Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Макро.rtf
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

5. Механізм бюджетно-податкової політики. Види фіскальної політики. Державний бюджет, його фінансування.

Політика зміни державних витрат і доходів для боротьби з економічними спадами одержала назву бюджетної або фіскальної (фиском раніше називалося державне казначейство).

Фіскальна політика – це система регулювання, яка пов'язана з урядовими витратами й податками.

Фіскальна політика охоплює два напрямки державної діяльності:

а)урядові витрати, здійснення виплат;

б)систему податків як нормативну форму оподаткування доходів (майна) юридичних і фізичних осіб.

Урядові витрати - витрати на державний апарат, будівництво доріг, державні закупівлі товарів і послуг.

Державні закупівлі можна поділити на два види: закупівлі для власного споживання держави й закупівлі для регулювання ринку. Фіскальна політика залежно від механізмів її реагування на зміну економічної ситуації поділяється на дві частини:

  1. дискреційна політика, що проводиться за рішенням уряду. Це:

  • державні програми зайнятості населення;

  • різні соціальні програми;

  • зміна податкових ставок;

  1. політика вбудованих стабілізаторів, тобто механізмів, які працюють у режимі саморегулювання, незалежно від рішень держави. Вбудовані стабілізатори - це автоматичні зміни в податкових відрахуваннях (як тільки доходи починають падати, водночас зменшуються надходження від податків).

Скорочення доходів супроводжується зниженням сукупного попиту, дестабілізацією економічної ситуації.

Для подолання негативних явищ необхідне скорочення податкових відрахувань. Прогресивна податкова шкала і є "вбудований стабілізатором".

Структура податків.

Основним джерелом доходів держави в цивілізованому суспільстві є податки (це другий найважливіший інструмент фіскальної політики держави).

Податок - це вилучення на користь держави частини доходу самостійно діючого суб'єкта, яка установлена в законодавчому порядку.

Існують наступні принципи побудови податкової системи:

  1. Всебічність.

  2. Стабільність.

  3. Рівнонапруженість.

  4. Обов’язковість.

  5. Соціальна справедливість.

Залежно від суб'єктів оподатковування податки поділяються на такі, що сплачуються юридичними особами, та податки, що сплачуються фізичними особами.

Об'єктом оподатковування є:

  • доход (з підприємства, фірми, організації, населення);

  • майно (нерухоме й рухоме);

  • передача майна в спадщину, при даруванні, а також певні види угод (операції із цінними паперами), вивіз товару за кордон (мита).

За механізмом формування податки поділяються на дві групи: 1) прямі податки (стягуються безпосередньо із власників майна, одержувачів доходів); 2) непрямі податки (стягуються в сфері реалізації або споживання товарів і послуг, тобто в остаточному підсумку перекладаються на споживачів продукції).

У податковій практиці використовується таке поняття, як податкова ставка. Вона включає в себе: 1)граничну податкову ставку (приріст виплачених податків, поділений на приріст доходу); 2)середню податкову ставку (загальний податок, поділений на величину оподатковуваного доходу); 3)нульову ставку; 4)пільгову ставку.

Податкові пільги являють собою зменшення податкових ставок або повне звільнення від податків окремих підприємств, фірм, фізичних осіб залежно від профілю їхньої діяльності, характеру виробленої продукції й виконуваних робіт, використовуваної робочої сили, місця.

За ознакою співвідношення між ставкою податку та доходом розрізняють податки прогресивні, регресивні та пропорційні.

Прогресивний податок – це середня ставка, яка підвищується із зростанням доходу.

Регресивний податок – середня ставка, яка знижується із зростанням доходу.

Пропорційний податок – середня ставка, що залишається незмінною незалежною від зміни доходу.

Прогресивні податки зменшують нерівність у доходах. Податкова система є регресивною, якщо після сплати податків нерівність зростає.

Чим більша країна, тим більше вона покладається на непрямі податки, особливо на податки від зовнішньої торгівлі.

У багатьох країнах у податковій системі використовується крива Лафера. Вона уявляє собою криву, що показує зв'язок між податковими ставками й обсягом податкових надходжень і виявляє таку податкову ставку (від 0 до 100%), за якої податкові надходження досягають максимуму.

П одаткові

надходження, Т

Т max

0 r max Податкова ставка, r

Рис6. Крива Лафера

З подальшим підвищенням ставки мотивація підприємницької діяльності послаблюється, скорочуються обсяги виробництва, зменшуються податкові відрахування. За кривою Лаффера, зниження податкової ставки до оптимального рівня сприятиме економічному зростанню.

Розрізняють дискреційну та не дискреційну (автоматичну) фіскальну політику.

Дискреційна фіскальна політика - цілеспрямована зміна величин Державних витрат, податків і сальдо держбюджету в результаті спеціальних рішень уряду, спрямованих на зміну рівня зайнятості, обсягу виробництва й темпів інфляції.

Вона здійснюється двома шляхами:

    1. державними закупівлями (збільшення або зменшення);

    2. стягнення чистих податків (через податкові ставки і трансфери).

Із зростання державних закупівель сукупні витрати збільшуються.

При дискреційній фіскальній політиці з метою стимулювання сукупного попиту в період спаду цілеспрямовано створюється дефіцит держбюджету за рахунок росту державних витрат (фінансування програм по створенню нових робочих місць) або зниження податків. У період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

Недискреційна фіскальна політика – автоматична зміна зазначених величин у результаті циклічних коливань сукупного доходу. НФП припускає збільшення (зменшення) чистих податкових надходжень у Держбюджет у періоди росту (зменшення) ВНП, що впливає на економіку.

