§4. Управління портфельними інвестиціями

При здійсненні портфельного інвестування доцільно значну увагу приділяти проведенню ефективного управління портфелем фінансових інвестицій, яке забезпечить дохідність, що буде достатньою для фінансування витрат пов’язаних із залученням ресурсів, та гарантуватиме певну величину прибутку.

Класично виділяється дві методології управління портфелем цінних паперів:

1. Активна – полягає в здійсненні банками постійного перегрупування портфеля цінних паперів з метою отримання дохідності вищої, ніж середня на ринку. Вона базується на гіпотезі про відсутність ефективності ринку, тобто вплив всіх факторів миттєво не відображається у курсах цінних паперів та здійснюється пошук недооцінених фі­нансових інструментів і їх придбання в надії на те, що ринок через певний час вирів­няє їх ціну із «дійсною».

2. Пасивна – ґрунтується на ефективності ринку і неможливості віднайти недооцінені фондові цінності, та тому пропонується формувати портфелі у відповідності з певним ін­дексом, дохідність якого відображує середні ринкові прибутки, розмір яких пе­ревищити практично нереально. Деколи його називають індексуванням, хоча воно не обмежується лише стратегією слідування певному фондовому індексу.

Основні характеристики цих методів найбільш точно сформу­лював американський спеціаліст з інвестиційного управління Ф.Фабоцци (рис. 9.19).

Рис. 9.19. Основні характеристики активного та пасивного управління

Інвестиційним портфелем [46, 296]

Пасивне управління портфелем облігацій.

Індексація – полягає в побудові портфеля боргових зобов’язань, характеристики якого повністю повторюють певний облігаційний індекс.

Імунізація базується на показникові дюрації облігацій. Вона є зва­женим середнім строків часу до настання решти платежів. Вперше цей показник запропонував Ф.Маколей (Macaulay) в 1938 р., який стверджував, що найкращим показником середнього життя облігації необхідно вважати час надходжень від неї в потік готівки (купони, виплата номіналу) з врахуванням часової вартості грошей.

Дюрація вираховується наступним чином:

,

де D – дюрація облігації; C – величина купонної виплати; r – ставка дисконтування; n – число періодів; N – величина номіналу облігації; P – ціна облігації.

Основне призначення вказаного показника – це визначення чутливості ціни облігації до зміни відсоткових ставок.

Для цього необхідно щоб: 1) на протязі встановленого інвестиційного горизонту дюрація портфеля співпадала з дюрацією майбутніх зобов’язань (умова, запропонована П. Самуельсоном); 2) дисперсія акти­вів перевищувала дисперсію зобов’язань (умова, запропонована Ф.Реддінгтоном).

Проте для забезпечення ефективності імунізації періодично проводять ребалансування портфеля (це недолік стратегії), щоб дотримувалась умова рівності дюрацій, оскільки вона при зміні ринкової дохідності змінюється, а також може зміниться потік зобов’язань (дострокове вилучення депозитів).

Активне управління портфелем облігацій.

Стратегії, побудовані на прогнозуванні відсоткових ставок. Їх суть пов’язана з дюрацією, як показником, що показує чутливість облігацій до зміни відсоткових ставок. При використанні цих стратегій необхідно визначити модифіковану дюрацію, тобто розділити дю­рацію Маколея на (1+у), де у – коефіцієнт дисконтування. Наступним кроком є ви­користання наступного виразу:

Приблизна відсоткова зміна ціни = - Модифікована дюрація ∙ Зміна дохідності (в десяткових дробах)

На основі цього виразу інвесторам при прогнозі падіння відсоткових ставок необхідно збільшувати дюрацію портфеля, тому що ціна облігацій та їх дохідність пов’язані обернено пропор­ційною залежністю і падіння останньої викликає ріст ціни та чим більша дюрація, тим більше зростання вартості портфеля боргових цінних паперів. Цю залежність ілюструє й вираз, наведений вище. При зростанні відсоткових ставок дюрацію портфеля цінних паперів необхідно зменшу­вати. Підбір в портфель відповідних боргових цінних паперів можна здійснити шля­хом свопу (обміну) наявних облігацій на інструменти з необхідною дюрацією.

Стратегії, побудовані на зсуві кривої дохідності. Їх зміст полягає в побудові портфеля інструментів з фіксованим доходом на основі очікуваних змін форми кри­вої дохідності, яка відображає зв’язок між дохідностями облігацій та їх строками до погашення. Побудувавши криву дохідності та спрогнозувавши її майбутній зсув, інвестиційний менеджер повинен у відповідності до отриманих результатів побудувати портфель облігацій.

Стратегії, побудовані на спреді дохідності (секторні стратегії). Такі стратегії передбачають формування портфеля боргових цінних паперів у відповідності до змін спреду дохідності облігацій різних секторів. Наприклад, кредитні спреди між державними та корпоративними облігаціями зростають при зменшенні економічної активності та зменшуються при її рості. Визначення темпів росту в окремих галузях при порівнянні з іншими та в цілому по державі також є основою для прогнозування майбутніх спредів.

Стратегія індивідуального вибору облігацій. Вона полягає в пошуку недооцінених цінних паперів шляхом визначення дійсної вартості облігацій та її порівняння з ринковою ціною. Якщо перша величина є більшою, то облігація недооцінена і є кандидатом для купівлі, а якщо ринкова ціна вища, то такі інструменти необхідно продавати.

Пасивне управління портфелем акцій.

Стратегія «купи та тримай». Вона є найбільш простим способом управління, який пе­редбачає придбання акцій та їх утримання з метою генерації поточних дивідендів та продажу для отримання доходу від капіталізаційного приросту.

Індексація. Є аналогічним методом, що й при управлінні облігаціями, та передба­чає формування портфеля, який за своїми характеристиками повторюватиме дина­міку руху певного фондового індексу (наприклад, в Україні індекс «Української біржі» UX).

Вказані способи імітації фондового індексу дозволяють інвестору значно зменшити витрати, ніж при купівлі всіх акцій, що входять до складу фондового індексу, та створити портфель, який за своїми характеристиками відповідатиме певному індексу акцій.

Разом з тим, банк може побудувати портфель, який переважатиме дохідність певного фондового індексу, за рахунок використання активних методів управління портфелем акцій:

1) групова ротація – вибір акцій, емітованими компаніями тих галузей, в яких прогнозується вищий ріст в порівнянні з іншими та з ростом ВВП в цілому;

2) управління на основі прогнозування цін акцій з допомогою технічного аналізу;

3) пошук недооцінених цінних паперів на основі визначення «дійсної» вартості цінних паперів з допомогою фундаментального аналізу.