3. Валютний курс, його види.

Потреба у встановленні валютного курсу зумовлюється тим, що національні гроші за межами внутрішнього ринку не можуть бути законним платіжним засобом, а тому мають бути обмінені на валюту іншої країни чи на міжнародні розрахункові одиниці (євро, СПЗ).

Валютний курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу.

Валютний курс виконує такі функції:

1. Засіб інтернаціоналізації грошових відносин – дозволяє подолати економічну обмеженість національної грошової одиниці.

2. Порівняння цінових пропорцій та результатів процесу відтворення в окремих країнах – здійснюється через співвідношення вартісних показників умов і результатів виробничого відтворення.

3. Порівняння національної та інтернаціональної вартості, цін національного і світового ринків.

4. Перерозподіл національного продукту між країнами, що пов’язані зовнішньоекономічними зв’язками.

Валютний курс є особливою ціною на гроші, а ціна є відношенням між вартістю грошей і вартістю товарів та послуг. Валютний курс є відношенням грошей до грошей – це означає, що валютний курс може бути поданий двома способами:

1. Валютний курс між гривнею і доларом може бути встановлений, як:

5,472 грн. = 1,000 $, або 1,000 грн. = 0,1827 $.

Ці курси ідентичні, оскільки: 5,472×0,1827=1 грн.

Як тлумачити оголошення, що валютний курс зріс: чи долар має більшу ціну як 5,472 грн., чи гривня має більшу ціну, ніж 0,1827? Щоб відповісти на це запитання, спочатку слід визначити метод оцінки (котирування) валютного курсу. Розрізняють:

- пряме котирування – відображення ціни одиниці іноземної валюти через національну, наприклад: 1$=5,472 грн.

- непряме котирування – відображує ціну національної валюти через іноземну: 1 грн.=0,1827$ (більш зручний, бо показує, скільки валюти можна купити на 1 грн.).

За золотого стандарту рівень валютних курсів визначався рівнем золотого паритету валют, тобто співвідношенням їх золотого вмісту, і міг відхилятись від золотого паритету лише на вартість перевезення золота. Такі межі відхилень називались золотими точками. Нижня межа відхилення = валютний паритет – витрати на перевезення (мінімальний курс валюти) і називалась нижньою золотою точкою.

Якщо валютний курс падає до нижньої золотої точки, то це означало підвищення попиту на іноземну валюту, оскільки власна обезцінювалась і починалось вивезення золота.

Верхня межа відхилення = валютний паритет + витрати на перевезення, відповідає максимуму курсу валюти і називається верхньою золотою точкою. Якщо курс підвищується до верхньої золотої точки, то починається імпорт золота в країну.

З демонетизацією золота починається пошук основи для визначення валютних курсів. Однієї законодавчо фіксованої бази не існує. Основою визначення валютних курсів може бути співвідношення купівельної спроможності національних валют, що називається паритетом купівельної спроможності.

Перший метод її визначення – ціновий ( він найпростіший):

РРР = Р j А / Р j В, (1) де Р j А та Р j В – рівень цін у відповідних країнах А і В за певний період j.

Валютний курс, що визначається як відносна ціна двох валют, ще називають номінальним двостороннім валютним курсом.

В економічному аналізі часто використовуються поняття реального валютного курсу:

ВКр = ВКн х Рн/ Рі, (2) де ВКр – реальний валютний курс;

ВКн – номінальний валютний курс (за оберненим котируванням);

Рн – рівень цін національних товарів у національній валюті;

Рі – рівень цін аналогічних товарів в іноземній валюті країни-партнера.

Отже, номінальний валютний курс може змінюватись або через зміну реального валютного курсу або через зміну рівня цін в Україні та за кордоном.

Другий метод розрахунку РРР за співвідношенням ефективних витрат виробництва у країнах, що зіставляються (А і В). До ефективних витрат відносять: заробітну плату (W), норму початкового процента (r), ренту (R), показник продуктивності праці (PR). Прикладом формули може бути:

РРР = [W B / W A ]x [PRA / PRB], (3) де W – рівень зарплати у країнах А і В;

PR – продуктивність праці у відповідних країнах.

