2. Прийняття документів для зберігання

Прийняття документів на зберігання має на меті забезпечення їх зберігання. Це гарантовано реалізацією принципу таємниці вчинення нотаріальних дій та відповідальністю нотаріуса за збереження прийнятих документів.

Документи, прийняті на зберігання, можуть стосуватися дуже важливих аспектів життя людей чи діяльності юридичних осіб.

Не можуть здаватися на зберігання секретні документи, а також гроші, облігації, інші цінні папери. Але з цього загального правила є певні винятки, що стосуються компетенції консульських установ.

Приймати на зберігання документи вправі державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, а також консульські установи.

Документи приймаються за описом, що складається у двох примірниках. В описі зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові особи, яка здала документи, її адреса; найменування документа, що здається на зберігання, на чиє ім'я його видано і ким, номер документа, дата його видачі, строк зберігання документа.Опис підписується особою, яка здає документ на зберігання, і нотаріусом. Наприкінці опису ставиться печатка.

Приймаючи документи на зберігання, нотаріус зобов'язаний установити стан документа, якщо той має зовнішні вади (старезність, сирість, подертість і под.) та застерегти в описі, бо він несе повну відповідальність за його збереження.

На прохання особи нотаріус може прийняти документи без опису, якщо їх належно упаковано в присутності нотаріуса. У такому разі йдеться вже не про стан документів, а про стан упакування, і нотаріус несе відповідальність тільки за збереження упакування.

Про прийняття документів на зберігання нотаріус видає свідоцтво за встановленою формою. Прийняті документи зберігаються в залізних шафах або сейфах, опечатаних нотаріусом.

Документи, прийняті на зберігання, повертаються на вимогу особи, яка здала їх на зберігання, або на вимогу уповноважених нею осіб за умови пред'явлення свідоцтва та примірника опису.

3. З’ясування дієздатності учасників посвідчувальної угоди

Однією з обов'язкових умов посвідчення угод є перевірка дієздатності фізичних осіб та правоздатності юридичних осіб.

Під дієздатністю слід розуміти здатність своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки. Дієздатність фізичних осіб виникає в повному обсязі з 18 років, або з моменту одруження.

Неповнолітні віком від 15 до 18 років мають право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди, розпоряджатися заробітною платою, стипендією (але не речами, придбаними за ці гроші), авторськими та винахідницькими правами, вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Інші угоди укладаються неповнолітніми від 15 до 18 років лише за згодою їхніх батьків (усиновителів) або піклувальників.

Неповнолітні, які не досягли 15-річного віку, мають мінімальну дієздатність: вони можуть вчиняти дрібні побутові угоди, вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг і 15-річного віку, відповідають його батьки (усиновителі) або І опікун.

Дієздатність дорослих громадян може бути обмежена за рішенням суду, якщо такий громадянин зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, внаслідок чого ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище.

За рішенням суду громадянин може бути визнаний повністю недієздатним, якщо внаслідок душевної хвороби чи недоумства він не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Таким особам призначається опікун, який від імені підопічних та в їхніх інтересах вчиняє всі необхідні угоди.

Тобто нотаріус має врахувати й ці обставини. Це робиться під час бесіди з особою, яка звернулася за посвідченням угоди. Особливу увагу треба звертати на ці обставини, якщо до нотаріуса звертається стара, немічна людина або така, поведінка якої є незвичною.

В усіх випадках, коли учасником угоди є неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний, нотаріус повинен перевірити повноваження їхніх законних представників, тобто впевнитися, що особа справді є батьком, усиновителем, опікуном чи піклувальником. Це робиться на підставі свідоцтва про народження, запису в паспорті, рішення виконкому.

Якщо в угоді бере участь юридична особа, нотаріус зобов'язаний перевірити її правоздатність — здатність мати цивільні права та обов'язки.