3.1. Поняття системи кримінальних покарань та її значення

Вирішення питання про покарання залежить не лише від побудови самої системи покарань, а головним чином від того, за яких умов державного життя, духовних і матеріальних сил держави і народу здійснюється організація каральної діяльності та під впливом яких факторів перебуває державна влада, що організує і проводить таку діяльність.

Основною тенденцією боротьби зі злочинністю, особливо в умовах переходу до ринкової економіки, спаду виробництва, зниження життєвого рівня людей, має бути, з одного боку, більш жорстка каральна діяльність щодо насильницької злочинності, тяжких і особливо тяжких злочинів з боку мафіозних і корумпованих злочинців, а з другого - пом’якшення покарання щодо злочинів невеликої та середньої тяжкості.

Ефективність покарання не в останню чергу залежить від дотримання судом принципу індивідуалізації покарання. У такий спосіб гарантується максимально ефективний вплив на правопорушника відповідно до характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, його індивідуальних особливостей⁹⁶. Зазначене досягається, зокрема, застосуванням до винуватих покарань різного ступеня суворості.

У кримінально-правовій літературі майже одностайно систему покарань розглядають з позиції «перелікового,» підходу.

Так, Т. А. Лєснієвські-Костарєва вважає, що система покарань - це «встановлений в кримінальному законі вичерпний перелік видів покарань, розташованих у певному порядку⁹⁷» .

В. В. Сташис доповнив це поняття ознакою «обов’язковий для суду» і виклав поняття системи покарань таким чином: «встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суду вичерпний перелік видів покарання, розташованих у певному порядку за ступенем їх тяжкості»⁹⁸.

В. В, Скибицький також розуміє під системою покарань «визначений кримінальним законом і обов’язковий для суду перелік покарань, розташованих у певній послідовності залежно від їх тяжкості»⁹⁹ .

А. 1. Коробєєв вважає, що система покарань - це «встановлений кримінальним законом цілісний та вичерпний перелік видів покарань, суворо обов’язкових для суду та розташованих в певній послідовності та залежності від їх функціонального призначення, а також характеру і порівняльної тяжкості».

Л. В. Багрій-Шахматов, проаналізувавши точки зору вчених з цього приводу, дійшов висновку, що систему покарань можна визначити як «встановлений українським кримінальним законом вичерпний, такий, що не підлягає довільному зміненню, обов’язковий для суду перелік покарань, розташованих в певному порядку, і такий, що залежить від тих основних завдань, які вирішуються нашою державою в процесі її історичного розвитку» ¹⁰⁰.

А. А. Березовський зазначає, що система покарань - це встановлений Кримінальним кодексом України обов'язків і вичерпний для суду перелік видів покарань, які розміщені в певному порядку¹⁰¹.

Т. І. Нікіфорова у колективному навчальному посібнику вказує, що система покарань - це закріплений у Кримінальному кодексі України обов'язковий для суду вичерпний перелік видів покарань, які розташовані у порядку зростання їхньої тяжкості.

В.Сташис під системою покарань розуміє вже не перелік, а сукупність видів покарань, при цьому під системою покарань він розуміє «встановлену кримінальним законом та таку, що носить вичерпний характер, сукупність видів кримінального покарання, розташованих в певній послідовності згідно зі ступенем їх тяжкості, та таких, які є взаємодоповнюючими та замінюючими одне одного»¹⁰². Уявляється, що певна послідовність вже не може бути сукупністю.

О. В. Старков та С. Ф. Мілюков також є «прихильниками» терміна «сукупність». При цьому вони відмовляються від «перелікового» підходу та під системою покарань розуміють «сукупність передбачених кримінальним законом видів державного примусу, які перебувають у відносинах взаємозв’язку, взаємозалежності й взаємозамінності, здатні забезпечити досягнення цілей кари (відновлення соціальної справедливості), загального й спеціального попередження, а також виправлення злочинця, призначаються судом за конкретні злочини, виходячи із принципів кримінального права»¹⁰³ .

У наведеному понятті така складова, як взаємозамінність, уявляється, несе неабияке змістовне навантаження щодо системи покарань.

Наприклад, законодавець передбачив у КК України окремий розділ, присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, при цьому санкції статей

Особливої частини КК України, як правило, доводять, що система покарань неповнолітніх «відірвана» від них.