Видами валютних курсів є фіксований, плаваючий.

Фіксовані валютні курси – притаманні системам золотого стандарту. Вони передбачають наявність твердих зареєстрованих паритетів, що покладені в основу валютних курсів і підтримуються державними валютними органами. Розрізняють:

Реально фіксовані курси – спираються на золотий паритет і допускають відхилення валютного курсу від золотого паритету в межах «золотих точок»; (на сьогодні не існують, оскільки були притаманні металевому обігу);

Договірно-фіксовані курси або «зв’язані» – спираються на погоджений еталон – офіційну ціну золота, або на поєднання золота та певних валют, чи на одну або кілька валют. За узгодженим еталоном визначаються валютний паритет і межі відхилень валютного курсу від валютного паритету. Вони у свою чергу поділяються на:

- ординарні валютні курси, прив’язані до СДР;

- ординарні валютні курси, прив’язані до інших валют;

- кошиковий курс – прив’язаний до штучно побудованих комбінацій валюти основних торговельних партнерів;

- валютний курс, оснований на системі змінного паритету, коли держава встановлює твердий валютний курс по відношенню до базової валюти, проте зв’язок між динамікою курсів не автоматичний, а встановлюється за спеціальною формулою, яка враховує різницю в темпах зростання цін.

Фіксовані валютні курси застосовуються при наявності в країні кризових явищ, нестабільній економіці, оскільки забезпечують більш низькі темпи інфляції.

Плаваючі валютні курси – (коли відсутні валютні паритети) змінюються під впливом попиту і пропозиції на ринку.

При їх застосуванні використовуються такі режими:

- незалежне плавання (за умов економічної, політичної стабільності, відсутності інфляції) – курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях ЦБ.

- кероване (регульоване) плавання, подібне до незалежного, однак при більшому втручанні ЦБ. Режим керованого плавання, що має назву змішаного, полягає в тому, що держава вибирає валютний режим з врахуванням конкретної економічної ситуації, його можна охарактеризувати, як контрольований плаваючий курс, при якому формою контролю є введення валютного коридору (мінімального і максимального значення відхилення).

- спільне плавання, використовується валютним угрупуванням ЄС, причому з двома валютними режимами – один для валютних операцій серед членів Союзу, інший – для відносин членів ЄС з іншими партнерами.

Методи регулювання валютних курсів:

1. Валютна інтервенція – втручання ЦБ в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти через купівлю-продаж іноземної.

Купівля іноземної валюти забезпечує:

- приріст валютних резервів

- збільшення пропозиції грошей на внутрішньому ринку;

- знецінення (девальвацію) національної валюти.

Продаж іноземної валюти забезпечує:

- зменшення резервів;

- скорочення пропозиції грошей на внутрішньому ринку;

- ревальвацію.

Сучасні монетаристи критикують валютні інтервенції, оскільки при вичерпування валютних резервів їх здійснюють за рахунок міжнародних кредитів, що при інфляції і занепалій економіці дає позитивний ефект лише короткочасно: інтервенція стримує інфляцію, як причину зниження курсу лише при піднесенні національної економіки.

2. Валютний демпінг – знецінення національної валюти (теж за допомогою інтервенції) з метою масового експортування товарів за цінами, нижчими від світових. Валютний демпінг є засобом боротьби за ринки збуту. Таке знецінення має проходити більш інтенсивно на зовнішньому ринку і менш інтенсивно на внутрішньому ринку.

3. Дисконтна політика – полягає у підвищенні або зниженні дисконтної ставки ЦБ з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищення дисконтної ставки сприяє припливу капіталу з країн, де вона є нижчою. Має обмежене використання, оскільки веде до подорожчання кредитів на внутрішньому ринку.

4. Девальвація.

5. Ревальвація.