9. Інституціоналізм

9. 1. Соціально-психологічний напрям інституціоналізму.

Засновник - Торстен Веблен (1857-1929) Виробив свою теорію соціальних процесів. Як основу еволюції почали розглядати повне взаємопроникнення людини, суспільства і середовища, а в центр суспільних наук було поставлено ідею розвитку і діяльність людини.

Концепція Веблена випливає із наявності певних інстинктів, закладених у біологічній природі людини. Веблен не сприймає інстинкти як щось стихійне - це цілеспрямований активний фактор, який виражає спосіб дії людини. На інстинкти впливає усвідомлення ситуації і здатність пристосовуватися до нових обставин. Інстинкти, за Вебленом, формуються на біологічній основі і являють собою "суму похідних норм і правил поведінки". Головні інстинкти у системі Веблена:

1. Інстинкт майстерності.

2. Інстинкт батьківських почуттів.

3. Інстинкт цікавості знічев'я.

Перший і третій - егоїстичні, другий - альтруїстичний (веде до турботи про суспільне благо).

Всі інститути, які виростають з людських інстинктів, утворюють культуру, в якій людина і середовище постійно взаємодіють. За Вебленом інститут - це спосіб думок, який зумовлює рамки і характер поведінки людей. Інстинкти не є незмінними. Суспільні інститути також змінюються. Отже, інстинкти у системі Веблена є провідними силами зростання добробуту. За Вебленом, інститути визначають безпосередні цілі, які керують поведінкою людей.

У праці Веблена "Теорія підприємництва" розглядаються проблеми економічних криз, структури капіталу. На думку Веблена, проблеми недо- та перевиробництва є породженням системи бізнесу, бо система виробництва не має внутрішніх потреб в періодичних кризах. Кризи - це наслідок гонитви за прибутками.

9.2. Соціально-правовий інституціоналізм

Засновник - Джон Коммонс (1862- 1945). У Коммонса мова йшла про роль колективних дій, спрямованих на контроль за діями індивіда. Він вважав, що колективні дії є єдиним механізмом примирення суперечливих інтересів і дійшов висновку, що колективні прагнення в економіці знаходять своє вираження через суд.

Теорія Коммонса - це "теорія спільної діяльності людей та їхніх оцінок у всіх угодах (учасники угод спонукають один одного до досягнення єдності думок і дій)".

Особливої ролі Коммонс надавав рідкісності благ, яка є причиною конфліктів. Вважав що проблема ефективності і рідкісності обумовлює конфлікт між виробничим і підприємницьким підходами, забезпечити рівновагу між якими спроможний капіталізм.

Коммонс розробив "вольову" психологію переговорів. Переговори (у Коммонса це процес залагодження будь-яких економічних відносин між людьми) ведуть до угоди. Так вперше у політекономії було створено систему, яка спиралася на соціальну психологію (спроба розглянути соціальні та економічні явища в сукупності).

На думку Коммонса, розумну вартість можна встановити добровільним співробітництвом двох основних груп - капіталістів і робітників через посередництво трьох основних інститутів - профспілок, корпорацій та політичних партій.

Коммонс виділяє три типи угод:

1. Ринкові (принаймні п'ять учасників - покупець, продавець, потенційний покупець, потенційний продавець і суд).

2. Адміністративні, центральними в яких є проблеми керування і підпорядкування (відносини керівників і підлеглих).

3. Розподільчі угоди (податкова і бюджетна політика, рішення правління корпорацій, регулювання цін тощо).

Суди повинні враховувати чотири економічні фактори, які є елементами угод:

1. Передавання власності.

2. Грошова оцінка.

3. Зобов'язання, яке треба виконати.

4. Платіж.

У судовому процесі Коммонс виділяв три етапи: переговори, прийняття зобов'язання та його виконання, а самі угоди розрізняв як негайні, короткотермінові та довготермінові.

Оскільки в процес укладання угоди Коммонс вводить суд, він під'єднує до економічного аналізу державний вплив. Державна влада - це матеріальна сила, яка забезпечує виконання людьми раніше прийнятих зобов'язань. Коммонс розкладає поняття державної влади на три головні елементи: законодавчу, виконавчу і судову владу. Державна влада була для Коммонса одним із п'яти основних принципів економічної поведінки. Інші чотири принципи - рідкісність, продуктивність, оцінка майбутніх благ і правила поведінки (діяльності).