Чисті податкові надходження - різниця між величиною загальних податкових надходжень у бюджет і сумою виплачених урядом трансфертів.

При недискреційній фіскальній політиці бюджетний дефіцит і надлишок виникають автоматично в результаті дії вбудованих стабілізаторів економіки.

Фіскальна політика використовується для стабілізації економіки. Фундаментальна мета фіскальної політики полягає в тому, щоб ліквідувати безробіття або інфляцію.

У період спаду на порядку денному виникає питання про стимулюючу фіскальну політику. Вона включає: 1) збільшення державних витрат; 2) зниження податків; 3) поєднання першого й другого підходів. Якщо бюджет є збалансованим, фіскальна політика повинна забезпечити бюджетний дефіцит в період спаду або депресії.

Якщо в економіці має місце викликана надлишковим попитом інфляція, цьому випадку служить стримуюча фіскальна політика.

Стримуюча фіскальна політика включає: 1) - зменшення урядових витрат; 2) - збільшення податків; 3) - поєднання першого й другого засобів.

Стимулююча фіскальна політика буде в тенденції вести до росту відсоткових ставок і скорочення інвестиційних витрат, у такий спосіб послабляючи або повністю підриваючи стимулюючий ефект фіскальної політики.

Вбудовані стабілізатори можуть скорегувати, але не усунути коливання рівня економічної активності. Саме тому методи автоматичної фіскальної політики повинні підкріплюватися методами політики дискреційної.

Бюджет – це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період.

Фактичний бюджет – реальні видатки, надходження і дефіцити за певний період.

Структурний бюджет (бюджет повної зайнятості) відображає, якими мають бути урядові видатки, надходження і дефіцити, якщо економіка функціонує за умовами потенціального обсягу виробництва.

Циклічний бюджет – це фактичний бюджет за відрахуванням структурного бюджету. Він відображає вплив економічного циклу на державний бюджет, тобто показує яким чином фаза економічного циклу впливає на доходи, видатки і сальдо бюджету.

Державний бюджет є збалансованим, коли видатки дорівнюють надходженням, та дефіцитним, коли видатки перевищують доходи.

Дефіцит вважається безпечним для економіки, якщо він перебуває на рівні 2-3% від ВВП.

Фінансування бюджетного дефіциту можливо двома принциповими різними методами - за рахунок позик у населення й шляхом випуску нових грошей.

1.Якщо держава виходить на грошовий ринок і розміщає тут свої позики, вона вступає в конкуренцію із приватними підприємцями за фінансові кошти. Додатковий попит на останні, обумовлює підвищення відсоткової ставки, витісняє із грошового ринку приватних інвесторів і скорочує споживчі витрати.

2.Якщо держава фінансує бюджетний дефіцит за рахунок випуску нових грошей, витіснення приватних інвестицій можна уникнути. Таким чином, створення нових грошей є за своїм характером більше стимулюючим способом фінансування дефіцитних витрат у порівнянні з розширенням позик.

Ліквідація бюджетного надлишку може бути здійсненна також на основі альтернативних методів - шляхом погашення боргу або вилучення грошей з обігу.

Державний борг – це нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіцитів.

Внутрішній державний борг – це заборгованість держави перед громадянами.

Зовнішній борг – заборгованість держави перед громадянами та організаціями інших країн.

Якщо держава має накопичену заборгованість, вона може використати для погашення боргу додаткові кошти. Це послабляє антиінфляційний ефект бюджетного надлишку. Шляхом викупу своїх боргових зобов'язань у населення держава розміщує свої надлишкові податки на грошовому ринку, що призводить до зниження рівня відсоткової ставки, стимулює приватні інвестиції й споживання. Якщо ж держава ліквідує бюджетний надлишок за допомогою вилучення грошей з обігу, вона діє в антиінфляційному напрямку, знижуючи купівельну спроможність економічних суб'єктів. Тому цей метод є переважним ніж метод погашення боргу.

Зменшення податків створює мультиплікативний ефект на дохід. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорівнює:

∆У = mt ∙∆T1

де mt= ∆У/∆T = 1/1-MPС – мультиплікатор податків.

Мультиплікатор державних витрат дорівнює:

mq =∆У/∆G = 1/1-MPS

де MPS – частина приросту, яку домогосподарства спрямовують на споживання.

Аналіз мультиплікаторів державних витрат та податків дає можливість зробити такі висновки

1.Якщо державні витрати і податкові надходження змінюються на одну й ту саму величину, рівноважний рівень виробництва змінюється на ту саму величину.

Цей мультиплікатор називають мультиплікатором збалансованого бюджету, він дорівнює одиниці: mt =1

Наприклад. ∆G = 30 млрд. дол.

∆T = 30 млрд.дол.

∆У =mq∙∆G+ mt∆T=30(mq+ mt)=30∙1=30 млрд.дол.

mq+ mt=1/1-MPS - MPC/1-MPS = 1

2.Ефект мультиплікатора більш суттєво впливають на величину доходу і споживання порівняно зі зміною податків. Ця різницю і визначає вибір заходів у бюджетно-податковій політиці.

mq =1/1-MPC

mt=MPC/MPS

mq>mt/