Сьогодні до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, суд із усіх передбачених покарань фактично застосовує і може застосувати, як правило, позбавлення волі. Законодавець передбачив п’ять основних видів покарання, що можуть бути застосовані до неповнолітніх: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт та позбавлення волі на певний строк. Громадські роботи, виправні роботи, арешт не застосовуються до осіб, які не досягли 16-літнього віку. Ця проблема гостро торкається, насамперед, осіб, яким ще не виповнилося 16 років та яким за чинним КК України суд може застосувати лише штраф та позбавлення волі на певний строк. При застосуванні судом до таких осіб у переважній більшості випадків можливість призначити штраф дуже мала. Методом виключення ми доходимо висновку, що залишиться лише позбавлення волі на певний строк, яке може бути застосоване без виключення в тому числі і до неповнолітніх з 14 років.

Для неповнолітніх 16-18 років ситуація дещо покращена. До таких осіб за тих же умов можуть бути застосовані штраф, громадські роботи та, якщо особа працює або навчається, виправні роботи. Якщо підстав для сплати штрафу не буде і особа не працює та не навчається, залишаються громадські роботи, які передбачені в санкціях Особливої частини КК України вкрай рідко, та знову ж таки позбавлення волі на певний строк.

Сьогодні, на наш погляд, система покарань для повнолітніх громадян є більш гуманною, ніж система покарань неповнолітніх¹⁰⁴.

Якщо ж система покарань буде не лише обов’язковим для суду переліком покарань, розташованих залежно від ступеня тяжкості, а буде містити такі складові, як «взаємозамінність», «досягнення цілей покарання», «на принципах кримінального права», система покарань набуде якісно нового змісту та буде служити принципам гуманізму, справедливості, взаємозамінності, економії заходів державної репресії, рівності, індивідуальності, примусовості.

У літературі при тлумаченні положень ст. ст. 51, 98 КК України часто зазначається, що «вказані в статті види покарань створюють систему»¹⁰⁵ . Або ж при викладенні вказаних питань зазначають: «система і види покарань» .

Уявляється, слід дати визначення поняттю системи як загального по відношенню до поняття системи покарань.

С. І. Ожегов під системою розумів «певний порядок в розташуванні і зв'язку частин чого-небудь, в діях»¹⁰⁶.

Великий енциклопедичний словник трактує систему як «множинність елементів, які знаходяться у відносинах і зв’язках один з одним, утворюють певну цілісність, єдність»¹⁰⁷.

Тому не викликає сумніву доречність і законодавцю виправити помилку, яка міститься в назвах ст. ст. 51, 98 КК України.

Полянський Є.Ю. вважав, що у системах призначення покарання різних держав можна виокремити основний метод - первинний (або формальний, або дискреційний), а вторинний лише виявляється в деяких нормах¹⁰⁸. Однак навіть незначний вплив вторинного методу веде до виникнення конструкції, що має свої особливості й характерні риси. Як приклад можна навести положення Кримінального кодексу Російської Федерації 1996 р. щодо обов’язкового пом’якшення покарання при вердикті присяжних про поблажливість або про особливу поблажливість. При цьому необхідно зазначити, що сам метод 64 І призначення покарання у кримінальному законодавстві Російської Федерації завжди був змішаним з перевагою дискреційності, однак новації щодо призначення покарання при вердикті присяжних про поблажливість мають ознаки жорсткої формалізації.

Вище були наведені та проаналізовані складові елементи, які разом утворюють систему призначення покарання. Структура цієї системи складається із загальних засад призначення покарання, принципів, загальних та спеціальних правил, судової практики (у тому числі - прецедентів тлумачення закону) та відповідних доктринальних положень.

Система призначення покарання є абстракцією, що характеризує всі аспекти застосування судом кримінальних покарань у правовій системі окремої держави¹⁰⁹. Саме це поняття надає змогу розглядати призначення покарання як явище та процес, а не лише як окремі елементи, що є релевантними до кримінального покарання. Під теорією призначення покарання слід розуміти сукупність наукових знань про закономірності розвитку та основні відмітні риси систем призначення покарання. Універсальність теорії призначення покарання полягає у тому, що вона поєднує різноманітні підходи до призначення покарання, а не є лише відображенням кримінально-правового законодавства.

На жаль, у вітчизняній науковій літературі приділяється надто мало уваги дослідженню систем призначення покарання іноземних держав. Лише останнім часом були зроблені спроби узагальнення відповідного іноземного досвіду, зокрема у дисертаційних дослідженнях Т. Сахарук, А. Савченко. Проте і досі в кримінально-правовій доктрині України відсутній цілісний підхід щодо розвитку теорії призначення покарання. Але ж актуальність її відпрацювання не викликає сумнівів: зміни до Кримінального кодексу від 15 квітня 2008 р. значним чином формалізували вітчизняну систему призначення покарання. Отже, подальше вдосконалення цієї системи цілком залежить від аналізу іноземного досвіду із застосуванням категоріального апарату універсальної теорії призначення покарання.