27.. Філіпп на чолі своїх військ вступив у Пелопоннес, де об'єднав свої сили з загонами Аргоса і Мессенії проти Спарти, яка була позбавлена всіх своїх зовнішніх володінь.

Завоювавши більшу частину грецької території і встановивши в Греції македонську гегемонію, 337 р. до н.е. Філіпп скликав у Коринфі конгрес представників усіх грецьких держав (з дипломатичних міркувань не став наполягати на присутності послабленої Спарти). На конгресі були прийняті такі рішення:

- засновано Еллінський союз під гегемонією Македонії;

- створено союзну раду (синедріон);

- оголошувався загальний мир, безпека торгівлі і мореплавства;

- заборонялися міжусобиці, внутрішні перевороти, протизаконні страти, конфіскації майна, відміни боргів, масові звільнення рабів;

- від імені Греції і Македонії проголошувалася війна Персії за сплюндровані грецькі святині під час перської навали;

- Філіпп обирався командуючим союзної армії (стратег-автократ);

- грекам заборонялося брати участь в арміях, які воювали проти ФілІппа;

- у грецьких містах розміщувалися македонські гарнізони,

Коринфським конгресом закінчується історія класичного періоду в Греції. Македонія встановила гегемонію над грецькими містами, і центр грецької політики пересунувся на північ, де активно розпочалася підготовка до початку проголошеного східного походу. Філіпп запропонував персам звільнити малоазійські грецькі міста, а після відмови надіслав в Малу Азію 10-тисячне військо під командуванням Парменіона і Аттала.

Кори́нфський сою́з — союз, створений македонським царем Філіпом ІІ упродовж зими 338—337 рр. до н. е. для сприяння своїм військам у війні проти Персії.

Головні засади союзу:

Збори представників збирались у Коринфі.

Союз вживає заходів для запобігання будь-яким актам агресії або диверсійної діяльності стосовно будь-якого з членів союзу.

Союз підтримує армію, яку надають члени союзу пропорційно їх величині.

Керівником союзу та командувачем його армії є македонський цар.

Македонія не мала права втручатись у внутрішні справи членів союзу.

28.. У класичну добу основними літературними жанрами стали трагедія і комедія, основні сюжети яких, як і архаїчний період, звертались до міфології. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 до н. е.) та Софокл (497—406 до н. е.), а також Евріпід (480—406 до н. е.). Трагедії Есхіла відзначаються титанічною силою своїх образів і визвольними ідеями, оскільки поет жив у складний період боротьби в Афінах з тиранією. До нас дійшли тільки деякі з творів поета. Найвідоміша трагедія Есхіла — «Прометей закутий», стала класикою не тільки давньогрецької, але й світової літератури. Визнаним комедіографом був Арістофан (445—385 до н. е.). Зміст його комедій становить справжню енциклопедію тогочасного грецького життя («Мир», «Жінки в народних зборах», «Жаби» та ін.). У творчості Софокла з Афін (496—406 рр. до н. е.) піднімаються найважливіші питання буття. Софокл, за переказами, написав понад 120 трагедій, з яких дійшло тільки сім. Серед них найзнаменитішими стали дві: «Цар Едіп» (429—425 рр. до н. е.) і «Антігона» (442 р. до н. е.). У них Софокл говорить про місце людини в суспільстві і світі. Що таке людина — маріонетка в руках всесильних богів або творець своєї долі? Діоніса — сільських Діонісій. Найбільш сприятливі умови для створення комедій склалися в демократичних Афінах, де допускалася велика свобода критики як окремих осіб, так і законів і установ. Трагедії і комедії належали до поетичних жанрів літератури. Прозаїчні твори створювалися істориками, авторами монументальних оповідань. Сама історія на відміну від сучасного розуміння її як наукової дисципліни в давнину розглядалася як художнє оповідання. Прекрасними зразками грецької прози V—IV ст. до н. е. стали історичні твори Геродота, Фукідіда, Ксенофонта. Художня проза представлена також розмовами афінських ораторів, особливо Ісократа, Демосфена, філософськими роботами Платона і Арістотеля, які надавали велике значення літературній обробці своїх творів.

29.

30. світогляд.

31. Александр Македонський (356 — †323 рр.. до н.е) — цар Македонії, видатний полководець, адміністратор і політик. За час свого правління зумів створити найбільшу імперію в історії всіх часів і народів. Батько Александра завжди хотів панування у стародавньому світі. Але через свою смерть він не зумів втілити похід. Александр розпочав похід. У 333 до н. е. військо Александра перейшло хребет Тавр, що на півдні сучасної Туреччини, причому при наближенні Александрової армії гарнізон, який охороняли перевал, так звані, Кілікійські ворота, в паніці втік. Хоча в Тарсі Александра затримав гострий приступ лихоманки, восени він увійшов до Сирії. Цар Дарій III очікував його на внутрішніх рівнинах, але, коли Александр повернув на південь, і пішов вздовж узбережжя, рухаючись до фінікійських морських баз, Дарій перейшов береговий хребет в тилу Александра і, опинившись на позиції, де він не міг повністю розгорнути свої сили, був розбитий при Іссі. Потім він захопив місто Тір. ПОтім розпочався похід у Малу азію, його війська вторглися у Вірменію. Пізніше вирушивши на південь у Єгипет, він завоював місто Газа. Тим не менш зиму 331 до н. е. Олександр зміг провести в Єгипті, де він був коронований як фараон і заснував тут місто Александрія. Того ж року Александр виступив з північної Сирії і переплив через Євфрат і Тигр. З армією, що налічувала 40 000 воїнів, він вступив у бій з головними силами Перської імперії.

32. Елінізм став примусовим, тобто досягнутим в результаті запеклих війн, об’єднанням стародавнього грецького і східного світів, що раніше розвивалися окремо, в єдину систему держав, що мали багато спільного в соціально-економічній структурі, політичному устрої, культурі. В результаті об’єднання стародавнього грецького і східного світів в рамках однієї системи з’явились особливе суспільство і культура, котрі відрізнялись власне від грецького і східного суспільного устрою і культури і були синтезом елементів стародавньої грецької і східної цивілізацій, котрий дав якісно нову суспільно-економічну структуру, політичну надбудову і культуру.

Гострі дискусії серед дослідників точаться й навколо проблеми сутності еллінізму. Одні розуміють під ним насамперед культурне явище, коли в усіх сферах культури, передусім релігії, відбувся процес взаємодії Греції та Сходу з перевагою грецького впливу. Таке міркування залишалося тривалий час панівним в антикознавстві. У 70х pp. XX ст. набула поширення думка, що елліністичні держави по суті залишилися давньосхідними, елліністична доба нічого не змінила в їхньому розвитку. Більшість сучасних істориків схильна розглядати еллінізм. як конкретно-історичне явище, що виникло внаслідок походів Олександра Македонського і характеризується поєднанням античних та давньосхідних рис у соціальній, політичній та культурній сферах життя суспільства.