вивчивши потреби й не почавши провадити той продукт, що задовольняє потреби. Необхідно зробити продукт, що задовольнить потреби й притім за такою ціною, що задовольнила б платоспроможні потреби. А прийнятна ціна можлива тільки в тім випадку, коли підприємство витримує певний рівень витрат, коли всі витрати споживаних ресурсів менше, ніж отриманий виторг. У цьому змісті прибуток - безпосередня мета функціонування підприємства й одночасно - це результат його діяльності. Якщо підприємство не укладається в рамки такого поводження й не одержує прибутки, то воно змушено піти з економічної сфери, визнати себе банкрутом.