- •Етимологія
- •Центральна країна — «Чжунго»
- •«Китай» і «Катай»
- •Серес (Σηρες)
- •Історія
- •Доісторичні часи
- •Династії
- •Сучасність
- •Республіканський Китай
- •«Два Китаї»
- •Територія
- •Історичний поділ Китаю
- •Географія і клімат
- •Демографія
- •500 Будд у шанхайському храмі Лонгхуа (епоха Троєцарства)
- •Культура
- •Система письма
Демографія
Населення Китаю (КНР і Республіки Китай) складає понад 1,3 мільярди чоловік. Це одна п'ята частина усього населення Землі. Хоча у КНР існує більше 100 етносів, комуністичний уряд визнає лише 56. Найбільшою етнічною групою Китаю є ханьці (власне китайці) — 91,9 %. Вона неоднорідна і поділяється на ряд етнографічних груп, більшість з яких — це колишні самодостатні етноси, асимільовані китайцями-ханьцями.
Асиміляція є прадавнім методом правителів Китаю, що скерований на збільшення кількості лояльних режиму підданих. Багато некитайських етносів північних степів чи південних джунглів зникли у «плавильному котлі» китайської культури. Як правило початок імпорту китайських технічних і культурних ноу-хау етнічними групами, які стояли на нижчому науковому і соціальному рівні від китайців, знаменував початок зникання самобутньої культури цих груп, з подальшим абсорбуванням їхніх представників до ханської спільноти.
Хоча сьогоднішні терміни «китаєць» (чжунго-жень, «людина Центральної держави») або «китайська нація» (чжунхуа мінцзу, «народ Центральної держави») є політичними трансетнічним поняттями, вони мають етнічний підконтекст. Концепція «чжунго» — «Центральної держави» — була вигадана саме етнічними китайцями. Її пропагування серед некитайських спільнот у вигляді надетнічної категорії зменшувало опір китаїзації цих спільнот і, відповідно, пришвидшувало асиміляцію некитайських етносів.
Мови
Більшість мов Китаю належать до сіно-тибетської мовної сім'ї, якими розмовляють близько 29 етносів. Існує також декілька основних і малих діалектів власне китайської мови. Серед них найбільш уживаними є Мандаринський (ним розмовлять близько 70 % населення), У (шанхайський), Юе (кантонcька мова), Мін, Сян, Ган та Хакка. До не-китайських мов відносяться мови чжуан (тайців), монголів, тибетців, уйгурів (тюрків), хмонг і корейців. Цими мовами розмовляють переважно етнічні меншини.
«Путунхуа» — мандаринський діалект, який прийнятий за літературну мову, — є офіційною мовою КНР і Республіки Китай. Вона походить від діалектів Пекіну, півночі і південного заходу Китаю. Мандаринський варіант китайської мови викладають у школах, використовують у засобах масової інформації, літературі, уряді. Не-китайські мови визнані офіційними у деяких автономних регіонах, де компактно проживають етнічні меншини. Однак сфера використання цих мов обмежується домівкою і початковою школою.
«Розмовна китайська» або «байхуа» є письмовим стандартом для мандаринського діалекту, який використовується офіційно з 20 століття. До цього стандартом писемної мови була класична китайська мова «веньянь», на зразок середньовічної латини. Ця мова є досі обов'язковою для вивчення у вищій школі.
Китайські мови основані на ієрогліфічній писемності, в той час як мови чжуан, тібетська, уйгурська та монгольська мають власні абетки.
Релігія
500 Будд у шанхайському храмі Лонгхуа (епоха Троєцарства)
Завдяки «культурній революції» 59 % населення КНР (767 мільйонів чоловік) називають себе атеїстами. Однак для значної групи материкових китайців релігія відіграє дуже важливу роль, особливо буддизм, даосизм і конфуціанство. На відміну від КНР, більша частина населення Тайванського Китаю вважає релігію необхідною складовою власного життя. 93 % сповідують буддизм, даосизм і конфуціанство, 4.5 % — християнство різних течій, і 2.5 % — іслам, іудаїзм та інші вірування.
Головними віруваннями КНР є:
Конфуціанство
Даосизм
Вшанування пращурів
Буддизм — 100 млн.
Іслам — 20 млн.
Християнство — 15 млн. протестантів, 5 млн. католиків
Головними віруваннями Республіки Китай є:
Буддизм
Даосизм
Конфуціанство
КНР є атеїстичною секулярною державою, однак у ній дозволяється дотримання релігійних практик, які визнані урядом. Тобто, існує можливість реалізувати, щоправда обмежено, право свободи совісті. Даосизм і буддизм, разом із моралістичним конфуціанським кодексом були основними релігійними вченнями Китаю впродовж 2 тисячоліть, тому навіть комуністичний уряд не може нехтувати цією традицією.
Республіка Китай не обмежує урядовими постановами жодні релігії чи віровчення. У ній не існує перешкод для реалізації права на свободу совісті.
